Тексти

Як перестати хвилюватися і полюбити війну. Визначний альбом українського андеграунду

Макс Чухліб

«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість поєднується з криком його нації», — це слова Василя Стуса, поета-шістдесятника, нонконформіста, що створював поетичні образи, осмислюючи трагедію вільної людини у тоталітарному суспільстві та власними діями намагався звільнити Україну.

Українські музиканти в повномасштабну війну в 2022 році активно виражають свою громадянську позицію — у нашій попмузиці з’явилися тонни нової актуальної творчості, що прямо чи метафорично осмислює події у державі. Як, скажімо, «Українська лють» Христини Соловій, спільна пісня гурту «Антитіла» з Едом Шираном, пісня «Не вистачає кисню» від Alice Change чи ембіент-рефлексії Koloah на альбомі Serenity.

Проте до 24 лютого 2022 року українські виконавці, здається, призабули, що війна, хоч і не повномасштабна, тривала уже вісім років. Батьківщина чи територія, гірке розчарування у людстві, страх перед бойовими діями — ці питання та теми вже давно були реальністю для жителів українського Донбасу. Війна на Сході тимчасово перейшла у «спокійну» фазу, тому перестала бути актуальною темою для українського артиста.

Однак знайшлися ті, хто були готовими висловитися, і зробити це не лише гучно, а й поетично. Альбом житомирського скрімо-гурту oh, deer! «Як перестати хвилюватися і полюбити війну» (2017) — це андеграундний реліз, який тонко провідчував українське суспільство під час війни, поетично відрефлексував його настрої та не побоявся буквально прокричати про те, про що інші мовчали або не помічали.

Раніше ми неодноразово згадували цей альбом у наших матеріалах і рейтингу найкращих українських альбомів 2010-х. Пора послухати його ще раз, із жахом усвідомивши: те, що тоді боліло лише декому, тепер болить геть усім.

Чуттєвий житомирський панк із проникливою поезією

oh, deer! були важливою частиною української панк-сцени та належали до однієї когорти виконавців разом із Date Rape, Orpha, Dan Stark, La Belle Verte, Yotsuya Kaidan та іншими, поки не припинили діяльність у 2017 році, випустивши останній «воєнний» альбом. Гурт вирізнявся якісною українськомовною лірикою: вокаліст Юрій Бондарчук писав для oh, deer! поезію, яку можна зарахувати до найкращих зразків сучасної української літератури.

Музично на гурт відчувався вплив скрімо у дусі гуртів Orchid i Jeromes Dream — надривний емоційний вокал, нойзові гітари, швидкі барабани. У хлопців це перемежовувалося із приємними построковими структурами та східноєвропейською мелодикою — подібно звучали построк/скрімо-гурти на теренах колишньої СНД. Такий сплав жанрів oh, deer! шліфували роками, довівши його до ідеалу на останньому альбомі. Їхній звук був впізнаваним ще й завдяки дуже високому й пронизливому вокалу Юрія Бондарчука.

«У затінку дівчат-квіток»
Альбом «Як перестати хвилюватися і полюбити війну» із перших секунд звучить майже апокаліптично. Пісня «У затінку дівчат-квіток», що у назві посилається на однойменний роман Марселя Пруста, одразу кидає у вир драматичних гітарних рифів, водночас кидаючи у слухача найкращими рядками, написаними Бондарчуком:

«… лиш двері так гучно гримають, мов залпи далеких снарядів»
«Батьківщина чи територія? Оцінка або знання?
Я найбільше ціную життя, а не просто втікаю на море»
Ця композиція є квінтесенцією музичного стилю гурту й тематики альбому.
«Калькілія»
Гіркий построковий програш і метафоричний спокен-ворд на треку «Калькілія», що розповідає про життя людей у палестинському місті з однойменною назвою. Палестинцям важко звідти виїхати чи потрапити туди, бо місто оточене ізраїльською стіною з трьох боків і майже ізольоване від світу.

