Яким був батько «іншої» музики Влад Ляшенко. Згадують музиканти та друзі

Віктор Придувалов (режисер, співзасновник лейблу «ІншаМузика»):

Колись я зробив кілька кліпів для гурту «Аероплан». Влад був їхнім продюсером. Пізніше він прийшов до мене разом із Василем Прозоровим й попросив змонтувати відео вже для першого синглу гурту «ТОЛ» — «Самознищення». Після цього ми відчули спільний «синхрон», почали розуміти один одного на особливому рівні. 

У 2006 році Влад запропонував справжню провокацію — створити лейбл української альтернативної музики. Я одразу погодився, і згодом ми стали не лише співробітниками чи друзями, а й справжніми компаньйонами, братами по життю.

Василь «Прозоров» Переверзєв («ТОЛ»):

Влад був невід’ємною частиною колективу «ТОЛ». Це була людина, яка не лише вкладалася у нас фінансово, а й мала особливий інтерес, бо наша творчість співпадала з його музичними смаками. Відповідно, підхід у нього був не лише підприємницький, а й ідейний. 

Я познайомився з ним ще у Кривому Розі, де ми обоє раніше жили. Одного разу, коли я ще грав у гурті «Аероплан» на ударних, нам запропонували зіграти на дні народження Влада. Тоді він дуже качнувся від нашого музла і захотів продюсувати нас, ми всі переїхали до Києва. Гурт розпався, але мої особисті стосунки з Владом залишилися. Весь час, поки я жив у столиці, він допомагав мені фінансово. 

Потім ми записали кілька демок із «ТОЛ», він почув «Самознищення» — і ми «купили» його цим матеріалом. З того моменту наші шляхи не розходилися аж до припинення існування гурту.

Віктор Новосьолов («АННА»):

У 2005 році ми перетнулися із Владом і гуртом «ТОЛ» на фестивалі «Рок-вибух» у Івано-Франківську. На той момент ми вже бачили кліп на пісню «Самознищення» на каналі Enter Music, і були в шоці, що музику такого формату можна крутити по телевізору. Тож дуже хотіли поспілкуватися із гуртом і їхнім продюсером.

Ми познайомилися з Владом на кухні гуртожитку, де проживали під час того фестивалю, а за деякий час уже їздили до Києва обговорювати умови співпраці. Пізніше «АННА» перемогла на фестивалі «Тарас Бульба», ми отримали змогу записати дебютний альбом «Карматреш» на студії у Сергія «Кноба» Любінського, і Влад видав його на лейблі «ІншаМузика». 

Тоді ми кожен день були на зв’язку, спілкувалися, радилися. Він став батьком для нашого гурту, як і для «ТОЛ».

Олексій Носенко (Pins):

У 2006 році Влад організовував перший ювілейний фестиваль лейблу «ІншаМузика», і ми вирішили, що гурту Pins треба потрапити на цей івент. Надіслали Владу демки, проте він не був вражений нашим матеріалом і відмовив у нашій участі на фестивалі. 

Ми не опустили руки й запропонували йому відвідати нашу репетицію в Києві, щоби почути наживо наше виконання. Тоді ми, можна сказати, витягнули його на діалог щодо участі на фестивалі. Послухавши нас на репетиції, він дав згоду на участь і виконання кількох пісень. Надалі Влад займався дистрибуцією нашої музики, запрошував виступати на фестивалях, багато радив і підказував.

Ігор Сидоренко (Stoned Jesus):

У 2010 році ми зі Stoned Jesus виступали на «Неформат-фесті» у Києві. Коли грали момент із пісні Black Woods, де гітарне соло переходить у швидку драйвову частину, Влад відволікся від розмови із клієнтом і пішов на нас подивитися. Після цього він постійно кликав нас виступати на своїх подіях, а після ювілейного фестивалю від «ІншаМузика» у 2011 році запропонував працювати ще тісніше. Згодом на його лейблі вийшов наш альбом Seven Thunders Roar.

