20 найважливіших українських альбомів 2022

2022 рік був нелегким для українських артистів. Хтось відклав музику до кращих часів, а хтось намагався оперативно рефлексувати на сьогодення у творчості чи випустив те, що готувалося до 24 лютого. Зважаючи на таку невизначеність, давати альбомам певні місця та вирішувати, який є найкращим, було би неправильно.

Ми вирішили відмовитися від рейтингової системи й виділити альбоми, які цьогоріч вважаємо найважливішими. Відзначали не лише естетичну вартість, а й інноваційність, концептуальність та історичність для української музики.

До вашої уваги — альбоми, які редакція СЛУХ вважає найважливішими у буремному 2022 році. У алфавітному порядку.

Підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Ми впевнені, що майбутні дослідники вважатимуть проєкт warнякання чи не найважливішою українською поетично-музичною рефлексією на повномасштабну війну. Із початку російського вторгнення фронтмен «ВГНВЖ» Антон Слєпаков та електронний музикант Андрій Соколов діляться терапевтичними треками, що рятують психіку від напруги воєнного часу — тривожні біти вони доповнюють поезією, що, наче мозаїка, складена з історій, сенсів і тем, які вже стали частиною нашої національної пам’яті.

warнякання — це комплексне осмислення війни через індивідуальне та колективне. Це те, що ви давно знали й відчували, але не могли зібрати докупи.

Гіпнотичний альбом рівненського репера Аппекса затягує у трясовину метафоричної волинської реальності. «Внутрішня Волинь» перебуває у власній системі координат і має багато тематичних нашарувань, однак саме ця химерність вабить — хочеться розгадувати сюрреалістичні тексти, розуміння яких лежить глибоко у свідомості Аппекса. 

Насичений звук на перетині індустріального хіп-хопу та ембіенту тим часом створює стіну звуку, яка поглинає слухача і не відпускає до останніх секунд.

Із початку своєї діяльності цей українсько-канадський гурт всіляко привертав увагу західної аудиторії до війни на сході України. Сенси й меседжі, які вони вкладали у творчість, із повномасштабним вторгненням росії зазвучали ще драматичніше.

Balaklava Blues грають стильний електрофольк, адекватно й нешароварно використовуючи елементи українських традиційних пісень у суміші з EDM та хіп-хопом. Це якісний поп-продукт, що мав би бути на вершині наших чартів, але поки є темною конячкою української музики.

Улюблений інді-гурт українських міленіалів випустив найдовершеніший на сьогодні свій альбом. Це щира і витримана музика, що лікує простодушними й меланхолійними текстами, чіпляє фанковими ритмами й вражає просторістю звучання. Зважаючи на щоденну напругу воєнного часу, для когось цей «невоєнний» альбом може стати найдорожчим у світі.

Культурологічно важливий альбом одеситів Casa Ukrania розповідає історію знищення євреїв під час окупації їхнього міста нацистами. Моторошну електроакустичну оповідь варто слухати від початку до кінця, не відволікаючись — потойбічним відлунням стилізованої єврейської колискової вона проводить слухача етапами Голокосту в Одесі. 

Habal Garmin вражаюче римується із сьогоденням. Як зазначають учасники колективу, Одеса уникнула нової окупації лише завдяки майстерності українських військових — якби не вони, на місто могла би чекати доля не набагато краща за події 1941-го. Детальніше про альбом можна почитати тут.

Цей рік ознаменувався появою «молодої» української інді-сцени — виконавці та виконавиці, яких нещодавно могли не сприймати всерйоз, сьогодні закріпилися у статусі важливих героїв і героїнь сучасної української музики. А за прослуховуваннями на стримінгах нові імена взагалі посунули вчорашній український мейнстрим і шоу-бізнес.

Дебютний альбом Структури Щастя — це тріумф молодої сцени, де достатньо місця і для таланту 18-річної Лізи Углач із Київщини, і для колаборацій із Sad Novelist, drimandr, хейтспіч і Марний. Чіпка електроніка й загадкові тексти викликають асоціації із канадцями Crystal Castles, однак інколи ще відчутний вплив поп-панку, який Ліза грала у своєму проєкті раніше. 

