Тексти

Як сучасні музиканти розповідають історію України

17 Лют 2023

У 2022 році кількість запитів «історія України» в Google по Україні збільшилася в сотні разів. З початком повномасштабного вторгнення український народ стикнувся з бажанням і потребою інформаційно вкладатись у сьогодення, бо реалії ставили ультиматум — або історію пишемо ми, або її пишуть за нас. Тільки робити це без попередніх знань — це як читати книжку з середини — важка і невдячна справа.

Як нації нам справді бракує знання власної історії, але ніколи не бракувало бажання її творити. Просто колонізатори рідко схвалювали такі ініціативи. Зокрема росіяни, як хворобливо імперський народ, понад 300 років стирали, переписували, перебріхували історичні події або вдавали, що їх не було. Ой, вони й досі так роблять.

Постколоніальне минуле та білі плями історії позбавляли наш народ єдиного трактування подій, культурної та ідеологічної єдності. Попри це завжди знаходився хтось, хто гостро відчував, записував і рефлексував пережите. Ймовірно, з цього і склалася вічна туга українського народу, сублімація якої, здається, є в крові. Особливо в музику. СЛУХ пропонує підбірку сучасних українських пісень, альбомів та музичних проєктів, що розповідають нашу історію — від пригод Петра Конашевича-Сагайдачного до справи Василя Стуса і мітингів проти дій Арсена Авакова.

Антон Слєпаков та Андрій Соколов — warнякання

Наприкінці березня 2022 року Антон Слєпаков («ВГНВЖ») та Андрій Соколов (walakos) випустили перший сингл альбому warнякання. Поєднання глибокої, водночас щемкої і беземоційної рефлексії з музичним супроводом створило своєрідний щоденник війни, з яким, здається, проживати події першого місяця повномасштабного вторгнення було легше.
Ідея проєкту зародилась з потреби фіксувати та відчувати пережите. Кожен трек розповідає про певний аспект війни: обстріли, сирени, смерті. За словами авторів, wаrнякання створили, щоби навчитись залишатися людиною, не захлинутись у власній ненависті та не збожеволіти від усього, що відбувається.

Послухати warнякання можна на Bandcamp.

OTOY — CHORT

Львівський репер OTOY заявив про себе два роки тому, випустивши дебютний мініальбом CVIT. Туди увійшли шість треків, серед яких і нині впізнаваний CHORT.

З 2019 по 2021 рік в Україні відбулась серія протестів проти поліцейського свавілля. Основними причинами демонстрацій були перевищення повноважень тодішнього міністра МВС Арсена Авакова у справі Сергія Стерненка, а також ряд спроб закрити або сфальсифікувати справи, серед яких: вбивство активістки Катерини Гандзюк, журналіста і виконавчого директора видання «Українська правда» Павла Шеремета, вбивство поліціянтами 5-річного Кирила Тлявова в Переяславі, зґвалтування працівниками поліції жінки в Кагарлику.

Люди, які були обрані для того, щоб забезпечувати справедливість і захист громадян, стали загрозою для суспільства, свободи слова та активізму. Власне, цим подіям і присвячений трек CHORT, оскільки саме це слово в поєднанні з прізвищем колишнього міністра МВС Авакова стало одним із гасел тодішніх протестів.

Pianoбой — Родина (Вітчизна)

Свій сольний проєкт Pianoboy Дмитро Шуров почав у 2009 році. Тоді ж випустив дебютний альбом «Простые вещи», до якого ввійшла спільна з гуртом «Бумбокс» пісня «Этажи». До наступного альбому Pianoбой «Не прекращай мечтать», що вийшов у 2013 році, увійшла пророча тоді російськомовна композиція «Родина».

За словами Дмитра, у творчих людей антена налаштована в такий спосіб, аби написати на відпочинку в Криму рядки: «І ніби місто охопила революція: скрізь падає каміння, палають вулиці», — за два роки до анексії. І випустити за два місяці до Революції Гідності.

Так російськомовна «Родина», а згодом перекладена українською «Вітчизна» Шурова стала простором для рефлексії на поняття любові до власного дому, країни, і що важливо, без притаманної таким роздумам патетики.

Бумбокс, Pianoбой, Jamala — Злива

Ще одна композиція, присвячена подіям Революції Гідності, є радше рефлексією на доленосні зміни, які відбулись в Україні після Євромайдану, ніж переказом історії. Тексти лідера «Бумбоксу» Андрія Хливнюка резонують завжди — і врешті «Злива» стала саундтреком до циклу документальних фільмів спільного виробництва каналу «1+1» і творчого об’єднання «Вавилон’13» про події Революції Гідності — «Зима, що нас змінила».

