Інтерв'ю

Як музика потрапляє до кіно та серіалів? Розповідає Сергій Вовк — музичний супервайзер серіалу «Секс, Інста і ЗНО»

Даня Панімаш
1254

«Секс, Інста і ЗНО» — перший вебсеріал про життя українських підлітків з великим бюджетом. Його зняв Антоніо Лукіч — режисер одного з найкращих українських фільмів останніх часів «Мої думки тихі» (2019).

Однією з інновацій у виробництві серіалу стало запровадження посади музичного супервайзера — людини, що відповідає за підбір саундтреків, музичний супровід кожної сцени, очистку прав на пісні і так далі. Першим музичним супервайзером в Україні став Сергій Вовк — засновник Kyiv Academy Of Media Arts і музичного лейблу Thousand Kisses Place.

Ми поспілкувалися з Сергієм про унікальність серіалу «Секс, Інста і ЗНО», що таке взагалі музичний супервайзинг, як він працює у світі та Україні, а також про конфлікти під час зйомок.

Як тобі серіал «Секс, Інста і ЗНО»? Це унікальний український продукт? У чому його першість?

Серіалу «Секс, Інста і ЗНО» ЗМІ присвоїли звання «першого» в тому сенсі, що Україна —  молода країна, і у нас багато чого робиться вперше. Глобально це, звичайно, не дивовижна історія, але локально це безперечно унікальний продукт для наших теренів і ринку. В цьому серіалі є речі, яким можна присвоїти звання «перших» — перші лайка, відвертий підлітковий секс, одностатева любов, і так далі.

Але у нього точно є пальма першості в тому плані, що серіал спочатку розроблявся виключно для стримінгової платформи 1+1 з потенціалом продажу на інші сервіси, аж до Netflix. Також це перший серіал, який фінально розроблявся у фокус-групах.

Шоуранерка проєкту Ірина Никончук шукала тему для серіалу зі знанням і думкою, що є запит по контенту від підліткової аудиторії. І через фокус-групи вона виявила, що це може бути історією. Тобто вперше в Україні для такого продукту через фокус-групи була знайдена історія для сценарію, а далі тим же методом був протестований розвиток сюжету.

Що в якому епізоді стріляє, а що провисає. Ще, наскільки я знаю, вперше були використані консультанти-психологи з підліткового сексу й тінейджерської психології в принципі. Ось ці всі лаври «першого» в рамках України у серіалу точно є і їх не відібрати.

І фінальна крапка в унікальності продукту — Ірина зрозуміла, що для такого проєкту потрібен музичний супервайзер, як у Голлівуді. До цього в Україні було поняття «музичний продюсер» — людина, яка писала музику і аранжування, закривала музичну складову фільму. І ще був «музичний редактор».

Іра почала шукати в Україні музичного супервайзера, і не знайшла, бо їх немає. Тому вона його «зробила», запросивши мене.

— Хто такий музичний супервайзер і чим він займається?

У Голлівуді музичний супервайзер — це людина, що відповідає за всю музичну частину в кінопродукті. Це креативний директор або режисер музики в кіно, я б так сказав. Він несе музичне бачення проєкту і самої історії. З цим йому допомагають музичні продюсери, яких він наймає. Музичний супервайзер може підставляти в кінопродукт уже придуману музику. Це все я дізнався по ходу роботи.

У США музичний супервайзер — це найстандартніший стандарт. Вони популярні майже так само, як і артисти. Вони збагачують історію, роблять продукт крутішим, яскравішим і ціліснішим.

Музичні супервайзери HBO, Netflix, фільмів і серіалів, які ми всі дивимося, — це реально імениті люди, по-своєму задроти. Є університети за кордоном, де цьому навчають. Було смішно, що в українському КВЕД (класифікація видів економічної діяльності — ред.) немає такої позиції, цієї професії тут просто не існує. Тому на зйомках я ходив з бейджиком «музичний продюсер».