Донедавна про секс в Україні могли співати лише пошепки. Альбом FAK Альони Лавицької зухвало рве всі шаблони і доводить, що хіп-хоп про відверті речі можна впевнено виконувати солов’їною. Розмірені треп-біти, порнографічні тексти, хтивий вокал — подумайте двічі перед тим, як вмикати пісні Fakasutra з блютуз-колонки десь на людях.

Сьогодні висловлюватися на важливі політичні теми для українських артистів уже стало нормою, однак Гоня робив це ще до того, як це стало мейнстримом. 

Складається враження, що Ігор Гутник, якого вже можна вважати ветераном львівського «трушного» репу, просто не вміє збавляти обертів — на новому мініальбомі «Ні в кут, ні в двері» під олдскульні біти він потужно читає про безхребетність реакції світових лідерів на російську агресію, вкотре привертає увагу до відсутності справжньої реперської культури в Україні і посилає усіх хейтерів.

Харківські постхардкорники «КАТ» записали «Поклик» напередодні повномасштабного вторгнення, а випустили у перші тижні війни. Перший українськомовний альбом колективу став відображенням настроїв нашого андеграунду до та після 24 лютого: пошук нової ідентичності не лише у музиці, а й всередині себе.

Музично «КАТ» відійшли від прямолінійного агресивного звучання, додавши до постхардкорної формули нові несподівані елементи — платівкою гуляє відлуння постпанку та построку. А завдяки пророчим сенсам, закладеним у «Поклик», альбом поступово набуває звання культового серед шанувальників української неформатної музики. Не оминайте увагою нашу рецензію на альбом.

Творчість Марини Круть важлива у контексті нешароварного переосмислення бандури в сучасній українській музиці. За цим, однак, найголовніше не загубити по-справжньому красивих й делікатних пісень Марини — на новому альбомі «Літепло» вони звучать ще глибше завдяки грамотній роботі саундпродюсерів Михайла Клименка, Антона Чілібі та Лесика Омодади. 

Тендітні біти підкреслені акуратними оркестровими аранжуваннями, а бандура ненав’язливо створює полотно, навколо якого розвивається кожна композиція. Ви ж також не очікували, що на треку «Чи ти мій сон?» Марина Круть зазвучить, як Portishead?

Latexfauna нарешті розродилися новим альбомом, де чутно, як виріс гурт за останні роки. Хоч Senbernar більше нагадує мікстейп, ніж повноформатник із чіткою концепцією (майже половину пісень ми вже чули), «латексафаунівське» звучання і естетика тут відшліфовані до блиску. 

Під релаксові фанк, диско й ню-вейв фронтмен Дмитро Зезюлін співає про Черкащину в ролі української Каліфорнії, розповідає про античних героїв, ковбоїв і дослідників Аляски, уявляє полководця Івана Богуна козацьким секссимволом. За фірмовим гумором Дмитра Зезюліна, однак, відчувається непереборна меланхолія.

Назва для нового альбому виникла у київських психоделічних рокерів ще напередодні 24 лютого й була навіяна втратою Криму, рідного для гітариста й ударника гурту. За кілька місяців Love’n’Joy вже грали пісні з повноформатника у благодійному турі Європою, щоб зібрати гроші для спротиву новій російській агресії, а також стали співзасновниками фонду Musicians Defend Ukraine.

Довгі психоделічні програші, технічна майстерність учасників гурту та купа «британщини» — Half Home подає надію, що в Україні ще не розівчилися грати добротну гітарну музику.

Відомий харківський музикант Олег Каданов («Оркестр Че», «Лінія Маннергейма», «Мантри Керуака») сьогодні безперервно волонтерить у організації «Культурний ШОК». А напередодні повномасштабного вторгнення разом із гітаристом Стасом Кононовим він записав глибокий альбом-сповідь «Чи то так, чи то ні».

Меланхолійні гітара й фортепіано, жевріюча електроніка й інтимні філософські тексти — тепер альбом є важливою частиною біографії Каданова, адже, між іншим, створювався на студії поблизу Ізюма, що пережила російську окупацію. Читайте нашу рецензію на «Чи то так, Чи то ні».

Рефлексія на нову українську реальність від OTOY (В’ячеслав Дрофа) якісно відрізняється від більшості «байрактарного» репу а-ля «смерть ворогам», що виходив цього року. 

