Тексти

Підсумки-2022: зради та перемоги української музики

Даня Панімаш
6062

Війна відкрила новий вимір існування українського народу. Вона створила нові виклики, зокрема для українських музикантів, музиканток і музичної індустрії у цілому. Що змінилося і які тенденції української музики з’явилися за важкий, трагічний, героїчний 2022 рік? Читайте у цьому матеріалі.

Підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Байрактар-кор

З першими тактичними та стратегічними перемогами України з’явилася купа злободенних пісень, які можна виділити в окремий жанр воєнних пісень — байрактар-кор. Найсильнішою з них є пісня «Байрактар», присвячена народному герою України (без жартів) — однойменному турецькому безпілотнику. 

І, як завжди буває, на одну гарну кумедну пісню, що відповідає духу часу і з’являється, коли потрібно, вийде купа пісень значно нижчої якості. Пісні про Чорнобаївку, москалів-кацапів, чемодан-вокзал-росію почали блискавично виходити у моторошних кількостях.

Причини появи та цілі написання таких пісень зрозумілі. Вторгнення росії, імперський реваншизм, уся ідеологія і риторика цієї недокраїни в купі з численними воєнними злочинами та їхнім виправданням є великою тотальною несправедливістю на межі з сюрреалізмом.

А будь-яка несправедливість породжує біль, злість і ненависть, які у конкретний момент затьмарюють здоровий глузд і почуття смаку. Саме тому ця злість в суміші з українською [само]іронією як частиною українського менталітету виливається у рядки на кшталт «Ванька, підготуй собі пакет».

Мета таких пісень — підтримати бойовий дух українців у буремні часи. Однак сьогодні, коли перший шок від повномасштабного вторгнення минув і з’явився час для вдумливої рефлексії трагедій та героїзму українського народу, поява такої творчості виглядає запізнілою гримасою і кон’юнктурним кривлянням для дитсадків без естетичної та музичної цінності.

Про це співав зокрема Паліндром у треку «Літній час»: «Шось не пишуться пісні для супермаркетів про байрактари»

У цілому (і на щастя) байрактар-кор не має майбутнього. Поки війна триває, можливо, досить тривалий час після перемоги України і розпаду та остаточної ізоляції росії, ще можна буде почути пісні про невдах-москалів. Однак у глобальній перспективі такі пісні назавжди залишаться у 2022 році як пропагандистська і терапевтична для самих артистів спроба музичної меметизації війни. 

Зникнення напівтонів

Гібридна війна на Донбасі, яку росія розпочала у 2014 році, на жаль, виявилася успішною. Українське суспільство опинилося у підвішеному стані, розкололося ідеологічно та політично. Це відбилося і на українській музичній індустрії — надто сильно виявилися пов’язаними ринки, надто багато було напрацьовано зв’язків із росією до 2014 року.

З 2014 по 2022 рік в українській музиці йшла своя війна — за право називатися «українським артистом». Російськомовних українських артистів, які здобули популярність у росії, частина українського суспільства постійно ставила до стінки за російську мову, колаборації з російськими музикантами, неоднозначні висловлювання та власні сумніви.

Достатньо згадати скандальний Нацвідбір на «Євробачення-2019» з перевіркою паспорта Юлі Юріної з гурту YUKO, пресингом на дует «Анна-Марія», які ніяк не могли визнати Крим українським, ситуацією з уроженкою українського Павлограду MARUV, з якої у прямому ефірі взяли обіцянку не турити росією (куди вона потім і переїхала, і де мовчить досі).

При цьому законодавча база України не забороняла українським музикант/к/ам заробляти гроші в країні-агресорі, хоч такі спроби й були. Перед українськими артист/к/ами з’явився вибір — Україна чи росія, що означало по суті гроші чи совість.

Окрім цього, російські «типу опозиційні» чи «аполітичні» артисти вільно виступали в Україні. Shortparis, IC3PЕAK, Скриптоніт, Oxxxymiron, «Буерак» і навіть Моргенштерн — список довгий. Музична експансія росії тривала.

Однак повномасштабне вторгнення вирішило всі недомовленості. Напівтонів не залишилося — або приймаєш бік країни-ґвалтівника, або стоїш зі своїм народом. Або мовчиш — а це по суті мовчазна підтримка вбивств, тортур і бомбардувань.

Наразі серед опальних українських артистів на російську сторону перейшов лише луганчанин Юрій Бардаш, який під звуки балалайки їсть плюшки з чаєм із самовара у москві. 

В принципі, серед українських зірок майже не виявилося тих, хто відкрито підтримує путінський режим або мовчить про війну. Олег Винник, MARUV — ось, мабуть, і всі. Про підспівувачів путінського режиму на кшталт Ані Лорак, Таїсії Повалій чи уродженця Одеси репера Джигана в Україні ніхто вже й не згадує.

Гурту JINJER, який у 2020 році раптово оголосив тур росією і тим самим викреслив себе з українського ринку, вистачило совісті й глузду розкаятися у своїй позиції про «громадянську війну 2014 року» та засудити вторгнення. 

