Інтерв'ю

Інтерв’ю: Сергій Вовк та Ігор Кириленко, співзасновники лейблу Thousand Kisses Place

Данило Панімаш

У 2020 році засновник Kyiv Academy Of Media Arts Сергій Вовк, власник вінілового магазину Vinyla.com Юрій Каленюк і учасники електронного екс-дуету Hidden Element Ніл Тарасов і продюсер Ігор Кириленко заснували лейбл електронної музики Thousand Kisses Place. Сьогодні від першого складу залишилося двоє, проте їхні амбіції тільки виросли.

Це велике інтерв’ю насамперед про людей, які хочуть змінити ландшафт української електронної музики, їхня історія злетів і падінь. А вже далі про те, що таке лейбл Thousand Kisses Place, як він розвивається і що дає артисту і слухачу.

Ми зустрічаємося з Сергієм Вовком і Ігорем Кириленком в їхньому новому місці — офісом це складно назвати. Це великий двоповерховий простір з вікнами-вітринами. Перший поверх — просторий майданчик з діджейським пультом і різноманітними артефактами (на стінах висять платівки, в кутку стоїть вінтажний бумбокс і чорний баскетбольний м’яч із написом «Fuck You»). Другий поверх — студія і кухня.

Мені пропонують на вибір шампанське, пиво, каву, чай, проводять екскурсію. Ми сідаємо в студії: Сергій Вовк на такому розслабоні, що, здається, зараз розтане на дивані. Ігор Кириленко постійно кепкує то над ним, то наді мною.

Перш ніж питати про лейбл, хочеться дізнатися вашу історію. Який у вас досвід? Як потрапили в музику і музичну індустрію?

Ігор Кириленко: Мій вітчим показав мені три акорди на гітарі і я почав на ній грати. Створив перший гурт, це були ще часи емокору, кінець 2000-х. Потім мама мене підштовхнула їхати з Керчі до Харкова, де я і закінчив інститут естради та масових свят.

Там я познайомився з хлопцями з музичного училища імені Лятошинського. Рома Булахов, нинішній гітарист гурту «Нерви», Паша Холодянський — барабанщик «Пошлой Молли», Клім Лисюк грає в The Hardkiss. Усі вони — дуже сильні музиканти.

У Харкові я познайомився з Нілом Тарасовим. У 2010 році і утворився наш дует Hidden Element. У 2011 році вийшов наш перший трек на американському лейблі Soul Deep. Його грали на радіо Kiss.fm і це стало для нас супердосягненням.

Ніл був арт-директором у харківському клубі «Живіт», а я стежив за тим, щоб охоронці не пиздили гроші. Я клеїв стрічки і записував, скільки людей зайшло. Мені тіпи пропонували схеми, як обійти це все, але я був чесним (сміється). А о 4-ій ранку, коли потрібно було розганяти людей, я виходив діджеїти. Ставив всякий драм-фанк, щоб люди йшли.

Сергій Вовк: Не було наркоти тоді, тому вони і йшли геть. Класно! Розганяючи танцполи, ти вчився діджеїнгу.

Ігор: Я почав копати в електронну музику, з кимось знайомився і йшов сам не знаю куди. Плив проти течії — інститут, якась хуйня несеться, грошей немає.

На перші навушники я збирав пів року. Вони коштували 150 доларів, це були дуже серйозні гроші тоді. І я дуже погано їв.

І як ти потрапив до Києва?

Ігор: Я якраз здав свій останній іспит на магістра, і Рома Булахов покликав мене до Києва. Він запропонував вписати мене в кавер-бенд, який грав у «Портер-пабах», щоб я діджеїв і робив плейбеки. У кавер-бенді — чотири людини, бас, гітара, барабани і вокалістка. І я типу п’ятий.

Кожна людина отримує по 300 гривень. Два виходи на тиждень, тобто 2400 гривень на місяць. Але якщо додається п’ята людина, то, відповідно, зарплата менше.

Я приїхав до Роми, і виявилося, що він живе у гаражі. Просто залізний автомобільний гараж, зроблений під репетиційну точку. У мене було 2000 гривень з собою, з яких він одразу забрав 800 за оренду, інакше нас би звідти вигнали. Ми майже добу робили тридцять плейбеків, тому що виступ був уже на наступний день.