Мініальбом «Околофронт» наповнений праведним гнівом до окупантів та особистими спостереженнями В’ячеслава за побутом воєнного часу — здавалося би, цілком у дусі пересічного українського хіп-хопу в 2022 році. Однак у щирості думок і емоцій В’ячеслава не сумніваєшся ні на секунду, зважаючи на бекґраунд цього альбому. Брат OTOY —  герой «Азовсталі», що зник безвісти у квітні цього року.

Еволюція Паліндрома як артиста у статусі «сучасної класики», здається, нарешті завершена — досліджуючи особистий і суспільний травматичний досвід на новому альбомі, Степан Бурбан звучить як ніколи впевнено. Кожне його слово хочеться слухати і засвоювати, а естетику його творчості вже можна сміливо називати «паліндромівською».

«Придумано в черзі» — це еклектичний альбом, де тематично знаходиться місце для усього, що робить Паліндрома цікавим і запотребованим артистом: сучасна війна, травматичний досвід «совка», любов і критика відносно старого Львова, навіть кавери на старомодних і нині актуалізованих галицьких виконавців Зеновія Гучка й Лесик Band. А пісня «Люцифер» про передумови й наслідки Скнилівської трагедії — одна із найстрашніших у історії української музики.

Із новим альбомом львів’яни Somali Yacht Club ще більше претендують на звання головного українського стоунер-гурту. Колектив досі звучить у рамках випрацюваного раніше стилю на перетині психоделії, стоунер-року й постметалу — цього разу, однак, у нижчому гітарному строї та з «космічними» вайбами, викликаючи асоціації із гуртами Jesu та Hum. Таку міцну жанрову суміш львів’яни випустили у квітні цього року на солідному французькому лейблі Season of Mist.

Відколи Space of Variations відмовилися від хаотичного хардкору й почали грати модний металкор, їхня музика набула пластикового присмаку. Тим не менш, цього року вінничани видали на Napalm Records повноформатник IMAGO — збірку качових треків із агресивними куплетами й солоденькими приспівами. Там знайшлося місце й для колаборації із alyona alyona та екс-вокалістом Asking Alexandria Денисом Шафоростовим. 

Просто зараз Space of Variations набирають обертів із цим матеріалом у США та щовечора розповідають зі сцени про російську агресію. Тішимося, що нова українська мазафака пробивається на Захід, але пісні з IMAGO надто вже схожі між собою.

Ще один важливий для «молодої» сцени реліз, на якому 17-річний Tery (Тарас Гудзь) надолужує багаторічну нестачу притомного R’n’B в Україні. Це щоденник хлопця, що змушений жити, любити й дорослішати попри війну та новини з фронту.

Місцями ще відчувається підліткова незграбність, але у цьому й полягає краса альбому «Чи я роблю щось не те?» — його щира й максималістська лірика резонує з зумерами й підтримує їх у теперішні нелегкі часи. А приємний баритон Тараса чудово доповнюється стильними бітами й романтичною гітарою.

Нарешті у нас зароджується такий необхідний українськомовний тін-поп із важливими для молодого покоління сенсами. Дебютний міні-альбом співачки vioria — це історія невзаємного кохання, наповнена підлітковим трепетом і емоційністю. Сподіваємося, що для українських підлітків «6 причин закохатися» будуть життєвішими й кориснішими, ніж «8 способов как бросить дрочить» від гурту «Пошлая Молли».

До нових артистів у світовій ніші «креативного» блек-металу зазвичай ставляться прискіпливо — хтось ставить дуже високу планку для таких виконавців, а хтось просто не сприймає нічого нового у жанрі. Все ж, якщо колективу вдається створити щось справді унікальне на основі звичного блеку, його підносять мало не до статусу культового. 

Цьогоріч київсько-одеському гурту White Ward знову вдалося наробити шуму серед поціновувачів подібної музики із альбомом False Light. Попередні дві платівки вже вражали сумішшю блеку і дарк-джазу, однак цього разу гурт вирішив піти ще далі, додавши до своїх експериментів неофолк і постпанк. Крім того, хлопці дуже виросли як композитори.

False Light підніс український гурт до нових вершин — сьогодні White Ward заслуговують на звання одного з найбільш багатообіцяючих колективів у своєму жанрі.