Роман Вінтонів (Майкл Щур): про службу в ЗСУ, дозвілля під час війни та трек «Відбитком пальця»

Про фото через бінокль, ідею виставки та назву, що відсилає до військової команди

Це не планувалося, як виставка чи як фотовиставка. Оскільки доводилось довго стояти на якомусь одному і тому самому місці, я дивився, як воно виглядає через бінокль. Зрозумів, що стою там то рано зранку, то пізно ввечері, то вдень — і почав фоткати ті самі дерева в різному світлі через бінокль на телефон. Мені це сподобалось, почав постити в інсту. От і вся ідея. 

Потім ці фотки побачила Дар’я Криж (співвласниця Squat 17b) і каже: «Слухай, ми час від часу робимо в “Сквоті” виставки, давай виставимо твої фотки, зробимо аукціон і ти на виручені кошти для своєї бригади б щось придбав?». 

Ми вибрали фотки, зробили пробний друк. Довелось підпрягтись із назвою (відсилає до команди «Спостерігайте», яка, за словами Романа, є однією з найчастіше вживаних у службовому спілкуванні по рації).

Ми зараз живемо у світі, в якому дуже, дуже багато дрібниць здаються незначними, а потім виявляються ключовими. Десь так, напевно, і є. Не завжди саме так, але інколи якісь приховані процеси відбуваються. Їх не видно, або їх можна побачити тільки за якимись дрібними деталями. Війна — вона вся про це. 

І та, і та сторона одна від одної ховаються, і ховаються так, щоб їх не було видно, а виявити ворога можна тільки за дрібними деталями. Чи з дрону помітити, наприклад, маленький кутик машини чи якоїсь техніки, яка визирає і потім туди «насипають» (завдають збройний удар), або, банально: ти видав себе якимось бичком від сигарки, вогником, димом або ще чимось.

Я не вкладаю аж такий глибинний зміст у назву «Спостерігайте». Це скоріше випадково сталося. Але, в принципі, все життя ж про це. Хто уважніший — виявляє якісь речі частіше та більше, ніж неуважний.

Про Tinder, зміну ролі та дозвілля під час війни

У мене ніколи не було Tinder (застосунок для знайомств і побачень — ред.). Але коли я довго сидів і не мав що робити, мені стало цікаво, як це працює, от і зареєструвався там. Я перебував на службі, тому приховав геолокацію, і просто почав свайпати. Якийсь час свайпав, потім набридло і я видалився. Нічого не знайшов. Кохання не зустрів. 

В мене не було жодних проблем з прийняттям нової ролі, відсутністю такої кількості можливостей бути ініціативним, як у цивільному житті. Це не було для мене дискомфортно. Мені досить комфортно.

Я не відчуваю себе відірваним від двіжу. В жодному разі не маю нічого проти й тішуся за інших. Коли я приїжджаю з частини у Київ на вихідні, я з радістю йду в паб чи бар. Радію, що люди там відпочивають, бухають. Я радий, що можна піти в якесь веселіше середовище, і те, що люди там сидять, не означає, що вони не сумують через війну. 

Це схоже на нормальне життя, хоч і відрізняється, бо повітряні тривоги, комендантська година, але, зрештою, все, що на світі може бути нормальним, таким і лишається — я радію через це. Все це круто, просто я не сильно тусовочна людина, тому навряд був би частиною цього двіжа. 

Нагадаємо, що Роман проходить службу в ЗСУ вже вдруге. Вперше його призвали до армії у липні 2015 року, в рамках шостої хвилі відкритої мобілізації, оголошеної та проведеної в Україні від 17 березня 2014 року. Роман відслужив 444 дні у навчальному центрі смт Десна (Чернігівська область), у групі посиленої підготовки з метою подальшої участі в АТО. Вінтонів демобілізувався 18 жовтня 2016 року й повернувся до роботи в ЗМІ. 

Про роботу в армії, ініціативність і задоволення від результату

Це лише на перший погляд здається, що в армії ніде проявити свою суперініціативну натуру. Насправді є де, дуже багато роботи: береш і робиш.

Звісно, ти не можеш самостійно приймати рішення типу піти зараз у супермаркет чи піти попити пива — але це не зазначає, що тебе обмежили. Звичайно, що тут усе більш спрямоване згори. Тобі кажуть, що робити або не робити, але в принципі тут достатньо напрямків, де можна проявити багато ініціативи та приносити користь. 

Про те, як було записано трек «Відбитком пальця»

На початку 2010-х в одному з інтерв’ю Роман розповідав, що займається музикою як хоббі. Коли мешкав у Львові, був гітаристом та вокалістом гурту «Трейсер», після переїзду в Київ грав у групі «Екстра!Екстра!», але покинув колектив. Його іронічний трек «Гітарний перебор», присвячений експрезиденту Віктору Януковичу, набув неабиякої популярності, перетворився на мем, а відео, зняте на Майдані під час подій Революції Гідності, набрало на YouTube понад мільйон переглядів. 

В одній з розмов зі своїм психологом я отримав пораду: «Знайти щось, що тебе наповнює, щось, що тебе пре». І я почав думати й згадувати: а що ж мене дійсно пре і наповнює? Згадав про тренування і про музику. І почав цим займатись. 

Завантажив на телефон програму для створення семплів і почав із цим трохи гратись. Спочатку придумав одну тему, але вона мені не зайшла. Потім ще одну, потім ще якусь, а потім бац — і з’явилась якась така темка, що мене прям торкнула. І слова самі почали продумуватися одні за одними. І так пісня з’явилась.

Оскільки в мене був досвід лише, скажімо так, «мирного» запису пісні, то я не дуже розумів, що з цим матеріалом робити далі. І мені спало на думку прізвище Антона Слєпакова («Вагоновожаті», проєкт «Warнякання»), лише він виник у моїй голові, тому я написав йому з проханням порадити мені когось, хто міг би допомогти. В мене були ідея, текст, музичний драфт-мотив, але потрібно було зробити аранжування. 

Антон мені дав контакт, але хлопець виявився не аранжувальником, і сконтактував мене з Сашею Дворецьким. Ми зідзвонились, я йому скинув матеріал, він послухав, сказав: «Задача зрозуміла», — і процес зрушився вже в потрібному напрямку. 

Коли в мене був вихідний, я приїхав до Києва і записав вокал на студії. Перший варіант, щоправда, довелось перезаписувати — з’явились зміни в тексті й мені не сподобалось, як я звучу в кількох моментах. Ми вирішили перезаписати один фрагмент, але в результаті перезаписали весь. Вперше голос я записав буквально за годину, навіть менше, і потім після певного проміжного етапу роботи над піснею так само швидко ми записали вже другий, фінальний варіант. Насправді важко працювати над піснею віддалено, але такі були умови.

Чому українцям треба готуватися до найгіршого

Я не знаю, як ми впораємося з наступними загрозами, але точно не знаю, як все це буде розвиватися. Якраз враховуючи це, раджу всім готуватися до найгіршого варіанту. Принаймні тримати речі зібраними, бо всяке може бути. 

Те, що росіян відкинули від Києва чи відвоювали Харків, не означає, що війна закінчилась. Як на мене, зараз ситуація важча, ніж була 23 лютого. Краще бути готовими до того — що все може бути гірше. Бути напоготові, мати зібрані речі, спланувати варіанти, куди рухатись, тримати машину повністю заправленою… Потурбуватись про якісь такі досить вже звичні речі.

Читайте також як Євген Кібець організовував концерти, а тепер відкрив притулок для котів.