Ми приїжджаємо у «Портер», і виявляється, що Рома навіть не попередив гурт про те, що буде п’ята людина. І вони взагалі не розуміють, що відбувається. Це ж «Портер», там усі бухають, нахуй там взагалі діджей?

Вони кажуть: «Ну добре, заходь». Але ми навіть не репетирували. Це був жах. Проте відіграли нормально. А після виступу почали говорити про гроші. Рома сказав, що буде зі мною ділитися. Так ми отримували на двох 800 гривень на тиждень.

І так ми жили — відіграли, уйобували у гараж, закривалися там, тому що з 11 вечора до 6 ранку не можна було світитися, що там хтось живе. Якщо хотіли сцяти, то сцяли у пляшку. А спали ми з Ромою на підлозі. Сон на вписці — це був рай. А у Данила Маріна (майбутній музикант The Erised прим. ред.) я прав свій одяг. Так пройшов наш перший місяць.

А у тебе не було думки все це кинути?

Ігор: Звичайно, були. Були думки «нахуй я взагалі живу» і що немає в світі більш невезучої людини, ніж я. Живу на підлозі в гаражі, постійно хочу жерти. У батьків грошей я не просив. Я начебто закінчив інститут і повинен був розуміти, як влаштоване життя, а я ніхуя не розумів. Назад до Харкова або Керчі вже не поїдеш, і я почав знайомитися з усіма в Києві, розповідати, що я вмію.

Ми зняли двокімнатний підвал. В одній кімнаті як король жив Микита Астраханцев, колишній басист «Антитіл», а в другій кімнаті ми втрьох — я, Ніл і Рома. Квартира була така, що там речі не сохли від вогкості. І не було ні пральної машинки, ні праски, тобто ти постійно як бомжара виглядаєш. І ось так ми прожили три місяці.

І як ти вибрався з цього мороку?

Ігор: Дзвонить Рома Булахов і каже: «Чувак, знаєш до кого я зараз пройшов прослуховування? До Світлани Лободи! Я зараз зіллю всіх тих типів, які у неї грають. Ми до 10 ранку повинні зробити кавер на пісню “Постой, мужчина”».

Ми зняли репбазу на всю ніч. Зробили якийсь неймовірний кавер, додали дабстепу і заснули прямо там, на репбазі. О 10 ранку приїжджає Лобода. Я роблю вигляд, що не хвилююся, але насправді хвилююся пиздець як сильно. Ми зіграли, а вони говорять: «Ми, звісно, розуміємо, що ви класні, але це трохи не наш формат. Приходьте сьогодні на корпоратив, подивіться, як ми працюємо».

Сенс всього цього був у тому, що ми злили весь її старий склад, залишився тільки барабанщик. Ми показали, що можемо робити дешевше і краще, ніж старпери, які у неї грають. Після цього ми стали ворогами всього музичного ком’юніті в Києві, всіх сесійних музикантів. У листопаді 2013 року ми пройшли прослуховування, з листопада по грудень ми репетирували.

І паралельно з’являється The Erised?

Ігор: Так. У мене була колаба з Данею Маріним, у нього дуже потужний продакшн. Ми робили спільну демку і хотіли знайти вокал. І знову Рома Булахов познайомив нас із Сонею Сухоруковою. Я їй поставив шматок пісні і вона зразу, з першого дубля все зробила. Так вийшла пісня Prey, і ми зрозуміли, що це якийсь новий неймовірний рівень і найкраще, що ми робили.

Ми підписуємо контракт із лондонським лейблом Hospital Records. Почалася метушня — The Erised, українська сенсація і все таке. Їдемо у тур по США. Паралельно у мене гра по кабаках із кавер-гуртом «Флірт» і Лобода. Гроші з цього і були здебільшого головним спонсорством кліпів і записів The Erised.

А як ти потрапив до Макса Барських?

Ігор: Моя дружина Юля була директоркою Світлани Лободи. У нас зав’язався службовий роман. Вона завагітніла, термін підходив, і ми вирішили народжувати у США. Я дуже втомився від Свєти і 3-го січня 2018 відіграв з нею останній концерт. З The Erised почалися гойдалки, але ми все полюбовно вирішили.

У США я познайомився з Сашком Чемеровим, грав у The Gitas і займався поп-продакшеном, писав пісні для гурту «Агонь» разом із Сашком. А потім повернувся в Україну починати з чистого аркуша. Ніхуя немає, продав машини і почав шукати роботу. Мій номер потрапив до звукорежисера Макса Барських, вони якраз шукали діджея і клавішника.

