Українське незалежне кіно 90-х: добірка визначних фільмів

Сюжет стрічки посилається на армійські спогади поета та письменника Юрія Андруховича. Центральний герой — новобранець Білик, який проходить через радянську традицію «дідівщини» в армії кінця 80-х років. Попри цькування, рядовий не зраджує своїй гідності й чинить опір старшим військовослужбовцям. Фільм наголошує, що головна причина приниження молодого солдата ховається у його приналежності до українського народу, а також показує стан Червоної армії в її агонії перед розпадом Радянського Союзу.

Стрічку знімали за кошти київського рибколгоспу. Його керівництво вагалось, куди вкласти свій мільйон — у фільм чи в будівництво цегельного заводу. Врешті обрали кіно, бо до цього вдалось добре заробити на інвестиції у фільм «Фуфло». Проте після виходу стрічки з прокатом не склалося і її фактично не показали в Україні. Міжнародна премʼєра «Кисневого голоду» відбулась у позаконкурсній програмі Торонтського міжнародного кінофестивалю та в одній з паралельних програм Венеціанського фестивалю.

Фільм про Юрася, молодика, який щойно вийшов із вʼязниці та повернувся у рідне село. Там йому все здається новим — адже хлопець вперше бачить незалежну Україну, чує нову музику та намагається зрозуміти нову політику. Але репресивна система країни ще не змінилася й бажає позбавити Юрася новоздобутої свободи.

Режисер Олександр Ігнатуша вирішив шукати ідею для свого першого повного метру в архіві кіностудії Довженка. Там йому трапився невідзнятий сценарій Олега Мартіяна під назвою «Цвітіння кульбаби». Це була невелика історія Мартіяна, уродженця Полтавщини, про рідне село, яке поступово вмирає, з модними елементами бойовика. Стараннями Ігнатуші, який сам переписував сценарій, фільм перетворився на мінорну розповідь із глибоким сенсом, де було місце і бунту героя проти системи, і роздумам про майбутнє та сучасність України.

Уявіть, що ви живете на Київщині на початку 90-х, розводите бджіл, продаєте мед. Раптово у вашому житті зʼявляються люди з СБУ, які стверджують, що тільки ви можете допомогти українському народу знайти величезний скарб, що колись в англійському банку залишив гетьман Павло Полуботок. А ще — що ви прямий нащадок славетного гетьмана. Чи наважитесь ви вирушити в далеку подорож, аби знайти бажаний спадок і ощасливити українців козацьким золотом? 

«Вперед за скарбами гетьмана!» відповідає на гострі питаннями, що їх поставило конституювання нової української ідентичності після 1991 року. Головне з них — ким ми були, ким ми стали зараз та наскільки тотожні ці «ми»? 

Фільм також є іронічною реакцією на спроби віднайдення козацького спадку на початку 1990-х років. Тоді йшлося про цілком реальні дивіденди. Верховна Рада, на запит депутата Володимира Яворівського, обговорювала питання про «скарби Полуботка» в Англійському банку. Чиновники серйозно підраховували гіпотетичні відсотки, обіцяючи в разі віднайдення «скарбів» по 300 000 фунтів кожному українцю. Однак дива, що мало б урятувати зубожілу пострадянську економіку, так і не сталося. Принаймні по цей бік екрана.

Стрічка розповідає про ворожбитство та чаклунство як невідʼємні частини українського фольклору. В основу сюжету лягли оповідання Валерія Шевчука. Головна героїня — молода відьма, що пізнає секрети чаклунства та вчиться цьому непростому заняттю в досвіченої чаклунки. 

Чим більше учениця дізнається про нюанси чаклунського буття, тим складніше їй прийняти свою долю й пройти всі випробування. Фільм занурює у побут українського села та показує силу природи, яка споконвіку була основою відьомства. 

Наталя Мотузко — режисерка, яка змогла створити з мінімальним бюджетом на російськомовній Одеській кіностудії справжнє українське фентезі. В прокат фільм «Голос трави» так і не вийшов, проте був показаний на міжнародних кінофестивалях у Берліні та Португалії в 1995 році. Тоді в Європі стрічку сприйняли як українську історію фемінізму через зображення трагізму жіночих життів.

Історія, у якій примовка про дитину в капусті стала реальністю. Тільки тут немовля знаходить міліціонер, беземоційний представник державної репресивної машини. Але саме дитина наштовхує героя на позитивні зміни — він починає помічати світ навколо себе й заново відкриває для себе радість, щастя та відчуття прекрасного. 

