Тексти

Партесний спів: як українці винайшли унікальне церковне багатоголосся

Ігор Капкан
3305

Партесний спів — це український багатоголосий церковний спів, який сформувався наприкінці XVI століття. Це була перша культурна революція в історії української музики, коли звичайний одноголосий спів замінили на багатоголосний — це докорінно змінило уявлення українців про написання музики.

Читайте про те, як українські музиканти винайшли хорове багатоголосся, як Московія привласнила це унікальне надбання й яким чином зараз бережуть наш культурний спадок.

Витоки партесного співу
Назва походить від латинського слова «pars», що означає «частина», «участь», «партія», у множині — «partes». У співах брали участь від трьох до 16 голосів. Йдуть з двох християнських конфесій: католицизму та православ’я. У другій половині XVI століття на теренах Речі Посполитої між православними та католицькими приходами йшла боротьба за вірян. Православна церква значно поступалася католицькій. Головна різниця між ними полягала саме у музичному супроводі богослужінь.
Католицькі приходи використовували органну музику та багатоголосий хор. Натомість, у православних церквах проходила монодія знаменного співу. Монодія — це використання однієї партії співу, тобто одноголосся. А знаменний спів — це давня система православних співів, яка прийшла з Візантії. Католицькі меси від того й здавалися пишними, і це однозначно вплинуло на процес змін у православних приходах — їм потрібно було змінюватися, щоб приваблювати чимось людей.

Партесний спів розвивався впродовж XVII — першої половини XVIII століття. Першу згадку про нього знаходимо в історії Львівського ставропігійського братства у 1590-х, коли вони намагалися запровадити партесний спів, як супровід літургії. Згодом, на використання партесного співу під час богослужінь їх офіційно благословив Александрійський патріарх православної церкви Мелетій Пігас.

Як Московія привласнила партесний спів

З раннього періоду розвитку партесного співу відомо дуже мало. Більшість джерел і пам’яток датовані другою половиною XVII століття. Це пов’язано з тим, що у 1654 році відбулася Переяславська рада: гетьман Богдан Хмельницький вирішив об’єднатися з Московським князівством у війні проти Речі Посполитої. Усі культурні надбання українців стали у нагоді Московії, яка вже тоді видавала українські надбання за свої. Така доля випала й на партесний спів.

За російським міфом, партесний спів виник у Італії, потрапив до Польщі, із Польщі в Україну, а з України до Москви. Яким чином тоді партесний спів оминув Австрію та Угорщину перед тим, як потрапити до Польщі? Легенда не відповідає на це питання, та й вся версія не витримує критики.

Переяславська рада — так зване «злиття» Гетьманщини з Московським князівством — призвела до того, що помітна частина творчої інтелігенції України почала їхати навчатися та працювати до Москви. 

Тоді партесну музику писали українські митці: Микола Дилецький, Симеон Пекалицький, Іоан Домарицький та низка анонімних авторів. Музичне надбання анонімів — наразі найбільша частина збережених пам’яток партесного співу. 

Першопрохідці партесного співу

Микола Дилецький — це теоретик музики, що звів усі правила та принципи партесного співу в роботу під назвою «Мусикийская граматика», 1677 рік публікації. Саме в «Граматиці» Дилецький виклав усі технічні аспекти лінійної нотної системи, партесного співу та партесної композиції.
Микола виступав за «вільні» прийоми виконання та написання партесної композиції. Вперше у світі описав квінтове коло — як графічну схему, за якою музикант може простежити гармонічні зв’язки між усіма мажорними та мінорними тональностями 12 нот. Для композиторів ця робота полегшила написання музики.
Симеон Пекалицький написав одну із найдавніших партесних композицій — восьмиголосну «Службу Божу».
А за авторством Іоанна Домарицького збереглися кілька партесних концертів в одному з київських рукописних збірників. Скоріше за все, це автографи — ноти, написані рукою самого автора і підписані ним же. Встановлено, що Домарицький працював у Києві приблизно із кінця 1720-х до початку 1750-х рр.

Послаблення ролі партесного співу

Перехід від партесного співу був поступовим. Із часом меншим ставало прагнення до нестандартних рішень, пошуку нових яскравих засобів. У тодішньої творчої еліти поменшало творчих сил. У партесній музиці почали формуватися шаблони, які переходили з одного твору в інший. Художні засоби поступово стабілізувалися і спрощувалися. 

У той самий період, наприкінці XVIII століття, на зміну естетиці українського бароко приходить, як і в усій Західній Європі, неокласицизм. Виникає жанр хорового концерту, який спирався на техніку та досягнення партесної музики. Для української музики жанр хорового концерту займає те саме місце, що й симфонія у західноєвропейській музиці.

Симфонія виникла на базі жанру concerto grosso — це жанр, у якому музичний матеріал розподілено між невеликою групою солістів і повним оркестром. Так, український хоровий концерт, що досяг вершин у творчості Максима Березовського та Артемія Веделя, спирався на досягнення уже партесної музики. Чому саме хор займає важливе місце в українській музиці? Тому що саме в церквах і монастирях на теренах України зародилась та розвивалась українська музика. А хор був і залишається єдиним музичним супроводом православних богослужінь.

45-та симфонія Йозефа Гайдна (1772 рік) — «батька» симфонії та класичної інструментальної музики:

Чим унікальний партесний спів
Мова партесної музики — здебільшого церковнослов’янська, виконавський склад — вокальний ансамбль, хор, без інструментального супроводу, тоді як у католиків звучання хору в той час найчастіше доповнювалося оргáном або невеликим оркестром.
У православних через відсутність органу або камерних оркестрів сам хор виконував партії інструментів — у цьому унікальність партесного співу. Ще одна особлива риса партесного співу — до цього в церквах на українських землях не співали по партіях.
До появи партесного співу, до кінця XVI століття, в українських церквах не використовувалися голоси, які співали у терцію, чи квінту — поліфонія була відсутня. Пояснити це у двох словах, без використання музично-теоретичних роз’яснень складно. Якщо дуже коротко, це написання бек-вокалу на основі ведучого у композиції вокалу. Як приклад, пісня Yes It Is гурту The Beatles.
Саме поліфонію, якою в XX активно користувалися західні гурти, приніс в українську музику приніс партесний спів.

Партесний спів у сучасності

Багато даних і джерел про партесний спів досі неопрацьовані. Є окремі історики та музичні теоретики, які намагаються відтворити збережені нотні записи на сучасний лад. Ті твори, які вже вдалося дослідити, час від часу виконують на концертах, присвячених партесному співу, різними ансамблями та хорами в Україні, є навіть окремі аудіозаписи. 

Серед сучасних представників партесного співу — львівський ансамбль A cappella Leopolis та камерний хор «Київ». Вони не відтворюють партесні композиції автентично до партесного співу того часу, проте роблять усе, щоб ми могли принаймні послухати, яку музику писали наші предки у XVI–XVII століттях.

Сучасні зразки виконання партесної музики, тим не менше, дуже далекі від принципів історично сформованого виконавства, проте навіть переосмислене виконання старовинної музики дає можливість почути музику віддалених епох приблизно так, як вона звучала тоді.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про сучасні фольклорні колективи, які зберігають традиції українського співу.