До 2020 року Влад займався менеджерською діяльністю Stoned Jesus в Україні — був організатором концертів, логістом, займався мерчем, супроводжував нас у турах. Він дуже любив усе це, і з ним завжди було весело їздити Україною з концертами. Сумуватиму за цим. 

Євген Тимчик (Septa, The Nietzsche):

Усе почалося із Best Ukrainian Metal Act у 2014 році, коли Влад запросив виступити мій гурт Septa. Потім запрошував нас і на інші свої регулярні події — бо, крім BUMA, у нього були регулярні музичні заходи до Геловіна, Нового року, Дня святого Валентина, дня народження Radio Submarina, тощо. Нещодавно я рахував, що зі своїми двома гуртами я грав у Влада на подібних концертах 27 разів.

Олексій «Шерхан» Сидоренко (MegamasS, Velikhan):

У 2008 році ми з MegamasS записали сингл «Отец». Нам зателефонував Влад і запросив до участі у збірці «Re:Эволюция» від лейбла «ІншаМузика» — це було перше знайомство, яке пізніше переросло у дружбу та концертну співпрацю на довгі роки. Коли Влад високо оцінив наші роботи, він надав впливового статусу для нашого гурту й пізніше створив умови для того, щоб ми комунікували з іншими гуртами на його івентах, набиралися досвіду, конкурували.

Дмитро Феліксов (concert.ua):

Пам’ятаю нашу першу зустріч у ресторані Mafia на вул. О. Кониського у Києві. Ми пили каву і я запевняв Влада, що concert.ua найкращим чином впораються із продажем квитків на його події у клубі Bingo. Тоді ще Влад співпрацював із іншими операторами, але швидко перемкнувся на роботу із нашим сервісом, бо цінував наш підхід і професійність. За деякий час він обрав нас як основого концертного оператора для своєї діяльності.

Під час ковіду Bingo закрився, ставши супермаркетом «АТБ», і ми побачили у цьому певну можливість. Оскільки ми керуємо концертним майданчиком Bel Etage, то запропонували Владу працювати директором локації — він співпрацював із артистами-орендарями і розвивав артнапрямок приміщення.

Віктор Придувалов (режисер, співзасновник лейблу «ІншаМузика»):

Щира впертість. Абсолютно чесний, завжди з відкритим забралом — якщо він обирав для себе «драку», то завжди йшов до кінця. Це завжди мені дуже імпонувало на людському й професійному рівні.

Василь «Прозоров» Переверзєв («ТОЛ»):

Він не міг сидіти без діла — постійно щось робив, вигадував нові проєкти, рухався у певному напрямку. 

Влад із нуля зайшов у музичну індустрію, і через деякий час почав створювати величезну кількість «двіжняків», чим займався донедавна. Незважаючи на кризи, пандемії і війну він продовжував працювати, бо без цього просто не міг існувати. Його це все надихало, його перло, йому подобалося.

Окрім музичних двіжух, дуже хотів зняти кіно. Судячи з останніх наших розмов, він доводив до ідеалу сценарій до кінофільму. 

Віктор Новосьолов («АННА»):

Мені завжди подобалася його впертість. Він жив за чоловічими поняттями — пацан сказав, пацан зробив. Ніколи не відступав.

Ігор Сидоренко (Stoned Jesus):

Для багатьох він був жорсткою людиною, яка завжди робила так, як хоче. Можливо, причиною було те, що він почав займатися альтернативною музикою наприкінці 90-х, а тоді потрібен був саме такий підхід, аби тебе помітили.

Влад тонко відчував, що відбувається в українському рок-метал-андеграунді. Наприклад, Stoned Jesus на початку 2010-х грали точно не модний тоді ню-метал, та ще й англійською мовою, але він все одно взявся розкривати наш потенціал. 