Макс виявився дуже крутим типом. І команда у нього дуже крута. Особливо у порівнянні з тим, що було у Свєти, де тебе всі чмирили і ти всіх чмирив. Я відповідаю за плейбек, клавіші, граю на гітарі. Зробив йому акустичний альбом «С Максом по домам», аранжував і звів. І зробив три пісні на його альбомі «1990». А потім почалася історія Thousand Kisses Place.

Для мене це найскладніший вид мистецтва. Я приблизно уявляю, як написати книгу, знаю, як зняти фільм, а музика для мене — це божественна матерія.

А який шлях до музики був у Сергія Вовка?

Сергій Вовк: Я з Севастополя. Мій батько працював кранівником і був учителем музики у школі. У тата був сайд-проєкт, він теж був лабухом — грав на весіллях і по кабаках.

У мене була конячка-каталка. Батя мені одягав навушники і я засинав під Led Zeppelin, Deep Purple і все, що тоді слухала радянська людина. І з дитинства до мене перейшла любов до музики.

Для мене це найскладніший вид мистецтва. Я приблизно уявляю, як написати книгу, знаю, як зняти фільм, а музика для мене — це божественна матерія.

Я поїхав з Севастополя до Харкова вчитися на юриста. Харків був культурною столицею, я був на перших виступах 5’Nizza та Lюк. Ми тоді з моїм одногрупником почали писати рецензії і для місцевих медіа. Так я почав працювати журналістом.

Коли переїхав до Києва, то писав для журналів Time Out, «7 днів». У мене теж є історія про голодування і страждання. Я посварився з батьком і мене перестали підтримувати, тому що я не хотів займатися юриспруденцією.

Я знімав кімнату на Троєщині, в квартирі з матір’ю-одиначкою. Там були тільки ліжко, шафа, стіл і стілець. Господиня періодично набухувалася і приходила мене домагатися. Самотня жінка, молодий хлопець. Але я не давався.

Я познайомився з Вадимом, він працював в журналі GQ і замовляв мені статті. І я почав заробляти. Зараз вже немає тих гонорарів, які мені платили — 500, 800 баксів за якусь писульку про Бейонсе або Franz Ferdinand. Я зняв вже свою квартиру з диваном, в якому клопи жили.

Ще я працював в українському представництві лейблу Universal Music. Ми займалися релізами дисків The Black Eyed Peas, 50 Cent та інших артистів з їхнього каталогу. Але це була фейкова історія, моя подруга штучно створила нове робоче місце і ми отримували дві зарплатні.

Потім лейбл наїбнувся через MP3, диски перестали купувати. І я опинився у рекламній агенції Leo Burnett. З’явилася і КАМА. Але я завжди любив музику. І навіть почав збирати платівки. За 8 років зібрав близько двох тисяч.

У КАМА є традиція вечірок — Welcome Party, Summer Party, і так далі. Я там діджеїв. Я побачив, що у нас виходять гарні вечірки, стало більше студентів. Ми орендували для випускного Sentrum, і Женя Кібець побачив, яка у нас аудиторія. Наступного дня він запропонував мені робити привози.

Ми створили свою промо-групу і привезли грека з нью-йоркського лейблу DFAЛаррі Гаса. Прийшло лише 30–50 людей. Музикант був не дуже відомим, але я знав, що у нього круті живі виступи, він на сцені з розуму сходить. Однак ми продовжили возити електронних артистів. Це був мій перший промоутерський досвід, і вже на третьому івенті ми вийшли в плюс.

А потім ми зменшили оберти, адже виявилося, що немає місця, куди хочеться прийти або когось привезти. Sentrum закрився.

Я домовлявся з Сергієм Яценком щодо Closer, але на його умовах мені здалося це не вигідним як для промоутера. І я дуже радий, що з’явилася Кирилівська, тому що для розвитку ринку потрібна жива і активна конкуренція.

Ще у мене був досвід управління кафе. В самому центрі міста у нас було круте препаті-місце — KAFE Selekta. Воно стало обов’язковою точкою відвідування всіх активних тусовщиків міста. Ті, хто ходили у Closer і далі, часто спочатку забігали до нас випити та поспілкуватися під музику всіх наших місцевих маститих і знаменитих артистів.