У результаті спільної роботи Андрія Хливнюка, Джамали та Дмитра Шурова виник культурно та соціально вагомий матеріал, який дає можливість чітко простежити складні зміни в масштабах країни. Текст пісні розповідає про моральну сторону процесу, коли в силу постколоніального минулого не консолідований український соціум знаходить спільну точку в культурних, політичних і ціннісних аспектах, а відтак стає нацією, а не просто народом.

Музичний проєкт «ЗВУКИ ЧОРНОБИЛЯ»

Вихід музичного проєкту від медіахудожника Валерія Коршунова відбувся 23 квітня 2021 року напередодні 35-х роковин Чорнобильської трагедії.

У 1986 році в Київській області на Чорнобильській АЕС відбулись два теплові вибухи з подальшим руйнуванням четвертого енергоблока. Пізніше виявиться, що ці події стали найбільшою техногенною катастрофою людства та змінили хід історії, зокрема були однією з причин розпаду СРСР. Радянська влада приховала кількість загиблих і постраждалих від катастрофи, а за два тижні вивела своїх громадян на парад до Дня Перемоги, не сказавши нічого ні республікам Союзу, ні решті світу.

У проєкті взяли участь відомі іноземні та українські артисти, зокрема KAZKA, СТАСІК, Саша Чемеров, «Вагоновожатые», KRUTЬ. Для створення проєкту музикантів помістили у персональні артрезиденції у зоні відчуження і дали можливість рефлексувати побачене.

Окрім створених артистами треків, до альбому також увійшли записи звучання відомих об’єктів, як-от скрип колеса огляду в Прип’яті, звуки в приміщенні атомної станції, шум вітру та плеск води у місцевості.

Паліндром — Не дожив

У 2019 році Степан Бурбан (він же Кашляючий Ед і співзасновник культового хіп-хоп-дуету «Глава 94») починає формувати новий контекст української культури під сценічним ім’ям Паліндром. І за чотири роки Степан став «голосом покоління» за версією музичних критиків та журналістів.

Пісня «Не дожив» написана на вірш поета-шістдесятника Василя Стуса. Композиція вийшла восени 2019 року і стала саундтреком документального фільму про поета «Ваш Василь». Та осінь була багата на згадування про Стуса. Вихід документалки від UM-Group Production, композиції від Паліндрома та збірки документів публіциста й історика Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса».

На початку 1970-х років письменника-дисидента Василя Стуса заарештували за «виготовлення, зберігання і розповсюдження ворожої літератури з метою підриву та ослаблення радянської влади, що порочить радянський державний і суспільний лад». Адвокатом Стуса став політик і кум володимира путіна Віктор Медведчук.

Офіційна інформація про процедуру захисту захищена юридичною таємницею, однак згідно зі спогадами дружини Стуса Валентини, Медведчук навіть не ознайомився зі справою і саботував захист поета у суді. На самому суді адвокат визнав підзахисного винним попри те, що Василь заперечував це навіть після винесення вироку. Прокуратура проігнорувала клопотання підзахисного про відкритий суд і запит на зміну адвоката. Василь Стус помер у тюремному карцері табору особливого режиму в Пермському краю (росія).

Через 47 років Медведчук знову фігурував у справі, щоправда, у ролі позивача, а не адвоката. Матеріали, що були використані у вищезгаданій книзі Вахтанга Кіпіані, нібито порушували «честь» Медведчука. 19 жовтня 2020 року Дарницький суд Києва заборонив поширення збірки документів. Наступного вечора в більшості великих міст України місцеві медіа та ініціативи організовували читання текстів Стуса на центральних площах і вулицях.

Тарас Чубай та «Скрябін» — Наші партизани

Виданий у 2000 році легендарними українськими артистами альбом став чи не першою повноцінною збіркою українських повстанських пісень у сучасній обробці. За словами Тараса Чубая, на той момент вона не стала популярною, адже «на початку 2000-х мало хто в Україні знав, що таке УПА», і альбом був би успішнішим, якби вийшов пізніше. Однак збірка зберегла своє значення, оскільки повстанські пісні завжди були невіддільною частиною боротьби за незалежність.

