Середина 90-х в Україні — це період експериментів на телебаченні. Зʼявляються перші ток-шоу та незалежні телепередачі, в яких журналісти ризикують, самі встановлюючи правила та діючи на власний розсуд. У таких шоу, відходячи від головних задумів програми, ведучі часто випадково або навмисне підіймали теми, які хвилювали та цікавили всіх в Україні незалежно від статусу. Розмови про ЛГБТКІ+ комʼюніті, секс, питання мови, ставлення до росії, містика й сімейні відносини — ці теми актуальні й досі. Розбираємо їх на прикладі популярних українських ТБ-шоу кінця тисячоліття.
Бар «Чорний кіт»
Це ток-шоу зʼявилось у 1993 році та вважається мало не першим у своєму роді на українському телебаченні. Програма спеціалізувалась на бесідах з маловідомими артистами. Ведучий Костянтин Гнатенко розкривав внутрішній світ гостей, поєднуючи парадоксальність з інтелігентністю, а також обираючи іноді зовсім екстравагантні теми.
Якщо я запрошую когось із молодих, то лише дуже талановитого. Так було з ЕL Кравчуком — його ніхто не брав на ТБ. Я його запросив до “Бару «Чорний кіт»”, сказав: “Зверніть увагу, це майбутня зірка!”. Ми показали гурти “Скрябін”, “Табула Раса”. Сьогодні це зірки,
— розповідав Костянтин.
Часом розмова заходила в абсолютно філософське русло, запрошені обговорювали з ведучим сексуальність, порнографію, красу людського тіла й руйнування комплексів в суспільстві.
Проти ночі
«Проти ночі ми і є справжні», — казала в анонсі програми ведуча Ольга Герасимʼюк. У шоу пані Ольга спілкувалась із людьми, які, на їхню думку, свідчили містику та паранормальні явищами. Бесіда проходила як у студії, так і в різних містах України, де знімали окремі сюжети з героями.
У той час тема містики набувала нового поширення після її заперечення у Радянському Союзі. Тому програма мала багато прихильників, яких приваблювало нетрадиційне художнє та змістове вирішення передачі, а також нестандартне мислення ведучої.
«Зазвичай у нас навіть сценарію не було, ми тільки знали, хто буде у програмі. Кожен раз мала бути абсолютно довірча розмова з гостями», — казала Ольга Герасимʼюк.
Дело вкуса
Ця програма в 90-х була абсолютно незвичним феноменом не тільки для харківського телебачення, на якому виходила, але й для України. Вона освітлювала місцеві вечірки, свята та взагалі усі цікаві культурні події міста. Ведучими передачі були молоді імпровізатори, які діяли в найкращих традиціях пізнішого «Дурнєв+1» і не боялись висловлювати свої думки.
Часто у сюжетах «Дела вкуса» підіймалося мовне питання через те, що Харків був здебільшого російськомовним. Так, у програмі про фестиваль «Червона рута» 1997 року, що проходив саме в Харкові, ведучі просували тему перебільшеного націоналізму цього заходу, який диктував ідею української мови в східній Україні. Тоді більшість харківських артистів не змогли взяти участь в конкурсі через відсутність україномовних пісень. Тож «Дело вкуса» засуджували таку політику «навʼязування».
В целом, фестиваль прошел удачно, не считая антимоскальскую песню группы “Кому Вниз”, антимилицейские выкрики ведущих и антимосковские шутки “Вопли Видоплясова”.
Інший сюжет був записаний до свята Незалежності України у 1999 році. У ньому ведучий опитує серед містян щодо плюсів і мінусів розпаду Радянського Союзу й утворення окремої країни. Більшість людей тоді говорили про втрату роботи, зниження пенсій та падіння курсу валюти.
Табу
З 1997 року програма авторських інтерв’ю на каналі «1+1», яка згодом перетворилась на ток-шоу в форматі «за/проти». На ньому Микола Вересень спілкувався одночасно з двома експертами, що засуджували або захищали різні теми, та ще й з аудиторією студії.
Публіка так само ділилась на тих, хто «за» і «проти». При цьому люди самі обирали, на якій половині сидітимуть.
Теми обирались скандальні для того часу: обговорення легалізації будинків розпусти або транссексуалів викликало шквал емоцій як у тих, хто були у студії, так і в глядачів.
СВ-шоу
Стартувало на українському телебаченні в 1997 році на каналі «1+1» і одразу стало хітом. Його незмінними ведучими були Вєрка Сердючка (Андрій Данилко) і мовчазна екстравагантна помічниця Геля (Радмила Щоголева). Про СВ-шоу ми розповідали більше тут.
Основу шоу складали інтервʼю з відомими українськими та російськими зірками в невимушеній обстановці, стилізованій під вагон поїзда СВ-класу. Програма була неймовірно популярна через те, що Сердючка мала дар показувати своїх гостей звичайними та незірковими особистостями, що майже не відрізнялись від глядачів.
Окрім розмов про інтимні подробиці життя, ведуча часто підіймала питання мови та співробітництва з російськими зірками. Очевидно, в той час багато українських артистів переходили на російську та часто співпрацювали з московською естрадою, що викликало критику. Сердючка тоді дотримувалась політики «яка різниця, москаль чи ні, аби гарна людина була».
Без табу
Це перше соціальне ток-шоу на українському ТБ, що вийшло в 1998 році. У ньому ведуча Ольга Герасимʼюк спілкувалась з героями, які переживали важкий досвід, потрапляли в нашумілі скандали або голосні події.
«На перший план виходять резонансні теми, що зачепили наше суспільство. Ми поєднуємо документальну драму з гострими і роздумами про причини події», — пояснює ведуча.
Глядачі щоразу чекали виходу нового випуску, який розповідав чи то історію викрадення українських моряків піратами в Індійському океані, чи то проблеми медицини та навколомедичні чутки про торгівлю органами. Саме в цій програмі вперше відкрито розбиралась тема насильства в сімʼї, яка зазвичай була питанням табу й, до того ж, не мала юридичної підвʼязки для захисту жінок.
Українське телебачення 1990-х — це один великий експеримент, в якому випробовувались нові формати та ідеї, й основою передач була переважно імпровізація. Зі старту українського телебачення пройшло три декади, але й зараз деякі з тогочасних програм виглядають актуальними, а багато з них трансформувались із плином часу у відомі сучасні шоу — «Говорить Україна», «Битва екстрасенсів», «Дурнєв +1», «Позаочі» та багато інших.
