Тексти

«Галас», «Х3М», «Молоко»: якими були культові українські музичні журнали

Данило Панімаш
2358

Ми настільки звикли до онлайну, що вже забули, як писали про музику і функціонували друковані музичні видання. А там було багато кумедного і крутого.

Здавалося б, ще двадцять років тому були актуальними касети, десять — CD- і DVD-диски. А п’ять років тому ніхто навіть не замислювався про те, що для популярності музиканти будуть записувати треки спеціально для соцмережі кумедних відосів TikTok, а не мучитися над стратегією для її просування або гарячково шукати продюсерів.

15–20 років тому українці дізнавалися про музику з телебачення, вінілів, касет і дисків своїх батьків і друзів, а не з інтернету. З друкованих журналів, а не онлайн-видань.

«Галас», «Молоко», «Х3М» — це вже культові українські журнали, які сьогодні є ностальгічним портретом епохи і таким собі добривом, з якого виросло покоління актуальних онлайн-медіа.

А почалося все з…

Музичний журнал «Галас» з’явився у 1996 році. Перший номер починався зі слів: «Вас вітає “Галас”. Музичний журнал, котрого ще не було». І це не спроба хайпу або вивищення. «Галас» дійсно став першим українським журналом про музику і музичну культуру — і українську, і зарубіжну. І (що дуже важливо) без прив’язки до музики російської, яка навіть сьогодні є багато для кого є домінантною в українському просторі.

Це зараз онлайн-медіа намагаються усе розжовувати читачам. Варто згадати заголовки на кшталт «Хто такий N і чому його потрібно слухати», які ніби переконують в тому, що цей артист дійсно вартий витраченого часу, з купою довідок і бекграунду. А тоді, у 1996 році, ніякого панькання не було.

Перша ж сторінка радикально позначала, що ти або шариш у темі, або давай, освічуйся, ми допоможемо, бери журнал!

І зараз навіть здається, що мем «Йой, най буде» немов реінкарнувався з першого номера «Галасу».

А що вже говорити про підбірки з серії «100 найкращих альбомів/пісень/гітаристів»? Вони були вже тоді!

Як шкода, що обсяг журналу, цензура і, найпевніше, відсутність доступу до контенту не дозволяли проілюструвати цю добірку…

«Галас» дійсно став першим музичним просвітницьким виданням, в якому друкували огляди музичних новинок, українських вечірок і фестивалів, давали приголомшливі ретроспективи української музики, пояснювали феномени музики світової. Тепер те, що в 1996 році можна було почитати статтю про співпрацю культового режисера Девіда Лінча і композитора Анджело Бадаламенті, здається чимось нереальним.

На жаль, журнал проіснував близько 3-х років і закрився. Часи змінювалися, змінювалася і культура. І на зміну «Галасу» прийшов «X3М».

Якщо «Галас» був суто україномовним виданням, то його наступник поєднував у собі тексти, написані українською, російською (вона переважала). «X3М» з’явився у 1999 році і був присвячений в основному хіп-хопу, міській культурі та екстремальним видам спорту.

Лаконічність журналу дивує досі. На обкладинці бачимо спробу поєднати хештег із рекламною стрічкою, що біжить «екраном» сторінки. Незвично — не можна натиснути на ім’я і перенестися на потрібну статтю.

І так само тим, хто перебував поза контекстом, ці імена й назви здавалися дивиною. Jane’s Addiction? Jello Biafra? Що? Хто? Навіщо? Ніколи пояснювати, треба брати!

Про журналістські стандарти мова не йшла, стиль оповіді нагадував мовлення освіченого дружбана, який вийшов із тобою на лавці випити «Пепсі» і розповісти, що в світі відбувається.

Таким макаром українська музична журналістика намацувала себе ж.

Цікаво, як неживий предмет із картинками перетворювався на співрозмовника покоління. Навіть якщо листи читачів писали в самій редакції (не факт у випадку «Х3М»), що було досить поширеною практикою.

Сьогодні ж уся комунікація відбувається онлайн і обережні питання на кшталт «Чому б вам не відкрити рубрику?» перетворилися на вимогу «Не пишіть про те, пишіть про це!». Так, доступ до ексклюзивної інформації перестав бути привілеєм, і сьогодні онлайн-медіа багато в чому пишуть і читачі теж.

Ну, а за цей заголовок статті сьогодні журнал «Х3М», швидше за все, спалили б.

Ну, і куди ж без листа-звернення головного редактора, що тільки підкреслювало жвавість друкованого видання? Ось, наприклад, молодий головний редактор Олексій Согомонов (сьогодні — продюсер гурту «Бумбокс») ділиться своїми думками про успіх.

Паралельно з «ХЗМ» розвивався і його головний конкурент — журнал «Молоко».

Головним редактором «Молока» був нинішній директор THE HARDKISS Єгор Кір’янов. А Ірена Карпа з культового гурту «Фактично Самі» вела свою колонку в журналі під псевдонімом «Соя Лось».

«Молоко» на своєму початку теж був таким собі дружбаном, причому як для читача, так і для музикантів, про яких писав. Чого варте, наприклад, чудове інтерв’ю про секс у кущах з гітаристом «Океану Ельзи» Петром Чернявським.

Ну, і прекрасне закінчення — про секс у лісі з мертвою кішкою (на щастя, вона виступала у якості свідка, а не учасниці).

І як не згадати прекрасну рубрику світових новин, яка називалася «С того света»? В онлайн-медіа сьогодні це називається «жовтухою» і не дуже добре заходить. І чи можна в такому випадку назвати «Молоко» засновником клікбейту?

Згодом журнал відійшов від жартівливої подачі матеріалів і милого підліткового апломбу в сторону більшої інформативності, що базується на фактах. Хоча де-не-де все ж ця мила нарваність прослизала.

Звуки оргазму та аромати нових музичних інструментів — це дійсно Esthetic Education.

Цікаво спостерігати за тим, як розвивалась українська музична журналістика. Від серйозного «Галасу», який ставив на меті розповідати про українських музичних героїв до панібратських, «своїх у дошку» «Х3М» і «МОЛОКО», а потім — і до онлайн-видань. 

Сьогодні ці журнали — справжня реліквія і фетиш. А інколи ще й підручники зі створення контенту, який хотілося б перечитувати і через 20 років.

Оскільки ми поки не маємо друкованої версії, пропонуємо вам підписатися на наш телеграм, щоб першими дізнаватися музичні новини та читати матеріали про цікавих виконавців.

Читайте також про українських народних артистів. Хто всі ці люди?