Він мав образ такого собі безжалісного бійця шоу-бізнесу, який летить як локомотив, збиваючи все на своєму шляху. Проте я знав і іншого Влада, який був сімейною і спокійною людиною, любив розважатися, збирав всіх у травні на шашлики. 

Олексій Носенко (Pins):

Влад завжди розумів своє призначення і місце, не перебільшуючи й не применшуючи власну роль. До гуртів, з якими він працював, ставився по-батьківськи — давав можливість розкрити творчий потенціал, допомагав порадою. А де треба — направляв у інший бік.

Крім того, це була людина, яка ніколи не зраджувала своїм принципам і самому собі. Не пригадаю, щоб Влад щось сказав і не виконав.

Євген Тимчик (Septa, The Nietzsche):

Він ніколи не приписував свої заслуги лише собі. Пам’ятаю, як після Best Ukrainian Metal Act 2016 він підійшов до мене й сказав, що ця подія по значущості досягнула рівня останнього сольника «ТОЛ». В той вечір виступали дуже різні метал-гурти, і для нього це було підтвердженням думки, що будь-які звершення у контексті розвитку важкої сцени в Україні ми маємо робити лише разом. 

Це була людина, яка вміла створити відчуття спільноти й розуміла, що все досягається лише спільною працею.

Дмитро Феліксов (concert.ua):

Влад запам’ятався непохитністю і прямолінійністю — він завжди ставив вище свої принципи, ніж особисту користь. Інколи йому було важко підлаштовуватися і змінюватися, але він не ламався і відстоював те, що вважав важливим.

Доволі легко й комфортно співпрацювати з людьми, які завжди тобі підтакують і пом’якшують усі негаразди. Це не про Влада Ляшенка, бо він був максимально чесною і справжньою людиною. Він не став би приховувати, що ти у його розумінні не є професіоналом, наприклад.

Віктор Придувалов (режисер, співзасновник лейблу «ІншаМузика»):

Вдячний за чесність. У сучасному світі бути чесною людиною майже неможливо, а наші стосунки всі ці роки тільки на цьому й будувалися. Звісно, сралися періодично, бо всі ми люди. Але потім знову дуже органічно заходили у наш «синхрон» — розуміючи, прощаючи один одного. Все життя — прямо в очі. Завжди.

Вдячний за щирість. Він не те щоб не встиг постаріти, він навіть не подорослішав — залишався таким собі підлітком, який пре своє бачення у світ й нізащо від нього не відмовляється.

Дмитро Феліксов (concert.ua):

Мені буде не вистачати його принциповості. Він був справжнім, цікавим, він не був прісним.

Василь «Прозоров» Переверзєв («ТОЛ»):

Вдячний, що він був завжди, незважаючи ні на що. Він вірив у гурт «ТОЛ» і у те, що робить.

Віктор Новосьолов («АННА»):

Друг пізнається у біді. Коли я робив великі рок-фестивалі у Львові й збирав кілька тисяч людей на «Руйнації», були ситуації, коли я попадав на серйозні фінанси. Влад без будь-яких вагань мене виручав, позичав на необмежений час гроші.

Якби не він, про гурт «АННА» не дізналося би так багато людей — а він, на щастя, мав справжній продюсерський хист і завжди тримав руку на пульсі.

Олексій Носенко (Pins):

З великою впевненістю можна сказати, що Влад зробив величезний вклад у розвиток гурту Pins. Він зміг почути та побачити в нас те, що інші до нього не бачили й не чули, хоча нам і довелося докласти для цього зусиль. Однозначно можна стверджувати, що завдяки йому про Pins заговорили поза межами нашого рідного Кременчука.

Він не підтримував ті гурти, які нічого не робили, а чекали, що їх хтось розкрутить — Влад був як вода, що не текла під лежачий камінь. 