Однак досі триває інша тенденція, і вона триватиме довго — а саме притягування українських артистів за помилки минулого. Це переважно точкові прояви токсичності соцмереж, у яких користувачі нагадують, що alyona alyona колись записала фіт з російським реп-гуртом «Каста», а Аліна Паш зробила кавер на Богдана Титомира.

І зовсім неважливо, скільки грошей зібрав Kalush для ЗСУ, якщо їхній дебютний альбом HOTIN вийшов на Sony Russia. Вже не кажучи про Надю Дорофєєву, лейбл MOZGI, Івана Дорна, Олю Полякову та інших артистів, які раніше виступали в росії або співали російською. Завжди знайдуться ті, хто тягнутиме минуле артистів і тикатиме ним в обличчя.

Українці за кордоном і як ділити світ з російськими артистами

Усе більше українських артистів виїжджає виступати за кордон. Для них це не лише місія з нагадування Заходу про війну та жахіття росії, донесення важливих меседжів, збору грошей на гуманітарну допомогу, а ще і можливість заявити про себе.

У Христини Соловій на 2023 рік уже заплановано тур Німеччиною. Kalush з’їздили у світовий тур на 27 міст, захопивши США та Канаду. The Hardkiss також оголосили благодійний тур Європою і США на 2023 рік. Не відстають і нішеві артисти — Kurs Valüt, які нещодавно повернулися зі свого першого європейського туру, і ню-металісти Space Of Variations, які намагаються проявити себе на американському ринку.

Цілком можливо, що попит на українську музику, крім рідкісних винятків, уже відомих за кордоном DakhaBrakha, Go_A та JINJER, не зростатиме. Але точно зростатиме інтерес до української музики. В найгіршому випадку цей інтерес — не через цінність музики, а тому що Україна сьогодні — це потужний бренд. По суті байдуже, хто і чому ходить на концерти українських артистів за кордоном — українські чи іноземні слухачі. Важливий сам голос, присутність, постійне нагадування, інформаційний фон.

У перспективі поява ще одного фронту культурної боротьби — як ділити закордонні сцени з Земфірою, Little Big, Noize MC, Oxxxymiron та іншими артистами, оголошеними в росії іноагентами? Це у кращому випадку. У гіршому — сусідувати з артистами, які підтримують рф або продовжують мовчати. І якщо російські артисти, що підтримують владу, залишилися у російському болоті, працюючи на внутрішній ринок z-патріотів, то у другому випадку все складніше.

Яскравий приклад — російська діджейка Ніна Кравіц, має настільки невиразну політичну позицію, що її можна вважати підтримкою путінського режиму. І якої вистачило лише на те, щоб 26 лютого, через два дні після повномасштабного вторгнення, викласти коротке відео, в якому вона пише ручкою на аркуші слово «мир!». Після цього її закенселили на трьох європейських фестивалях — але цього недостатньо.
Захід толерує «хороших рускіх», тому вони виступають і продовжать виступати за кордоном. Виступати чи не виступати — тепер перед українськими артистами питання ставиться так. Відповідь на нього складна і проста одночасно. 

Проблема в тому, що українські артисти не мають достатньої ваги на світовій музичній сцені та у світових медіа для того, щоб своєю відмовою від виступу створити резонанс. Таке вдасться зробити хіба що DakhaBrakha та Go_A.

Але якщо переможці «Євробачення-2022» року Kalush можуть собі дозволити на хвилі світової популярності відмовитися від виступу на чорногорському фестивалі Sea Dance Festival через присутність на ньому Ніни Кравіц, то що робити артисту меншого медійного рівня?

Впливу на європейську та американську розважальну індустрію немає, адже європейський слухач їде на умовний Sziget, на жаль, не через них. Саме тому українська музика має звучати за кордоном голосніше — щоб Україну почули, і слухали, доки росія не остаточно не розвалиться. І після розвалу — теж.

Чарти цифрових платформ очистилися і туди повернулася українська музика

Одна з найголовніших тенденцій цього року — це звільнення стримінгів в Україні від російської музики. За кількістю прослуховувань протягом останніх трьох років російська музика випереджала нашу, що було одним із найбільш дискусійних питань. Української музики в чартах майже не з’являлося. 

І, здавалося б, логічно, що з початком війни російська музика буде посунута з п’єдесталу. Проте навіть повномасштабне вторгнення не посприяло радикальній відмові українських слухачів від російського контенту.

Згідно дослідження спільноти OSINT Molfar,  на 11 серпня 2022 року в українських чартах Spotify, Apple та Shazam все ще представлено 48%, 27% та 13% російської музики відповідно. 

Тенденція зникнення російських артистів з українських чартів починає радувати, якщо подивитися на співвідношення російського та українського контенту з різницею у рік. Станом на 2-ге грудня 2021 року на перших 10 сходинках було 9 російських артистів, а на перше грудня 2022 року ці місця займають артисти українські. 

