Рейтинг альбомів «ТНМК» від найгіршого до найкращого

ТНМК — один із найеклектичніших українських гуртів. Вони легко змішують хіп-хоп з блюзом, фанком, роком, джазом, реггетоном і ще купою жанрів, надаючи цій суміші й національного колориту.

Третього грудня гурт відсвяткував 25-річний ювілей випуском восьмого студійного альбому «ВАТРА red», зміцнивши свою потужну дискографію. Тож зараз цікаво подивитися, як змінювались і чи змінилися взагалі «Танки́» з 1998 року, коли вийшов їхній дебютник.

Ми розмістили альбоми гурту від найгіршого до найкращого, на нашу думку.

8. Дзеркало (2014)

«Дзеркало» — альбом, на якому ТНМК остаточно осточортіли своїм сталим стильком після п’яти подібних альбомів. Від артиста чекаєш розвитку, інновацій, а ТНМК — гурт культовий, а не естрадний. А розвитку немає протягом дев’яти років, з моменту виходу «Пожежі міста Вавілон», на якому їхній стиль остаточно кристалізувався і оформився.

З першої ж пісні «Дзеркало» звучать звичні фоззі-фаготівські квадратні частушки на кшталт «Еґо — як в Олега, башка — як у Сашка / Слава — в Ярослава, у Коті — аперкот / У молодого Сані — посмішка ОК / У Віті — тіті-міті, діджей — супермодель». А з другої («У наступному») ТНМК ніби відчувають, що їх несе кудись не туди, але вони обіцяють виправитися.

Цей конвеєр, здається, вже не зупинити. Слухати альбом складно навіть попри чотирирічну перерву між ним і минулим («С. П. А. М.»), особливо коли розумієш, що всю цю типу іронічну маячню впереміж з баладами читають і роблять мужики, яким по 40 років. 

І хоча гурт ніби відповідає на ці претензії на приспіві пісні «Фідель» («Поки Фідель живий / Я — іще малий»), звучить це невпевнено і непереконливо. Аудиторія зростає, а ТНМК — ні. Все ті самі мелодії на чотирьох акордах, пісні з претензією на гімни часу, духопідйомні профанації із серії «тебе несе своя ріка» — вся креативність кінця 1990-х і першої половини 2000-х зникла.

Цікаво, що Фідель Кастро помер через два роки після виходу альбому, у 2016-му. І свою обіцянку «ТНМК» стримали — на наступному альбомі «7» вони почали дорослішати, що в контексті їхньої творчості означає «змінюватися».

7. С. П. А. М. (2010)

Кращої назви для контексту не придумати — цей альбом дійсно звучить, наче спам у інформаційний простір. Можливо, гурт розраховував, що публіка за 5 років їхнього мовчання (з минулого альбому «Сила») скучить за новою порцією хіп-хоп-фанку. Можливо, тоді, у 2010-му, публіка дійсно скучила. Однак уже на першому ж треку P&P, який мав би вибивати дурощі, чутно тільки втому.

А на всьому альбомі — повторення того самого музичного та ліричного досвіду. Виникає відчуття, що гурт застряг у своєму стилі й не може з нього вилізти. Або навіть не хоче, задовольняючись своїм забрендованим зірковим статусом.

6. Сила (2005)

Попри голосну назву, цей альбом продемонстрував відсутність нових або цікавих ідей. ТНМК обирають гнути свою лінію, однак навколишній світ змінюється. Наприклад, в Україні поширюється інтернет і доступ до світової музики. Юнацький запал перших трьох альбомів втрачається, важкими гітарними рифами у хіп-хопі, фанку, попмузиці та інших жанрах, яких намішали «Танки́», вже не здивуєш, а одвічна ТНМК-шівська іронія відгукується присмаком вторинності («Молодець»).

Хоча пісня «Забув» чудово підкреслює саунд і загальне звучання української попальтернативи середини 2000-х.