Віктор Новосьолов («АННА»):

Так, він міг заробляти лише на поп-музиці, але альтернатива приносила йому максимальне задоволення. «ІншаМузика», амбіційний проєкт Best Ukrainian Metal Act, продюсування «ТОЛ» і «АННА» — це була віддушина від його основної діяльності. Крім того, він хотів показати людям, що якісний рок може звучати українською мовою, прагнув закласти фундамент до нашої рок-індустрії. Робив для цього все — фестивалі, дистрибуція, радіостанція, тощо.

Ігор Сидоренко (Stoned Jesus):

Він дуже любив українську музику й хотів підняти локальну важку сцену. У Влада був принцип просувати лише українські гурти, тому він дуже крінжував, коли хтось привозив із концертом умовних російських Amatory. 

Гроші він зазвичай заробляв, будучи артдиректором клубу Bingo й проводячи великі масові концерти, але горів саме андеграундною сценою. Першим рок-фестивалем, на якому ми змогли заробити гроші, був аж п’ятий наш спільний Winter Mass. Не знаю іншого організатора, який сказав би: «Так, зробимо чотири фестивалі не у плюс, і будемо продовжувати їх організовувати», — будучи при цьому суворою людиною з музичного шоу-бізнесу.

Олексій Носенко (Pins):

Влад розумів, що має сили та потенціал рухати рок-музику в Україні, особливо андеграундну. Він завжди давав гуртам шанс вилізти з гаражів на сцену й бути почутими не тільки вузьким колом друзів, давав мотивацію рухатись далі. Він мав доступ до концертного майданчика та обладнання й ділився своїми можливостями з гуртами. Влад їздив на скромному автомобілі, а якщо треба було, то й інструменти міг перевезти.

Не думаю, що його мотивація була лише комерційною, вона була десь на енергетичному рівні. Всю андерграундну тусовку він сприймав як єдиний організм. 

Василь «Прозоров» Переверзєв («ТОЛ»):

Я не знаю жодної людини, яка би стільки зробила для немейнстримної музики в Україні. Він був справжнім локомотивом українського року, який зараз чомусь зійшов із рейок. 

Євген Тимчик (Septa, The Nietzsche):

Так уже сталося, що музично більшість гуртів нової важкої сцени є нащадками «ТОЛ». Хоч я ніколи не фанатів від них, але у музиці моїх гуртів їхній вплив усе одно присутній. Без Влада такої культовості й впливовості на рівні культурного коду не було би.

Віктор Новосьолов («АННА»):

Без його постаті не відбувся би прорив наших гуртів за кордон. Він був батьком української важкої музики.

Ігор Сидоренко (Stoned Jesus):

Він завжди хотів довести, що важка музика може бути частиною української культури на рівні із поп- чи фольк-музикою. Хотів нормалізувати її для суспільства й показати, що це не лише розмальовані дядьки, які скачуть по сцені під оглушливі баси, а частина мистецтва, яку потрібно поважати й розвивати. 

Влад хотів вивести українську рок-музику на світову арену — той самий Global Battle of the Bands був однією з таких спроб. Крім того, він дуже пишався досягненнями Stoned Jesus, питав поради щодо діяльності за кордоном.

Віктор Придувалов (режисер, співзасновник лейблу «ІншаМузика»):

Ця людина зробила більше, ніж усі музичні канали, радіостанції та музичні медіа разом узяті — бо він справді був батьком української важкої музики. Свого часу, крім нас із Владом, у цей бік ніхто серйозно не дивився, а ми завжди розуміли, що ця музика є достойною і конкурентноспроможною. Те, що стільки українських команд почали підписуватися на австрійський лейбл (Napalm Records — ред.) — теж частково заслуга Влада.

Якість української важкої музики за час діяльності Влада виросла у нереальних масштабах. Інколи ми слухали наше Radio Submarina і не могли відрізнити, де український гурт, а де західний. Цю планку задавав саме Влад — і доносив її гуртам за кожної нагоди.