Залишилося трішки для того, щоб остаточно вичавити і назавжди забути російську недореперку-недоспівачку instasamka, яка досі висить плямою у першій десятці. Але сподіваємось, що ненадовго.

Підйом української незалежної музики і стагнація великих музичних корпорацій

На кінець 2021 року на українській сцені практично не з’явилося нових ньюсмейкерів. Усе зупинилося на тих самих іменах — Іван Дорн, MONATIK, The Hardkiss, «Океан Ельзи», ONUKA, Kalush, alyona alyona, Аліна Паш. На інді-сцені з’явився Стас Корольов, продовжував стрімко зростати Паліндром, але це не були настільки масові артисти, щоб зібрати на той момент Stereoplaza у Києві на 6000 людей. 

Проте саме у 2022 році стався вибух молодих імен. Вони почали витісняти з чартів не лише російську музику, а й українську музику вже старшої школи. Попит на російське впав, бо слухати музику країни-людожера під час війни та й після неї — це визнати себе співучасником і платити російським артистам роялтіс.

У випадку з українською музикою достатньо глянути на кількість слухачів у SadSvit та ONUKA на Spotify. На момент написання цього матеріалу співвідношення — 400 тисяч до 125 тисяч на користь 18-річного Богдана. У Структури Щастя — 318 000.

І таке співвідношення зрозуміле. Із початком війни українська музична індустрія зробила закономірну паузу. Великі артисти на кшталт MONATIK, ONUKA, «Океан Ельзи» — це громіздкі корпорації, у функціональності яких задіяно багато людей, від менеджменту та піару й до сесійних музикантів. І в сьогоднішніх умовах випускати актуальний матеріал досить складно — статус не дозволяє знижувати планку, а крім музичної діяльності та інших бізнесів, є ще власна сім’я і сім’ї співробітників, і волонтерська робота, і фактор постійної загрози ракетного удару, і купа інших факторів, які впливають на творчий процес під час війни.

Тому великі артисти зайняті тим, що їм зараз вдається найкраще — завдяки статусу та популярності вони збирають гроші та піднімають бойовий дух людей. І не варто забувати, що багато хто з них пішов захищати Україну до лав ЗСУ або Тероборони

Поки великі артисти зайняті волонтерством і несподіваними виступами в метро, їм на зміну приходить мобільніша, енергійніша, гнучкіша та зухваліша молодь, що прямо зараз заробляє собі якщо не статус майбутніх мастодонтів, то точно статус голосу воєнного покоління.

Підтримка музичного світу

Західний музичний світ не залишився осторонь подій в Україні. Закордонні музиканти активно допомагають Україні з гуманітарною допомогою та підтримують інформаційне тло. 

Так, культові Metallica зібрали один мільйон доларів  для організації World Central Kitchen, що займається постачанням продовольства для українських біженців та вимушених переселенців.

Не менш легендарні Pink Floyd випустили нову пісню Hey Hey Rise Up, в основі якої — переспів української народної пісні «Ой у лузі червона калина» Андрія Хливнюка («Бумбокс»). Також гурт зіграв на благодійному концерті World Unite For Ukraine

Вокаліст U2 Боно, відомий своїм активізмом, у травні приїхав до Києва та виступив у метро. Maneskin випустили пісню Gasoline, присвячену подіям в Україні, а Біллі Айліш на концерті присвячує пісню Your Power українцям.

Інформаційною перемогою також стала спільна робота гурту «Антитіла» та Еда Ширана. Один із головних британських співаків 2010-х 28 квітня оголосив про вихід авторських версій його хіта 2Step. «Антитіла» написали українською власні куплет і приспів до пісні, на яку було знято щемливий і красивий кліп.

Jerry Heil та alyona alyona записали фіт з німецькою співачкою Ela, вокалісткою гурту Elaiza, що представляв Німеччину на «Євробаченні-2014»

Однак, на жаль, це одиничні випадки, а не тенденція. Цей напрямок статусних колаборацій із світовими зірками було б гарно опанувати, хоча і є відчуття, що ділитися своєю славою вони не захочуть.

Українська музична індустрія проти російської

Українська музична індустрія сьогодні стоїть на вимушеній паузі, проте нові імена з’являються, і вони зможуть оновити її після нашої перемоги. Але радує, що в сусідній країні ідіотизму справи набагато гірші. Її покинули стримінги, мейджор-лейбли та більшість брендів, які інвестували гроші в російську музику та фестивалі. 

Музика московського царства перетворилася на інструмент неадекватної пропаганди для запутінського електорату. Повилазили покриті пліснявою баскови з кіркоровами та «любе». А «хорошим російським артистам» забороняють виступати, змушуючи їх поневірятись світом із концертами для співгромадян, що втекли від мобілізації й відповідальності.

І якщо українські артисти поки що витримують логічну паузу, то російська музична індустрія просто відкочується назад у далеке минуле, з якого, сподіваюсь, вона ніколи не вилізе.

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «MC2C (Media City to City): Creating city-to-city media connections for local and Ukrainian diaspora audience needs». Його реалізує Львівський медіафорум у партнерстві з Thomson Media та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.