З Нілом я познайомився через його подкасти Btw і ефіри на «Радіо Аристократи». Він шукав вихід на лейбли.

Це зараз ми знаємо, що всі лейбли — це закриті тусовки друзів друзів. Якщо хочеш релізитися, то потрібно або з ними подружитися, або створити свою власну тусовку. Це ми і зробили.

П’ять років без передиху я з дружиною займався КАМА і вигорів. Я взяв відпустку на рік. Вчився грати на барабанах, займався йогою, психоаналізом, закінчив графічний дизайн в тій же КАМА. І коли вийшов із відпустки, то зрозумів, що хочу поєднати своє життя з музикою ще більше, бути причетним до цього світу.

Ми спілкувалися з Юрою Каленюком з Vinyla, Нілом, а Ігор захотів познайомитися. І так з’явився Thousand Kisses Place. Я подумав, що ризики і вкладення невеликі, раз все ділиться на чотирьох — чому б не спробувати? І з минулого року почалося навчання бути лейблом.

У вас був досвід роботи з лейблами, але ви не уявляли собі, що значить бути ним?

Ігор: у мене був досвід релізів на чужих лейблах, менеджерський досвід з The Erised, з якими я набив багато шишок. Я розумів, на що потрібно йти, що я буду не тільки писати і продюсувати музику, а й виконувати багато рутинної хуйні, яку теж можна перетворити на творчість. SMM, зустрічі, зробити відео, знайти карлика або пуму для зйомок. Будь-який проект повинен бути творчістю у всіх проявах, і лейбл — не виняток.

У фільмах про пограбування набирається команда — спеціаліст з безпеки, хакер, зломщик, і так далі. Хто у вашій команді за що відповідає?

Сергій: Ну ось так і було. Юрі Каленюку ми віддали роботу з фізичними носіями. На Ігорі — цифрова дистрибуція і продюсування. Ніл відповідав за A&R, пошук артистів і музики. На мені — маркетинг.

Ми не виконали свою норму за рік роботи, випустили п’ять релізів, хоча хотіли більше. Ми планували робити мало не кожен реліз вініловим. Але потрібно дати поправку на коронавірус. Світ став цифровим, а люди почали рахувати гроші.

Про власний офіс
Сергій: За рік у нас оформилося взаємне розчарування один в одному. І я відчував, що наступний етап — це офіс, з яким ми станемо більш значущими. І від нас самих це вимагатиме більше зусиль.
Ігор: Коли Серьога сказав, що потрібен офіс, я подумав, що він йобнувся. Але потім він пояснив. І я навіть написав собі на листочку побажання — вітринні вікна, студія всередині і так далі.
Сергій: Коли я займався вечірками V Events, я запрошував артистів давати майстер-клас або проводити лекцію в КАМА. Ми створювали більшу цінність для аудиторії артиста, музикантів і просто поціновувачів музики.
1000xx_021000xx_011000xx_03
Тут, у плейсі, ми плануємо робити воркшопи з артистами нашого лейблу та привозними. Буде бар, куток із вінілом, радіоефіри і напівзакриті вечірки після локдауну на 40–50 чоловік — все з метою розвитку смаку людей, освіти і розширення кругозору.
Але вкалувати і бути тут кожен день у будь-який час, затримуватися після роботи можуть тільки я і Ігор. Юра працює багато у себе в офісі, у нього меблі й кастомна техніка. І він не міг всидіти на двох стільцях. У Ніла теж своя динаміка роботи. І ми з хлопцями полюбовно розійшлися. З початку грудня ми з Ігорем удвох. По черзі миємо посуд, а скоро зможемо дозволити собі прибиральницю.

А що ви даєте артисту як лейбл?

Сергій: Ми пропонуємо стати частиною ком’юніті. У нас є смак, бачення і розуміння кінцевої мети. Ми організовуємо реліз на цифрових платформах і фізичних носіях в ідеалі, можемо зробити класні прес-матеріали, фотосети, музичні відео.

Ігор: ми працюємо із зарубіжними промо-агенціями, які роблять розсилку по медіа та діджеях. Показовий приклад — наш третій реліз VRODA. Для Давида Майбороди це дебют. Ми зробили йому ремікс від Corporeal Face, якого сам Давид побажав. Це значущий електронний артист.