У фільмі Муратова подібними до соцарту методами препарує стереотипний образ представника радянської та пострадянської міліції, наділяючи його підкреслено гуманістичними рисами. Режисерка досліджує, де проходить межа між соціальним і природним у людині, та як тоталітарне суспільство применшує її роль. 

«Чутливий міліціонер» став першим пострадянським фільмом Кіри Муратової, який вона зняла у співпраці з Францією. Саме там до 2019 року зберігалася копія стрічки, і от нещодавно її повернули до України стараннями «Довженко-Центру».

Фільм був знятий після “Астенічного синдрому”, який викликав у мені такий стан, ніби вже все зроблено і нічого знімати. Я зрозуміла, що треба піти в якийсь сон, казку, м’яке, ніжне, сентиментальне, тобто абсолютно протилежне.

— розповідала Кіра Муратова.

Перший фільм, висунутий від України на «Оскар», а також один із найуспішніших фільмів українського виробництва — права на його показ придбали 18 країн світу. 

Сюжет нуарний та іронічний — розповідь про київського інтелігента Анатолія, який втомився від невдач життя та звʼязується з кілером. Запланувавши вбити коханця дружини, головний герой зрештою вирішує сам стати жертвою найманого вбивці. Але через декілька днів жага до життя перемагає, і Анатолій наймає людину, яка вбʼє кілера, аби залишитись в живих. 

Це один із перших українських фільмів, створених разом із Францією, де він теж був випущений у прокат. Стрічка — зізнання в любові Києву. Українська столиця стає повноцінним героєм фільму та показується із трьох різних сторін: модернове місто з новими дорогими закладами, старий Київ, що поволі зникає, та місто спальних районів, що ростуть на очах.

Окрім прокату в Україні та за кордоном, фільм був показаний на Каннському кінофестивалі. А права дистрибуції в США й Канаді придбала фірма Sony, яка організувала премʼєру в 48-ми кінотеатрах США.

Стрічка стала першим художнім фільмом про жахи Голодомору в Україні. У центрі сюжету — жителі села, сімʼя, що бореться за виживання будь-якими способами. Фільм показує страшну ситуацію очима голодної дитини, яка від безвиході лише спостерігає за втратою членів своєї родини. У основі стрічки — повість Василя Барки «Жовтий князь».

Фільм почали знімати перед розпадом Радянського Союзу і той факт, що кіно виявилось завершеним — щасливий збіг подій. Адже на подібні теми не просто накладалась цензура, а й починались переслідування усіх причетних до створення. 

«Голод-33» вийшов, трохи не дочекавшись незалежності України, але все одно вважається суто українським продуктом. У 2009 році фільм здобув міжнародне визнання, отримавши приз Анрі Ланглуа на кінофестивалі у Венсені.

Фантастична історія про юнака Ореста, нащадка українських емігрантів, з надприродними здібностями. Він разом зі стихіями мандрує у пошуках коханої дівчини, опиняючись то в українському селі, то в Америці. Сюжет тісно переплетений з містичними фольклорними мотивами, а також з темою еміграції як важливою віхою історії народу України, який живе по всьому світу. 

Фільм представлений як «історично-романтична притча». Про те, як була створена стрічка, Михайло Іллєнко розповідав: 

У Західній Україні люди розповідали просто фантастичні історії про часи еміграції в Канаду та Америку. І сценарій я написав не на основі якого-небудь літературного твору, а просто зібрав докупи всі ці історії.

Перший український еротичний серіал, який тісно повʼязує українські фольклорні традиції та побут із вічними питаннями кохання й смерті, акцентуючи на них увагу. 

В основі сюжету — твори народних класиків Олександра Олеся, Марка Вовчка, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Івана Франка, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Михайла Могилянського та Євгена Гуцала. Кожна з десяти серій фільму розповідає про різноманітні прояви любові та різні форми, які вона приймає, а також вчинки, на які спонукає.

«Острів любові» постає як перший професіональний український продукт із елементами еротики. У серіалі знялись знакові актори національної сцени — Тамара Яценко, Антін Мухарський, Олег Савкін, Радмила Щоголева — яким довелось вперше оголюватись на камеру. Попри пікантний підтекст, фільм не здобув визнання ні в 90-х, ні пізніше. Проте уважність до деталей та сюжети української класики зробили «Острів любові» важливим етапом у розвитку незалежного кінематографу нашої країни.