Партесний спів — це український багатоголосий церковний спів, який сформувався наприкінці XVI століття. Це була перша культурна революція в історії української музики, коли звичайний одноголосий спів замінили на багатоголосний — це докорінно змінило уявлення українців про написання музики.
Читайте про те, як українські музиканти винайшли хорове багатоголосся, як Московія привласнила це унікальне надбання й яким чином зараз бережуть наш культурний спадок.
З раннього періоду розвитку партесного співу відомо дуже мало. Більшість джерел і пам’яток датовані другою половиною XVII століття. Це пов’язано з тим, що у 1654 році відбулася Переяславська рада: гетьман Богдан Хмельницький вирішив об’єднатися з Московським князівством у війні проти Речі Посполитої. Усі культурні надбання українців стали у нагоді Московії, яка вже тоді видавала українські надбання за свої. Така доля випала й на партесний спів.
За російським міфом, партесний спів виник у Італії, потрапив до Польщі, із Польщі в Україну, а з України до Москви. Яким чином тоді партесний спів оминув Австрію та Угорщину перед тим, як потрапити до Польщі? Легенда не відповідає на це питання, та й вся версія не витримує критики.
Переяславська рада — так зване «злиття» Гетьманщини з Московським князівством — призвела до того, що помітна частина творчої інтелігенції України почала їхати навчатися та працювати до Москви.
Тоді партесну музику писали українські митці: Микола Дилецький, Симеон Пекалицький, Іоан Домарицький та низка анонімних авторів. Музичне надбання анонімів — наразі найбільша частина збережених пам’яток партесного співу.
Перехід від партесного співу був поступовим. Із часом меншим ставало прагнення до нестандартних рішень, пошуку нових яскравих засобів. У тодішньої творчої еліти поменшало творчих сил. У партесній музиці почали формуватися шаблони, які переходили з одного твору в інший. Художні засоби поступово стабілізувалися і спрощувалися.
У той самий період, наприкінці XVIII століття, на зміну естетиці українського бароко приходить, як і в усій Західній Європі, неокласицизм. Виникає жанр хорового концерту, який спирався на техніку та досягнення партесної музики. Для української музики жанр хорового концерту займає те саме місце, що й симфонія у західноєвропейській музиці.
Симфонія виникла на базі жанру concerto grosso — це жанр, у якому музичний матеріал розподілено між невеликою групою солістів і повним оркестром. Так, український хоровий концерт, що досяг вершин у творчості Максима Березовського та Артемія Веделя, спирався на досягнення уже партесної музики. Чому саме хор займає важливе місце в українській музиці? Тому що саме в церквах і монастирях на теренах України зародилась та розвивалась українська музика. А хор був і залишається єдиним музичним супроводом православних богослужінь.
45-та симфонія Йозефа Гайдна (1772 рік) — «батька» симфонії та класичної інструментальної музики:
Багато даних і джерел про партесний спів досі неопрацьовані. Є окремі історики та музичні теоретики, які намагаються відтворити збережені нотні записи на сучасний лад. Ті твори, які вже вдалося дослідити, час від часу виконують на концертах, присвячених партесному співу, різними ансамблями та хорами в Україні, є навіть окремі аудіозаписи.
Серед сучасних представників партесного співу — львівський ансамбль A cappella Leopolis та камерний хор «Київ». Вони не відтворюють партесні композиції автентично до партесного співу того часу, проте роблять усе, щоб ми могли принаймні послухати, яку музику писали наші предки у XVI–XVII століттях.
Сучасні зразки виконання партесної музики, тим не менше, дуже далекі від принципів історично сформованого виконавства, проте навіть переосмислене виконання старовинної музики дає можливість почути музику віддалених епох приблизно так, як вона звучала тоді.