Ми хочемо нашим прикладом показати необхідність такої позиції як «музичний супервайзер» у кіно і серіалах, виховати кадри, адже у нас дуже багато талановитих людей. І це не обов’язково повинні бути продюсери, це можуть бути і редактори радіостанцій, і журналісти, і вінілові колекціонери — люди, які слухають багато музики.

Займаючись «Сексом…», я писав Андрію Смирнову з AbySho Music, що мені потрібні ще люди. Він каже: «Я люблю кіно, але не розбираюся в ньому».

Але ми всі розбираємося в кіно, якщо багато його дивимося. Це атрибут будь-якої сучасної людини. Ми всі живемо з підпискою на Netflix, так само як і з безвізом.

Загалом, ми вперше в Україні використовували цю робочу позицію. Сподіваюся, що це стане початком класної історії — що бюджети на музику зростатимуть (тому що мені не вистачало), і що з’являться нові круті професіонали й робочі місця.

Цим інтерв’ю я хочу дати сигнал в індустрію для ринку музикантів і небайдужих до кіно — в Україні, можливо, буде нова важлива робота. Зараз дуже багато знімають у порівнянні з минулими роками.

Ще важливо уточнити, що музика і звук у фільмі — це два різних департаменти. Є ще звукорежисери, що займаються звуком на майданчику і підзвучкою сцен на постпродакшні. А музичний супервайзер відповідає за саму музику, так би мовити музикальність кіно або серіалу.

— Те, що називається original score?

Original score — це написана продюсером оригінальна музика, у виконанні оркестру, наприклад. А original soundtrack — це вся музика, використана в серіалі або фільмі. Після виходу фільму на стримінги можна знайти два плейлісти — один зі score, написаним продюсером спеціально під серіал або фільм, другий — пісні/треки артистів, які звучали в самому фільмі.

— Пригадується яскравий приклад — «Матриця», де був і окремий альбом саундтреків з Deftones, Marilyn Manson, Propellerheads, Meat Beat Manifesto, і original score — оперою, написаною Доном Девісом до фільму.

Так-так, це воно!

— Які обов’язки у музичного супервайзера? Що входило в твої обов’язки?

Я вчився бути супервайзером по ходу справи разом із Ірою та її командою. Ми для себе відкривали й розширювали це поняття в залежності від того, на якій стадії був проєкт: передпродакшн, продакшн — самі зйомки і подальший монтаж відповідно, — постпродакшн. Був потрібен чувак, який підбере музику з оригінальних треків для фільму — так це звучало для мене спочатку.

Потім виявилося, що «підбере» означає «придумає, під який трек яка сцена буде проходити, знайде в базі мейджор-лейблів додаткові треки, очистить права», і так далі. А в кінці виявилося, що ще й знайде продюсера і разом з ним напише необхідні треки.

Ми в цей раз для себе самі створили робочий процес для музичного супервайзера і я постфактум побачив різницю між західною моделлю роботи та українською. Це, до речі, вже, напевно, наша унікальність на глобальному рівні.

У західній моделі є передфінальний монтаж, перед тим, як будуть накладатися візуальні ефекти. Фільм фарбують і додають фінальний звук. Саме цей матеріал приходить супервайзеру і він починає працювати з ним.

У нашому випадку я був задіяний у всіх стадіях процесу, від передпродакшну до постпродакшну. Спочатку я був на вичитуванні сценарію. Зокрема в самому сценарії були музичні рішення — дві пісні Макса Барських.

А далі процес йшов наступним чином — автори сценарію читають, наприклад, сцену: «хлопці на шкільній дискотеці». І я вже уявляю, яка це може бути пісня, під який трек українські школярі в наші дні можуть танцювати на дискотеці.

Вже на предпродакшені я побачив, що мені потрібно буде зробити. Потім уже на зйомках я допомагав акторам і режисерові більше відчувати сцену, входити в неї, вмикаючи музику, яка, за моїм баченням, там потрібна і підходить, так би мовити «лягає». І вже тоді на ходу я підбирав і включав пісні, під які ця сцена мала виглядати закінченим продуктом, нести певну емоцію. Це допомагало і самим акторам добре відчувати сцени.