У 2019 році в інтерв’ю для «Української правди» лідер «Плачу Єремії» наголосив, що збірка випередила час, оскільки актуалізувалась після 2014 року. Але повномасштабне вторгнення росії демонструє, що альбом випередив чвій час на цілих 20 років. З огляду на те, що самі військові дивуються хоробрості та єднанню цивільних на окупованих територіях, після перемоги України в повномасштабній війні з росією ми дізнаємося багато приголомшливих історій нашого сучасного партизанського руху.

Фото: «Український Визвольний Рух – ОУН і УПА»

Casa Ukrania — Habal Garmin

Casa Ukrania — подружжя Нати Гриценко та Леоніда Жданова, що з 2015 року створює дарк-фольк, переповідаючи історію півдня України. У 2022 році вони випустили альбом із моторошною назвою Habal Garmin, що означає «дихання кісток» у містичному романі Густава Майрінка «Голем» — ідею назви музиканти запозичили у письменника, який розповідає про події у єврейському гетто у Празі. Робота є спробою продемонструвати універсальність людського жаху через невелику аудіовиставу.

Автори альбому провели паралелі з подіями в Одесі — Голокосту впродовж румунської окупації міста 1941–1944 років. Сьогодні на місці смерті більше 100 тисяч євреїв розташована площа Толбухіна. Гурт наголошує, що про події мало хто згадує і тим паче не рефлексує їх. Про них нагадує лиш пам’ятник «Спаленим 25 тисячам жителям міста».

Casa Ukrania спробували створити музичний супровід до життя і шляху одеських євреїв від мирного довоєнного періоду до ліквідацій, депортацій та страт. Альбом залишає післясмак соціального болю, навіть коли про самі події знаєш небагато. Більше про історію й процес створення альбому ми писали в окремому матеріалі тут.

Wiseword.Nidaros — Бойові Пісні Ортодоксії

Wiseword.Nidaros — створений у 2010 році дарк-фольк-гурт із Миколаєва. Основою для своєї творчості колектив обрав поширення історії через музику в поєднанні з неофольком і вкрапленнями електроніки.

У 2017 році гурт випустив альбом «Бойові Пісні Ортодоксії», який став продовженням альбому θανάτῳ θάνατον 2013 року. Обидва альбоми складають концептуальну дилогію, де кожний трек відображає певну історичну подію. Зокрема в «Бойові Пісні Ортодоксії» увійшли треки про діячів козацької доби: гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, полковника Івана Поповича та гайдамацького ватажка Івана Гонту.

Пісня «Іван Попович» присвячена смерті однойменного полководця і священика. У травні 1663 році він підняв Паволоцьке повстання проти пропольського гетьмана Павла Тетері, якого не любив і простий народ. За словами авторів, Іван Попович у пісні є прототипом Івана Шрама, літературного героя «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Так, пісня має відсилку як до літературного, так і до історичного героя.

Ще один опис страти гурт втілив у композиції «Гонта». Козацько-селянське повстання проти гніту шляхетської Польщі — Коліївщина, почалось у 1768 році. Тоді ж відбулась страта одного з ватажків гайдамацького повстання Івана Гонти. В основі тексту пісні лежить уривок з книги «Історія України-Русі» українського історика та письменника Миколи Аркаса.

Джамала — 1944

У 2016 році кримська татарка Джамала перемогла на «Євробаченні» з піснею «1944».

Написаний кримськотатарською та англійською мовами, текст розповідає про сталінську депортацію корінного народу України, кримських татар, у віддалені райони Центральної Азії та Сибіру в 1944 році.

Ще один злочин тоталітарного радянського режиму був спрямований на витіснення будь-якого окремого культурного коду. Після депортації радянська влада провела «топонімічні репресії», так кримськотатарські та грецькі назви міст, сіл, гір та річок отримали нові російські імена. Окрім того, знищувались татарські пам’ятники, спалювались книги, а у мечетях відкривали кінотеатри.

Разом із культурою радянська влада нищила її носіїв. Під час виселення і в перші роки після нього було винищено 27% корінного народу. Людей транспортували у вантажних вагонах, тих, хто чинив опір, розстрілювали на місці. Дорога до місця призначення могла тривати кілька тижнів. У кращому випадку депортованим давали солону їжу, після якої хотілось пити, але не давали води, в гіршому — не давали зовсім нічого. Людей, які помирали дорогою, ховали поруч із залізничним полотном, або не ховали зовсім.

Джерело фото: Суспільне Крим

Дивіться також документальний фільм «Історії українського IT» — про перших айтівців України, мільярдні стартапи та те, чим нам зараз варто пишатися.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.