«Нам не треба такого завтра, коли жити нас змушує страх.
Є одна лише в світі правда, і вона у чужих руках».
«Трійця»
Композиція знову звучить як ураган тремоло-рифів (тремоло — прийом гри на музичних інструментах, який полягає у багаторазовому швидкому повторенні одного звуку, акорду, або двох звуків, що стоять один від одного більше ніж на один тон, — ред.) та відчайдушних вигуків. Трек оповідає історію ліричного героя, що отримує повістку на війну якраз посеред важливих подій у житті:

«… на носі весілля і нова посада, а на порозі із військкомата»
Чоловік змушений визнати неприємну правду — він боїться йти воювати, війна для нього не на часі, а «прощання» просить замінити на «прощення». Хіба людям із військкомату потрібні інші причини, ніж відстрочка від Отця, дозвіл від Духа й прохання від Сина?
«Мене звати війна»
Ще один спокійний построковий трек із красивою бас-лінією, у якому Бондарчук висловлюється гірко й розчаровано:

«Безсило замовкне мистецтво, і стишиться пафос віршів.
Чи можливий Освенцим після Освенцима — ти в нього віриш?»
Віримо, бо новий Освенцим таки можливий, і ми ще ніколи не були до нього настільки близько.
«Мадонна в гранатах»
Назва цього треку — це пророчий пронизливий образ, що з початком повномасштабної війни став для нас знайомим завдяки зображенням матерів із немовлятами у київському метро. Трек концентрується на протиставленні мирного життя в тилу та долі дітей, що живуть у зоні бойових дій:

«Ти в рубіновім світлі блукаєш мережею, вчора спробував рибу, та світ уцілів. Немовля під час обстрілів крізь дірки в мереживі незворушно вдивляється у дірки в стіні»
Гранати, до речі, також присутні на обкладинці альбому, але ті, що фрукти. З них стирчать мечі.
«Бути і здаватися»

Гнітюче звучить лірика у наступній «спокійній» композиції «Бути і здаватися» (такі треки oh, deer! називали «помилками» за аналогією до построкових композицій у попередньому альбомі «Сім сестер»). У пісні йдеться про людей, які «захоплено б’ють себе в груди» й вірять у правоту власних (політичних?) переконань. Однак уже «завтра в них нічого не буде, їм сьогодні ніщо не дадуть». Ліричний герой не розуміє — а чи було так і раніше? Як усе існувало колись на тій території? Там завжди були ці люди, чи вони просто нам здались?
«Комаха в бурштині»

Цей трек трохи відволікається від воєнної тематики й зображає життя людини, що відчуває себе замкнутою у власному місті, де нема можливостей для самореалізації. Композиція звучить зворушливо й бентежно — це історія пари, яка зовсім скоро може розлучитися, адже бажання ліричного героя «переїхати в Київ, Ужгород, Суми» й знайти там цікавіше й насиченіше життя надзвичайно сильне. Хоча чим більше думає про кохану, тим більше закохується у неї.
«Красиві села красиво горять»

Передостання пісня альбому — це безпорадне відчуття втоми від війни й мерехтливе відлуння гітарного ділею. Солдати на пероні вокзалу тут наче необірвані дерева, до яких уже нікому нема діла. Цивільні люди не можуть постійно жити новинами з фронту, і поступово повертаються до нормального життя. А яблука з дерев тим часом все падають і падають, і «котяться, мов голови з плечей».
«Кінець»
Альбом (а з ним і дискографія oh, deer!) закінчується нещадним катарсисом. «Кінець» настає повільно й болісно — спочатку під звичні для гурту драматичні тремоло, а потім під нойзові гітари й ударні. Ліричний герой не бачить багряного заходу сонця, бо робочий стіл впивається йому в ребра, «наче уламки під авіаударами». Наприкінці йому відкривається правда, що звільняє від страждань:
«урок і свобода — моє тіло»

Музика як психотерапія для суспільства

«Як перестати хвилюватися і полюбити війну» у назві посилається, схоже, одразу на кілька зразків маскультури — фільм Стенлі Кубрика «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу» та книгу Дейла Карнегі «Як перестати хвилюватися та почати жити». Це гірка іронія та спроба осмислити війну-трагедію, а також індивіда й загалом суспільство у країні, що воює. Така ідея стає можливою завдяки кмітливим поетичним образам вокаліста Юрія Бондарчука й емоційній надривній музиці, над якою попрацювали решта гурту.

І хоч oh, deer! скромно відкинули б такі пафосні заяви, але їхній альбом і справді був пророчим. У 2017 році війна вже тривала, однак через повномасштабне вторгнення Росії ми всі глибоко відчули емоції гурту.

Останній альбом oh, deer! — приклад того, яку роль мають відігравати українські артисти у будь-який час. Вони мусять відчувати все, що сколихує суспільство, осмислювати це й презентувати у творчості. Бо така музика лікує і дозволяє нам залишатися людьми. 

«Як перестати хвилюватися і полюбити війну» на цифрових платформах: Apple Music, Spotify, YouTube Music, Deezer. Також альбом можна придбати на Bandcamp.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про те, хто такий Oi FUSK — автор лютої пісні про війну «По кому подзвін?».