У заключній стадії постпродакшну і монтажу моя робота полягала в тому, щоб вибрати з мого лонгліста треки, що підходять ідеально. Виявилося, що музики не вистачає. Серіал про підлітків, ми з шоуранеркою не боялися перенаситити його музикою, тому що музика — це синонім молодості й молоді. Вони з нею прокидаються, йдуть з нею до школи чи університету.

Крім цього, в нашому серіалі є ще чіткі сюжетні лінії героїв. Я придумав, що кожному герою потрібно надати свій окремий музичний характер. Крім атмосферних інтерлюдій, ми з продюсером «озвучували» лінії персонажів — коли, наприклад, антагоніст з’являється у сцені, звучить саме його музика, «зло наближається».

А головну героїню, наприклад, я вирішив подзвучвати музикою свого друга-художника Роми Камінського, і тому в серіалі здається, що, попри весь пиздець, який несеться навколо неї, на її годиннику завжди 4:20.

На Заході так не відбувається, супервайзери постійно зайняті, у них немає можливості брати участь в усіх процесах виробництва кіно. Негарно себе хвалити, але у нас вийшов дуже класний саундтрек. Те, яка музика і де повинна звучати, мені вже було зрозуміло з моменту знайомства зі сценарієм.

У підсумку моя задача полягала в тому, щоб «зацементувати» мої треки, закріпити їх на фінальному монтажі, провести переговори з авторами і придбати права на них. Друге — окремо написати авторську музику з музичним продюсером, давати йому референс, щось міняти і затверджувати з шоуранеркою.

І третє — це відслуховувати бази телеканалу і мейджор-лейблів, відбирати композиції звідти, щоб не ходити до симфонічних оркестрів. Це великий обсяг роботи, у нас на 12 серій вийшло близько 80 композицій.

— Ти сказав, що ти розставляв треки по сценах. Твоє слово про те, що, як і де має звучати, було останнім? Чи це треба було узгоджувати з шоуранеркою і режисером?

Останнє слово було за шоуранеркою і воно вище режисерського. Шоуранер — це автор і «друг ідеї», як каже Олександр Роднянський. В Іри Никончук є бачення, смак і велика «надивленість», вона все затверджувала. Антоніо Лукич логіку моїх ідей розумів менше. Я працював з кінцевою інстанцією, у нас з Ірою у плані музики було повна однодумність.

Мені Іра розповідала, як вони працювали раніше, наприклад, над фільмом для Андре Тана. Є окрема робоча монтажна зміна по музиці, яка могла виглядати так, що ти один трек під одну сцену чотири години підбираєш.

Або ж коли вони працювали з музичними продюсерами, писалося чітке технічне завдання, продюсер брав два тижні, надсилав матеріал, це в підсумку виявлялося не тим, чим потрібно, потім правки, новий дедлайн і інші гроші. І так місяць.

І є музичний супервайзер. Монтажна зміна, вісім годин, мені потрібно підзвучити вісім сцен, а я за 15 хвилин даю 12–16 варіантів треків на вибір. Так Іра швидко зрозуміла, що мені можна довіряти, бо я кардинально скоротив час підбору музики для кожної сцени.

У мене були конфлікти з режисером проєкту Антоніо з першої серії. На другій вони посилилися, а на фінальній ми взагалі один одного не розуміли.

Смак у музиці дуже важливий і він повинен бути максимально широким. Ти повинен бути «всеїдним». Тільки працюючи з повною палітрою фарб, ти зможеш намалювати свій шедевр. А не коли у тебе три кольори.

— У чому полягав конфлікт?

Конфлікти були точковими, в сценах. Його режисерське бачення проти мого бачення, як це має звучати цілісно в продукті. У нас в основному було три жанри — електронна музика, хіп-хоп і третій жанр, який я назвав «різне»: суміш з поп-музики, інді-року, всього потроху.

