Композитор фільму «Клондайк» Звіяд Мгебрішвілі про створення музики до фільму

Нас із Мариною познайомив звукорежисер Срджан Курп’єл, а також мене порекомендував грузинський продюсер Владімер Катчарава. Після нашого знайомства почалась робота над пітчингом, такий собі тест. Це найкраща практика для такої роботи. Як це відбувалося: нам дали тизер стрічки, кадри з якого не увійшли у фінальний монтаж. На його основі ми створили демозаписи.

Це цікаво, бо коли починаєш працювати над фільмом, навіть якщо це просто тест, тобі потрібно багато знати про фільм — чим більше ти знаєш на початку, тим легше працювати над фільмом надалі. Зазвичай тест — це найскладніше, бо маєш небагато інформації про проєкт.

У цьому тизері була показана вагітна жінка, що відчуває тонус. У цей момент зупиняється машина, з якої виходять невідомі, бачать мертві тіла, панічно сідають назад у машину та їдуть. Я спробував музикою описати це відчуття тонусу жінкою, те, як вона страждає від росіян, які вдерлися на їхню територію. 

Також там можна було почути звук літака, який є лейтмотивом усього фільму. Він звучить, ніби сирена у вухах. Музикою я намагався передати дихання, ніби вона дихає в унісон з героїнею.

Марині сподобалася моя робота, і з того моменту в нас зав’язалися гарні відносини. Ми почали предметно спілкуватися про фільм.

Композитору важливо розуміти фільм на усіх рівнях. Ми багато розмовляли про те, чому саме ці події лягли в основу цієї стрічки, обговорювали, що відбувається у стрічці, що ми бачимо і що залишається за кадром. 

Далі ми зосередились на деталях: обирали, де має бути музика, а де вона може заважати. Марина розповідала, які сцени, на її думку, варто супроводити музично, скільки їй потрібно музики. Тому що коли музики забагато — це робить її неорганічною.

Було дуже важливо залишити живе та автентичне недоторканим: актори дуже добре грають, наскільки мені це було зрозуміло, враховуючи, що я не дуже добре знаю українську та сприймав [фільм] здебільшого лише візуально. Додавати музику до таких сцен, наприклад, просто не потрібно. Це може лише нашкодити та зробити сцену занадто емоційною. 

Завжди треба залишити місце для фантазії та думок. Тому що в діалогах не все одразу зрозуміло, тільки з плином фільму персонажі стають зрозумілішими для глядачів. Тому зазвичай те, що ми що музично супроводжуємо — це емоційний стан героїв, їхня реакція на події довкола.

Tonus — це тема, яку я записав ще під час пітчингу, проте ми її зробили повільнішою. Вона була використана на початку стрічки та звучала, наче ракова пухлина, яка повільно підкрадається та вбиває. Через деякий час Марина запропонувала мені написати нові треки, щоб вона своєю чергою спробувала підставити їх в окремі сцени. Вона це запропонувала, тому що бачила, що я боюся чіпати окремі сцени, щоб ненароком їх не зіпсувати.

Тому я написав велику музичну тему з повноцінно зав’язкою, основною дією та кінцем — Water Break. У результаті вона була розділена на різні шматки. 

За допомогою струнних інструментів ми намагалися зобразити емоційний стан героїв у невизначеності: виїжджати чи залишатися. Вони в дуже складній ситуації й почувають себе втраченими, тому я хотів створити тему, яка б показувала це. 

Деякі фрагменти Water Break з’являються і в інших сценах, наприклад, момент із авіакатастрофою. Його ми описували так: він починається з одного акорду і розсипається на багато інших нот, які утворюють кластери. 

Також у стрічці представлена ще одна тема — Morning Without War. Вона звучить у сцені, коли вранці ми бачимо обличчя героїні, а фоном чутно звуки війни: звуки зброї та кулеметів.

Марина хотіла композицію, що зображала б ранок. Кожен ранок ми прокидаємось, і це наче велика сила природи. Не дивлячись на ситуацію, у якій опинилися люди, вони продовжують боротися і пристосовуватись. Попри все, сам ранок завжди мирний, наче і немає ніякої війни. Це схоже на те, що ми чуємо в Tonus, але акорди та гармонія змінені так, щоб звучати більш оптимістично.

Коли я починав працювати, Марина хотіла, щоб віолончель була основним інструментом. Я використав інструмент гані, який за тональністю подібний до неї, а також ми використовували акордеон, гуслі та ще є деякі деталі, які ви, можливо, не помітите під час прослуховування треків, але саме завдяки ним ми отримували потрібну тональність і звуковий ландшафт. 

Я отримував різні звуки, а потім зіставляв, що з чим звучать краще, а з чим гірше. Було дуже важливо віднайти потрібний тембр. Ми не думали про якийсь грандіозний саундтрек із багатьма інструментами. Ми подумали, що нам потрібно щось особливе, щоб передати тему, атмосферу та відчуття фільму та історії.

Коли я розпочав роботу над проєктом і дізнався про назву, то просто пішов гуглити. Коли я виявив, що це регіон Америки, який став місцем «золотої лихоманки», то перше, що я подумав — це гарна алегорія. Для мене цілком очевидно, що територія Донеччини — це золото для України, яке в неї намагаються вкрасти. Це як дорогоцінний шматок, прояв природи, який вкрали в України. Так я розумію. 

Мені дуже сподобалася наша робота, хоча я можу бути необ’єктивним. Наша робота була дуже гармонійною, ми злагоджено працювали та дуже добре розуміли одне одного — а так виходить не завжди. 

Марина добре знала, що хотіла, а я зі свого боку намагався їй пояснити, як ми можемо зробити краще. Головне було виразити ідею, яку ми мали в голові. 

Я розумію, що музика — лише одна з частин фільму. Тож у мене є маленька частина мого і я намагаюся зробити все можливе, щоб якнайкраще показати певні моменти в сюжетній лінії. Тоді глядачі зможуть краще зв’язати усі частини стрічки докупи, над чимось замислитись і просто насолоджуватись. 

Важко розповісти історію, коли у вас є лише три головні дійові особи та невелика кількість локацій, важко привернути увагу до такої артгаусної історії.