5. ВАТРА red (2021)

Новенький альбом від «Танкі́в» демонструє все більше тяжіння гурту до електронних експериментів з танцювальною музикою. Це розкривається на першому реггетонівському треку «Чути», під який хочеться повернутися у 2005 рік, напитися горілки неподалік від входу в нічний клуб із мейнстримною музикою, заблювати танцмайданчик і побитися з місцевими гопниками.

І здавалося б, що це навіть гарна асоціація, особливо після усіх минулих однотипних альбомів, які викликали тільки питання «Що, знову?». Однак потім починається черговий відхід у вторинність, як на треку «Пірати» із мелодією з безсмертної бітлівської пісні Come Together, поєднаної з оазівською Fucking In The Bushes.

Найяскравіший трек альбому — «Весну», на який був знятий дійсно крутий кліп, на відміну від кліпу на пісню «Пірати». Також цікавий трек «Контакт», натхненний дабстепом, що давно втратив популярність. Та чи можна завдяки трьом пісням називати цей альбом проривом? Печально, але можна.

4. Пожежі міста Вавілон (2004)

На цьому альбомі ТНМК продовжують гнути свою лінію. З одного боку це і гарно — як для третього альбому і як для України, де по-справжньому культові гурти, що вийшли у мейнстрим і тримають планку, можна перерахувати на пальцях.

А з іншого боку саме з цього альбому починається застій ТНМК у якості новаторів і майстрів змішувати різні жанри у великий постмодерністський бульйон — бо цей бульйон починає втрачати свій аромат і навар.

3. 7 (2018)

На сьомому альбомі з лаконічною назвою «7» ТНМК починають потрохи вилазити з зони комфорту. Це чутно на перших двох треках, на яких уже немає рокових гітар — замість них з’являється атмосферна електроніка. І замість звичних 25-ти треків тут їх усього сім — гурт вирішив відмовитися від своїх фірмових скітів. 

Тут ТНМК уже звучать значно зріліше, доросліше та зліше, особливо на пісні «Друга новина», яка взагалі звучить досить експериментально і навіть ризиковано.

2. Нєформат (2001)

Другий альбом «Танкі́в» — це цікаве і пристальне осмислення реґі, дабу і фанку в обгортці їхнього фірмового українського народного хіп-хопу на 34 треки, з яких, щоправда, 18 — це скіти до хвилини.

А ще це два вічних українських хіти — «ПоRAPалося серце» про жупани й шаровари і трагічна історія кохання через іпохондричного батька коханої «люба Люба». І крута, серйозна балада у латиноамериканських гармоніях, оброблених у повільному мінорі — «Восени». 

Треба також віддати належне мастерингу — ноту кожного інструмента та звука чутно так гарно, що здається, музику «Нєформату» можна помацати.

1. Зроби мені хіп-хоп (1998)

Дебютний альбом ТНМК — це свято еклектики, яке започаткувало наступний вектор розвитку дуету. І ще цей альбом — один із найяскравіших прикладів українського музичного постмодерну і української ж ментальності. 

Ну, тобто, хіп-хоп є? Є. Фанковий грув присутній? Присутній. Є і важкі ню-металічні гітарні рифи (не настільки важкі, як у Limp Bizkit, але все ж таки). Є і майже джордж-майклівські попмелодії з саксофоном («Зачекай»), є і сирі, атмосферні біти в дусі Cypress Hill («ШоПопалоШоу»), і джангл («Дибани мене»), і елементи джазової імпровізації («Джаззі»). 

І весь цей музичний вінегрет супроводжується іронічними сміхотворними текстами про життя української глибинки. Які ще й подані з місцями дратівливими, скрипучими вокально-читальними кривляннями Фоззі і Фагота, що стали їхньою впізнаваною фішкою. І навіть сьогодні цей альбом гарно смакує завдяки еклектиці та яскравому сторітелінгу.

І якщо хтось колись зробить Український національний реєстр аудіозаписів, які мають історичну, культурну чи естетичну цінність, дебютник «ТНМК» просто повинен у нього потрапити. І далеко не на останнє місце.