За обсягами, за процентним співвідношенням усіх треків цих умовних жанрів у мене було цілісне бачення. Бачення Антоніо вибивалося, до того ж це не його авторське кіно, в якому він говорить, де і що хоче чути. Ми робили продукт, який побачить і зацінить непідготовлений багато в чому глядач, підліток.

Пріоритетом і моєю місією було представити музику українських продюсерів і музикантів, навіть досить андеграундних на кшталт Bejenec і Koloah. Я хотів, щоб підлітки почули музику українських артистів через серіал.

У 12-ій серії було смішно, коли грав трек київських хлопців Hungry Boys, індітроніка з речитативом, який віддалено нагадує реп. Антоніо сказав: «Ну як у цій сцені можна поставити російський реп?». Але це не російський реп, а наші круті хлопці.

— Ця історія про серіал. А в українському кіно є посада супервайзера?

Ні, там музичні продюсери. Або редактори. Або режисер монтажу підставляє музику, а потім місцевий юрист закриває договори з артистами. І серіали, і кіно в Україні — це поки історія, що тільки розвивається.

Зі мною зв’язувалися різні люди, дивувалися, що в Україні нарешті заговорили про музичний супервайзинг. Я замислююся створити на базі свого лейблу Thousand Kisses Place компанію, яка б забезпечувала тематичні продукти на кшталт серіалів і кіно сервісом «музичний супервайзинг».

Якщо українська кіноіндустрія нарощуватиме потужності, збільшуватиме кількість проєктів і бюджети на них, то це питання стане максимально актуальним і цікавим для мене далі.

Завдання в тому, щоб створювати робочі місця і фахівців. Усім продакшнам так буде простіше. Володимир Яценко з ForeFilms уже звертався до мене по своїм кінопроєктам і взяв собі на замітку, що треба працювати через супервайзера. Він перший, хто звернув увагу на цю позицію зараз.

— З чим виникали головні складнощі при очищенні прав?

Я почав самостійно вчитися цьому, але виконавчі продюсери забрали в мене цю ділянку роботи, за що я їм дуже вдячний. Усе, що я зрозумів — у нас процес відрахувань із авторських прав практично не налагоджений.


В Україні процес такий, що артист віддає виняткові права на використання своїх композицій на певних територіях за одноразовий гонорар. На цьому все, немає такої історії, щоб Bejenec написав хіт, його будуть слухати мільйони, а його діти далі будуть жити тільки на роялті. Не в нашій країні. Або не зараз.

Більшість музики з серіалу ще навіть не вийшла. Я заохочував артистів випускати свою музику на стримінгах, щоб їм йшли хоча б прослуховування через дистриб’юторів. Плюс, як я побачив, артисти ніяк юридично себе не захищають. Нам зараз усім потрібно в цьому розбиратися, консолідуватися і починати заробляти на своїй музиці, де б вона не звучала.

— Я спостерігав скандал, пов’язаний з Тимуром Самарським і Льошею Петровим. Їхні треки були використані в серіалі «Секс, інста і ЗНО» без їхнього відома, і при цьому їм нічого не виплатили. Що сталося?

Ніякого злого наміру не було, тільки недосвідченість всіх сторін конфлікту. Я використовував два треки з компіляції «ШШЦ» Богдана Конакова. За логікою відбувається так — на якому лейблі вийшли треки, тому лейблу і пишеш: «Я підставив два треки твоїх артистів у сцену в серіалі. Кому належать права і як можна отримати дозвіл на їхнє використання?».

Богдан сказав, що права належать йому. Але не тому, що хотів обдурити, а тому, що він так думав. Адже він склав цю компіляцію, видав її, але не підписував договорів про передачу прав із артистами. Коли серіал став більш-менш популярний і хлопці почули свою музику в ньому, то вони природно подумали: «Якого біса?».

Так Тимура і Льошу збентежило, що Богдан присвоїв права на їхню музику. А далі вже народ, не розбираючись, почав звинувачувати 1+1 у тому, що вони використали треки без дозволу. Питання врегулювали. Хлопцям заплатили і всі задоволені, наскільки я знаю.

