Наприкінці літа двоє знаних харківських музикантів Олег Каданов і Стас Кононов випустили спільний альбом «Чи то так, чи то ні». Спеціально для СЛУХ музикант Паша Слободянюк («раёк», Yah) і шанувальник творчості Каданова в емоційній рецензії розповідає, чому цей альбом — надзвичайний, не має мінусів і до чого тут Біллі Айліш.
Дві людини
Олег Каданов — активний воєнний волонтер, харківський музикант, екслідер «Оркестру Че», учасник «Мантри Керуака», «Лінії Маннергейма» та віртуальних «Жовте хворе людське обличчя».
Стас Кононов — також харків’янин, учасник Pur:Pur, «Оркестр Че», колективу Сергія Бабкіна. Об’єднавшись, Олег і Стас створили щось надзвичайне — попри повномасштабну війну з терористичною рф.
Моє знайомство з їхнім спільним альбомом «Чи то так, чи то ні» почалося з кінця. Замість першої «Майя» я клікнув на завершальну «Чи то так», щоб через 4 хвилини 48 секунд усвідомити: тут, здається, найкращий альбом року.
Ви здивувалися з такого перебільшення? Майже 5 хвилин, кажеш, вистачило? Щоб оцінити весь альбом? Як найкращий у 2022 році? Почувши один трек? Я згоден — це не дуже схоже на правду. Визнаю! Зовсім трохи набрехав.
Насправді мені вистачило перших двох хвилин.
Чи то так?
Почнемо з усього хорошого, усього ствердного, всього, що на альбомі «так».
Перше «так» — звук. Навіть не так… Не звук, а звук. Чистий, прозорий, глибокий, як море у снах. Великий, всеосяжний, що накриває, як небо над нами. Методичний, ефективний, доцільний, як зброя, коли слова не працюють.
Цей надважливий компонент на альбомі відкалібровано так, наче на сесію зведення завітав Рік Рубін. Нічого зайвого — рівно так, як потрібно, рівно стільки, скільки потрібно.
Пріоритет звучання розуміла, скажімо, Біллі Айліш: лише звук сьогодні дає справжню конкурентну перевагу, адже усі форми та змісти — ехо стилів і жанрів, які вже існували. Біллі заспівала пошепки, а не як заведено у людей. Вона обрала мінімалізм аранжувань, щоб сказати більше, ніж Майлі Сайрус і Тейлор Свіфт. Так, як звучить вона, не звучав жодний артист до неї. Новаторський підхід у світі копій та повторень зробив її актуальною.
На «Чи то так, чи то ні» відчувається схожий мотив. Виважена робота, де менше — це більше, де кожен інструмент і семпл на своєму місці. Це не шльопки по акції у «Сільпо», це — нова колекція Gucci. І якщо вибір одягу обмежено грошима, то альбом Стаса та Олега — обмежується смаком (слухача).
Друге «так» — щирість. Втома від постмодерністського гигикання змінилася подивом: хтось усе ще настільки вульгарний, що у 2022 році ховається в постіронію? Залиште це Поплавському та Арестовичу. А ми дивимося на світ без придуркуватої двозначності, яка у воєнний час виглядає не тільки вульгарно, але й жалюгідно.
«Рік тому в мене виник задум сольного альбому, дуже відвертого й особистого. Рік без алкоголю, нікотину і наркотиків дався взнаки — він добряче змінив мій світогляд»,
— коментує альбом Олег Каданов. Запис пройшов на студії під Ізюмом, який нещодавно звільнили ЗСУ.
«На цій студії ми записали свого часу альбом “Мантра Керуака” і, кажучи відверто, кращої студії я собі не можу уявити. Цієї весни власник студії Сергій із сім’єю вибирався з тих місць вбрід, просто під обстрілами. А восени 2021 року ми таки поїхали туди писати альбом.
Поїхали втрьох [з Артемом Алтуніним], до нас долучився Стас Кононов, і в процесі роботи над цим альбомом він так тонко і глибоко вріс у цей альбом, що назвати його сольним я вже не міг»,
— каже Олег.
Перед нами абсолютно чесна робота: частина мистецтва аполлонічного, що є опозицією мистецтву діонісійському, зухвало-цинічному. Сьогодні цинізм — найгірше зло. Епоха «сірості» — коли нема ні білого, ні чорного — пройшла. «Чи то так, чи то ні» зокрема й про це. Про щирі відчуття, думки, страхи, надії. Без драматичної помпи, без пафосу, що руйнує розум, а просто — по-справжньому.
Третє «так» — вайб, вибачте на слові. Так от, вайб, або ж дух альбому — світлий сум релігійної меси невідомої секти. «Видихай» починається з лімітованого госпелу на одній ноті та «забирає» тебе одразу, без компромісів. Це продовжується крізь увесь альбом, де спів нагадує мантри, а тексти — містичні одкровення з Книги Зоар (основна і найвідоміша книга зі спадщини кабалістичної літератури, — ред.). Алітерація, повторювання, гіпноз: ось що робить популярну музику популярною. І саме це використали Олег і Стас.
Чи то ні?
Серед мінусів альбому… нічого. Немає мінусів. Хотів пожартувати, що єдиний мінус — це те, що він надто швидко закінчується, але це було б неправдою. Дев’ять треків — ідеально: велике висловлювання, яке не набридає.
Отже
Перед нами велика робота: професіоналізм досвідчених героїв української незалежної музичної сцени у синтезі з безпосередньою щирістю дарують нам альбом року, який хочеться слухати, переслуховувати та надсилати друзям.
До речі, надішліть друзям хоча б завершальну «Чи то так». Обов’язково з відеорядом. Ця композиція, поміж іншого, ще й присвята героїчному Дані Дідіку з Харкова.
Читайте також рецензію Павла на дебютний альбом «Мантра Керуака», що вийшов у 2021 році. Це ще один цікавий проєкт Олега Каданова.