Тексти

Володимира Івасюка знайшли мертвим 43 роки тому. Розбираємо головні версії смерті

Філ Пухарєв
3885

18 травня 2022 року виповнилося 43 роки з дати смерті відомого композитора Володимира Івасюка, автора пісні «Червона рута» та одного з основоположників української естради. За офіційною версією, Володимир скоїв самогубство. За неофіційною — композитора вбили радянські спецслужби. Існують також інші версії смерті композитора. 

Музичний журналіст Філ Пухарєв, автор Telegram-каналу про українську естраду «ПЛАЙ», розібрав головні версії смерті композитора з аргументами «за» та «проти» та спробував зрозуміти, що ж відбулося насправді.

18 травня 1979 року. Чорна дата для української музики. У цей день суперпопулярного композитора Володимира Івасюка знайшли мертвим у Брюховицькому лісі на Львівщині.

Смерть Івасюка стала переломною для всієї української попсцени та її майбутнього. Ця історія досі сповнена таємницями та викликає масу запитань та протиріч навіть 43 роки потому.

Що відомо про смерть автора «Червоної рути»

У квітні 1979-го Володимир Івасюк працював у журі хмельницького конкурсу «Молоді голоси». 24 квітня о 8:30 ранку Івасюк повернувся потягом додому у Львів. Поголився, помився і пішов на навчання. Близько першої дня повернувся додому, поклав ноти в портфель і знову пішов у консерваторію, пообіцявши матері, що повернеться за годину.

З пар його забрали на авто. Тоді Володимира востаннє бачили живим.

25 квітня студент Львівської консерваторії нібито бачив композитора на трасі до Винників. Випадкова жінка з Рівного розповіла слідству, що на початку травня зустріла Івасюка на автовокзалі міста.

Композитора знайшли мертвим 18 травня. Під час навчань солдат-радист виявив у Брюховицькому лісі його тіло, підвішене ременем за гілку бука. Слідство постановило, що причиною його смерті стало «самогубство через повішення».

Самогубство. Думки «за»

У 1972-му Івасюк переїхав із Чернівців до Львова. Там він вступив до медінституту і паралельно навчався у консерваторії. Перший час у новому місті композитор сумував за Ротару, Яремчуком, Зінкевичем, Дутківським та іншими друзями з буковинської музичної тусовки. Через це його психологічний стан погіршився.

У 1976-му Івасюк лікувався у львівській психіатричній лікарні. Ось що читаємо у витягу з його медичної справи: 

Намагався багато працювати, писав нові пісні й більш серйозні речі, однак найчастіше відкидав їх, вважаючи вкрай невдалими. Став неспроможним, провалив кілька репетицій на радіо. 

За місяць до даного надходження заявив сестрі, що “списався і краще покінчити з собою, ніж так жити”. Пізніше ці думки приходили в голову все частіше. Консультований у клініках медінституту, приймав амбулаторне лікування, проте без ефекту. Абсолютно перестав спати, настрій різко впав.

Подібне розповідала і Тетяна Жукова, оперна співачка та тодішня партнерка Івасюка. За її словами, незадовго до смерті композитора вони часто переглядали з ним закордонні трилери про суїцид. А сам чоловік нібито водив її до парку неподалік від дому і навіть показував дерево (!), на якому «хотів би повіситися».

У правдивості офіційної версії радянського слідства переконані й сучасні дослідники. У 2019-му історичне медіа WAS поспілкувалося про смерть Івасюка із Єлизаветою Апанасенко, експерткою Київського бюро судово-медичної експертизи. Вона розповіла:

Наявні матеріали підводять до версії про самогубство. Ніяких характерних ознак вбивства немає. Хоча в процесі експертизи помітна деяка недбалість, в загальному, як для 1970-х років, вона проведена непогано. Зараз би ці результати вважалися неповними, але в той час не були доступні багато сучасних методів, включаючи аналіз ДНК. Підстав вважати смерть Івасюка вбивством я не бачу. Втім, для однозначного висновку матеріалів недостатньо.

Самогубство. Думки «проти»

Львівські приятелі Володимира Івасюка розповідали, що він справді сумував за старими друзями, але в депресію через це не впадав. Композитор, як і раніше, мав гарний настрій і багато працював. Наприклад, у 1975-му написав саундтрек до вистави «Прапороносці» за романом Олеся Гончара, який дуже сподобався самому письменнику.