— Чи відмовлялися якісь артисти давати треки для серіалу?

Такого не було. Всі були раді. Я говорив, як є — грошей мало, але є можливість підтримати локальний продукт і в майбутньому брати участь у схожих продуктах вже за більші суми.

Ну, і з іншого боку, навіщо артистам відмовлятися, якщо ці треки лежать мертвим вантажем на Soundcloud і їх мало хто слухає? Це була можливість про себе заявити, і я вдячний тим, хто були відкриті для переговорів. І вибачався за ці смішні гроші.

До речі, про гроші. Ось дивись: LCD Soundsystem віддають композицію у фільм і отримують за це 50–70 тисяч доларів. Давайте зійдемося на тому, щоб українські артисти отримували хоча б $3000 доларів за свій трек, і всі будуть щасливі. Якщо такі часи настануть, я нас усіх привітаю вечіркою.

— А який пріоритет для музики у кіновиробництві? У статті витрат вона де перебуває — ближче до кінця, до середини?

За залишковим принципом. Паралельно з серіалом мене запросили «посупервайзити» на короткометражку дружини Антоніо Лукича Ріти (режисерка Ріта Кузьміна — реж.), яка знімалася на гроші Держкіно. На першій зустрічі, коли вони обговорювали кошторис, мені сказали, цитата: «На музику в нас грошей немає, але можемо виділити 300 доларів».

Я відповів, що треба в 10 разів більше, тоді будемо розмовляти. У підсумку зійшлися на 1000 доларів. Ну хоча б так. І за таким принципом працюють усі — або грошей немає, або якась мінімалка. У той же час у глобальній системі на музику закладається 10–15% від загального бюджету виробництва проєкту. Це дохуя! Тобто сама робота музичного супервайзера може коштувати 50–100 тисяч доларів.

Чому нам подобаються інші фільми і саундтреки? Тому що там звучить крута музика крутих продюсерів. Крапка. Я сподіваюся, що це все теж зміниться. На наступний проєкт, який планують 1+1, бюджет на музику вдвічі більший, ніж був у нас на «Секс…». Це велике досягнення. Зазвичай усі хочуть задешево отримати цукерку.

З чим було працювати найскладніше?

У мене все проходило досить легко. Kedr Livanskiy та Mujuice віддали свої треки за ті самі гроші, що й локальні артисти. Вони розуміли, що це за проєкт і який у нього бюджет. Найскладніше було випрошувати музику за безцінь, це неприємно і принизливо. Мені подобається давати, а не просити.

— Якщо підсумувати — яке майбутнє чекає на музичний супервайзинг в Україні?

«Секс, Інста і ЗНО» — це все ж таки бізнес-проєкт із розрахунком, що люди заплатять 79 гривень, щоб подивитися 12 серій. Наскільки я розумію, більшого бізнесу не вийшло. Локальний ринок не окупає продукт і, відповідно, індустрія не може дозволити собі таких проєктів. Замкнуте коло.

Знаєш, при всьому моєму позитиві, майбутнього в музичного супервайзингу в Україні немає. Я спілкуючись з тобою зараз це артикулюю (сміється). Мій гонорар був смішним — я купив собі колонку JBL і нові Airpods. А пропрацював на проєкті чотири місяці. Але я можу собі це дозволити. Я не знаю, хто зможе через захоплення і/або патріотизм випасти з життя, піти працювати й давати результат за такі гроші.

У рекламі, дизайні, моді та мистецтві Україна вже створює продукти міжнародного рівня. Думаю, що музичні супервайзери можуть мати роботу в тому випадку, коли ринок кіно і серіалів перестане бути локальним, українським, розрахованим лише на нашого глядача. Коли ми будемо робити глобальні проєкти, хоча б в співвиробництві. Але для всього цього потрібен час.

Тому я закінчу на тому, що я поки що перший і останній музичний супервайзер України. Звучить прямо як в кіно (сумно сміється).

 

Читайте також про те, як пісні потрапляють на радіо і чому вони завжди повторюються