І такі ремікси ми робимо під кожен реліз, підкріплюємо його великим ім’ям. На Hidden Element робив ремікс норвежець Andre Bratten. Для Koloah ремікс робив Nocow. Але що показово у VRODA — його реліз прокрутили по NTS (культова британська радіостанція з півтора мільони щомісячних слухачів — прим. ред.). Його побачили через наше промо, наші дії.

Сергій: Ми відкрили нове ім’я. Його грають на NTS. Крапка. Ми робимо перший івент у Keller — на нього приходить 300 чоловік. Крапка.

Ігор: У Hidden Element стало більше концертів. Те, що концерти скасовуються, — це інше питання. Але існує запит. І чим більше ти робиш релізів, тим більше запитів.

Сергій: На 2021 рік ми вже розпланували 10 релізів. В ідеалі хочемо 12. Наша ціль — популяризувати українських артистів глобально. А нішевих артистів робити масмаркетом в Україні. З першими релізами у нас це і виходило. Borderlines, альбом Koloah, на Apple Music стали слухати втричі більше з нашим релізом, ніж до цього.

Ми зрозуміли, що якщо ти не мейджор-лейбл або нішевий мейджор із багаторічною історією на кшталт Warp або Ninja Tune, ніхто насправді не знає, як і що правильно робити, немає формули успіху і алгоритмів зрозумілих дій. Особливо в умовах постійної турбулентності, в якій уже другий рік перебуває весь світ. Ми всі зараз на Дикому Заході, копаємо на золотих копальнях.

Яка у вас бізнес-модель?

Сергій: Поки що ми інвестуємо в артиста. Зараз артист не може собі дозволити випускати один-два альбоми на рік. Він повинен постійно бути на слуху. Коли ми закриваємо витрати на артиста, то ділимо далі з ним 50/50. Ми щомісяця переглядаємо бізнес-модель, робимо різні підходи.

Ігор: Ми розуміємо, що це гра на перспективу.

Сергій: Плейс теж дає заробіток у перспективі. Платні воркшопи, бар, платівки, івенти. Ми запартнерилися з брендами, які теж частково будуть закривати операційні витрати і допоможуть нам реалізувати задумане на гідному рівні. І окремий вектор — студія Ігоря, де ми пропонуємо продюсування і мастеринг для артистів різного калібру. І написання саундтреків.

Ігор: Ще буде радіо в форматі подкастів, але не цілодобове. Ми перевели його на YouTube, допилюємо косяки. Зараз виходимо в ефір щосереди, потім хочемо зробити середу, п’ятницю і суботу.

А чому вам захотілося свою тусовку, а не злитися з іншою, створити міцне ком’юніті?

Ігор: Дуже коротка відповідь. Знаєш, коли музикант починає писати свою музику? Коли інша музика йому не підходить.

Сергій: Ось і все. У нас є цінності, які не хочеться нікому доводити. Можна просто сказати: ми вважаємо, що це круто. Той, хто теж так вважає — давайте до нас.

Звучить, ніби ви вирішили створити конкуренцію Closer і Кирилівській, особливо з метафорами про Дикий Захід. Адже Дикий Захід — це постійна боротьба за ділянки з золотом.

Сергій: Я б сказав, що ми у них на підхваті. Я не впевнений, що музику, яка грає у них, можна слухати вдень, у машині або в офісі. Ми для них попса, і я цього не соромлюся. Для мене попса — це popular. Наша історія — закрити нішу грамотною електронікою, зробити її популярною для широкого слухача, а не тільки для угару на нічних вечірках.

Скажімо так, ми для Кирилівської та Closer готуємо культурного слухача. Зараз нічне життя пов’язане з наркотиками, а нам хочеться заземлювати людей, давати їм наркотик музичний. Щоб тебе перла сама музика, без додаткових речовин.

Ігор: Ми не хочемо ні з ким конкурувати. Мені подобається писати музику і видавати музику. Якщо ти хочеш бути поруч з типом, який ходить з ірокезом і фарбує вуса, з типом, який кілька років тому спав на підлозі в гаражі, а зараз робить пісню Наді Дорофєєвій та ламаний брейкбіт — будь ласка.

Сергій: а на початку літа ми можемо з тобою по-пацанськи зустрітися і відповісти за базар: вийшло у нас виконати всі плани чи ні.

Читайте також інтерв’ю з електронним дуетом Hidden Element.

Фото: Playbodya