З огляду на це слова Тетяни Жукової виглядають дивними, якщо не абсурдними. Чи не бреше вона, видаючи специфічне почуття гумору Івасюка за чисту монету?

А як сприймати той факт, що Володимир Івасюк справді був на психіатричному обліку? Тут є логічне пояснення. Івасюк не встигав поєднувати заняття з роботою, тому в 1976-му його виключили з консерваторії за пропуски пар. Однак композитор хотів отримати професійну музичну освіту й шукав можливості повернутися на навчання. 

У ті часи це можна було зробити, маючи на руках психіатричну довідку. Як талановитий артист і потенційний медик, на прийомі у лікаря Івасюк запросто міг закосити під потрібні йому симптоми. Зрештою, восени 1977-го «стан пацієнта покращився» (цитата з медичної справи), тож Івасюк міг зі спокійною душею повернутися до консерваторії.

Вбивство радянськими спецслужбами. Думки «за»

Найпопулярніша версія смерті Івасюка за незалежної України. Через брак інформації та доступу до офіційних джерел за радянських часів передавалася з уст в уста серед проукраїнської інтелігенції. Однак після розпаду СРСР на поверхню почали виринати докази, які підтверджують її вірогідність.

Купу незручних запитань викликає сама процедура розслідування смерті Івасюка, а викладені у справі факти часто протирічать один одному.

Чому справу закрили 11 травня, хоча тіло композитора знайшли аж 18-го? Як труп міг провисіти на дереві так довго майже без природних ушкоджень? Якщо це самогубство, чому на корі дуба не залишилося слідів від взуття композитора, який мав би видертися на дерево, щоб закріпити зашморг? Куди зникли особисті речі Івасюка включно з нотами нових творів, про які говорила його мати? Якщо всі ці моменти замовчувалися, то з чиєї подачі? Принаймні, на останнє запитання в українців є очевидна відповідь.

У 2009-му Генеральна прокуратура України поновила розслідування справи Івасюка. Але у 2012 році знову закрила справу «за відсутності складу злочину».

У 2014-му розслідування поновили вдруге. За рік експрокурор Львівської області Роман Федик відкрито заявив, що композитора «вбили представники радянських спецслужб», але його слова так і залишилися лише словами.

У 2019 році Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що Володимир Івасюк «фізично не міг вчинити самогубство» з огляду на обставини, за яких його знайшли мертвим. Нарешті, у 2021-му ексзаступник генпрокурора Микола Голомша у прямому ефірі шоу «Право на владу» сказав: «Ми встановили, що він був повішений уже мертвим». Замість аргументів, які мали б іти далі — знову тиша.

Вбивство радянськими спецслужбами. Думки «проти»

Спочатку про малоймовірність гебістського сліду в смерті Івасюка говорили його приятелі та колеги по сцені. У публічних виступах та інтерв’ю вони зауважували, що такого просто не може бути, адже Володимир займався лише творчістю, не ліз у політику, а відтак і не ніс жодної прямої загрози радянському режиму чи його безпеці. 

Серед інших на цьому наголошував поет-пісняр Юрій Рибчинський, який написав чимало текстів на музику Івасюка. Пізніше з’ясувалося, що насправді все було інакше. Коли Рибчинський вперше дізнався, що композитор помер, то «не під запис» чітко та коротко відповів співрозмовнику: «Його вбили».

Для повноти інформації у цьому місці варто зупинитися на одній з найбільших «сенсацій» останніх років довкола справи Івасюка.

У 2009 році після першого поновлення розслідування смерті композитора у газеті «Бульвар Гордона» з’явилося інтерв’ю із таким собі Михайлом Крижановським. Редакція представила співрозмовника як колишнього агента одразу трьох спецслужб: КДБ, СБУ та ФБР. Зараз Крижановський у цілях безпеки нібито живе на конспіративній квартирі в США окремо від родини.

Він стверджує, що КДБ не вбивало Івасюка, бо… сам композитор був секретним агентом служби під прикриттям. У середині 70-х його нібито завербувало львівське відділення Комітету, хоча жодних документів на підтвердження цього факту не виявлено. З розповідей знайомих композитора, незадовго до смерті його справді запрошували «на розмову», але з цього нічого не вийшло: Володимир натякав службістам, що нічого, крім музики, його не цікавить.

Припустимо, що гебісти Івасюка не вбивали. Чи міг це зробити хтось інший?

Кримінал / любовний трикутник. Думки «за» й «проти»

Ці версії не настільки масштабні, щоб зупинятися на них окремо, але згадати про них варто.

Наближені до Івасюка люди розповідають, що незадовго до смерті в нього було кілька вуличних конфліктів з агресивними індивідами. Якось композитор вступив у суперечку з п’яними мажорами, які співали російських пісень у львівській кав’ярні (історія підозріло нагадує обставини загибелі керівника львівського ансамблю «Ватра», композитора Ігоря Білозіра). Іншого разу він посперечався у трамваї з особами «кавказької зовнішності», які повідривали йому ґудзики на пальті.

Є і серйозніші за масштабом, але не за достовірністю заяви про кримінальні розборки за участі Івасюка від того ж таки Крижановського. В найкращих традиціях російської пропаганди він наводить «неспростовні докази», що композитор отримував за свої пісні солідні відрахування (роялтіз), які могли стати принадою для бандитів. Тих грошей, звісно, ніхто не бачив.

Незадовго до смерті Володимир мав роман із Тетяною Жуковою. А вона, за непідтвердженою інформацією, мала ще одні стосунки — з сином поважного львівського партійця. Син нібито дізнався про зраду та разом із друзями влаштував композитору вендету: вивіз у ліс, хотів налякати, але «перестарався». А справу нібито зам’яли, щоб відмазати хлопця.

Але якщо все це правда, то навіщо слідству було її приховувати? Принаймні, після розпаду СРСР в цьому не було ніякого сенсу, і ми б вже мали на руках докази. Єдине можливе пояснення — у справі були замішані впливові міліціонери або інші високопосадовці, які не втратили посад після 1991 року.

Розправа конкурентів. Думки «за»

Остання, об’єктивно найслабша версія — Володимира Івасюка нібито замовив хтось із його колег через заздрість до таланту та популярності молодого композитора. Цим начебто можна пояснити й те, що з його портфеля безслідно зникли ноти з новими піснями.

У зв’язку з цією теорією конспірологи у таблоїдах та на форумах навіть згадують про нині покійного Миколу Мозгового, який перебрав на себе лаври головного естрадного композитора у 1980-х. Мовляв, «Край» та інші його хіти тих часів — ні що інше, як ті самі пісні з портфеля Івасюка, які він не встиг доробити самостійно. А конкурси пам’яті автора «Червоної рути» та інші заходи, ініційовані Миколою Мозговим на його честь — спроби «домовитися із совістю» та «замолити гріхи».

Розправа конкурентів. Думки «проти»

Ні Мозговий, ні будь-який інший його поважний колега зі Спілки композиторів — не син генерального секретаря, не гебіст і не міліціонер. Навіть за радянських часів така людина при всій повазі до неї вже сиділа б за ґратами, ба більше — могла б стати чудовим приводом для подальшого «полювання на відьом» серед проукраїнських музикантів чи об’єктом нападок для пропагандистів, яких хлібом не годуй, лишень покажи «заздрісного хохла».

Висновок

У справі Івасюка все ще замало інформації, яка б допомогла скласти все докупи остаточно. Якщо офіційний вирок слідства таки фейк, а будь-яка з версій про вбивство відповідає дійсності — скоріше за все, зловмисники розуміли весь резонанс скоєного, а тому знищили головні докази ще на місці.

Так чи інакше, більшість матеріалів у справі Івасюка досі лежать за сімома замками у Москві. Чи доживуть вони до кінця війни — запитання з зірочкою. Сподіваємося, що в найближчому, ізольованому від «руського міра» майбутньому з цієї таємниці спаде бодай частина заслонів, і ми дізнаємося про смерть творця української музики багато нового. А всі винні — якщо такі є і вони досі живі — будуть покарані по справедливості.

Якщо розставити крапки над «і» в смерті Івасюка вже ніколи не вийде, все одно мусимо тут і зараз боротися за його майбутнє. Докладати зусиль, щоб після нашої перемоги зробити Україну такою, якою її хотів бачити Володимир Михайлович. Йому буде приємно.

P.S. Левову частину інформації для цього допису взято з книжки Івана Лепші «Життя і смерть Володимира Івасюка» (1994). Автор вважає її найґрунтовнішим та найповнішим на сьогодні розслідуванням смерті композитора, хоча і не позбавленим публіцистичних домислів у місцях, де факти мовчать.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про Бориса Лятошинського — невизнаний геній української класичної музики.