Як проєкт «Спільно Різдво» допомагає українським дітям стати музикантами

Громадська організація «Культурна платформа Закарпаття» спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні реалізували проєкт «Спільно Різдво», який об’єднав 3661 дитину віком від 6-ти до 17 років. Проєкт охопив дітей із 61 населеного пункту та 18-ти областей України. 

Із 22 грудня 2022 по 29 січня 2023 року діти брали участь у зимовому таборі на Арсенальній площі в Києві, де досліджували українські культурні коди, знайомилися з народними українськими традиціями і маркерами народної самобутності та опановували нові художні й естетичні навички.

У рамках проєкту діти взяли участь у 101-му майстер-класі та багатьох інших подіях. Українські діти на місяць стали творцями сучасного мистецтва, розвиваючи комунікаційні та художні навички, зокрема учасники табору долучилися до проєкту зі створення саунддизайну до книги про пса Патрона.

— Ми спостерігаємо, що одним із негативних наслідків бойових дій стало руйнування звичних моделей суспільного життя. Насамперед порушуються внутрішньосімейні відносини, взаємовідносини з суспільством, а також здатність дітей, підлітків і їхніх батьків до формування нових соціальних зв’язків.

Кожного разу, «Спільно Кемп/Різдво» ставить за мету соціальну згуртованість, психосоціальну підтримку та полегшення процесів соціальної адаптації внутрішньо переміщених дітей та підлітків, а також формування позитивного сприйняття нових мешканців, у приймаючих громадах. 

Діти та підлітки, що пережили травму війни й отримали ряд емоцій і почуттів, які вони не вміють проживати та висловлювати, виливають їх у творчості та креативних практиках. Діти опановували нове, маючи можливість залишити позаду тривогу, зняти емоційну напругу, відкритися до спілкування й отримати позитивні емоції.

Одним із головних напрямків проєкту стала програма «МузиКування». У її рамках діти проходять повний шлях музиканта, починаючи зі знайомства з українською народною пісеню та розспівок і закінчуючи створенням власних аранжувань і запису напрацьованого матеріалу. Керували цим процесом Юлія Юріна (ЮЮ, ex-YUKO), Олена Карась («ТОНКА»), Артем Назаренко (чемпіон України з бітбоксу, музикант UANOBODY) і співачка та ведуча TAYANNA.

СЛУХ розпитав Юлію Юріну, Олену Карась та Артема Назаренка про досвід, емоції та особливості участі у проєкті.

Олена Карась: Я маю освіту педагога з вокалу і вже декілька років викладаю спів, але до групових занять з дітьми життя мене привело тільки у 2022 році. В різних європейських країнах під час наших благодійних концертів ми також шукали організації, які займаються дітьми-біженцями.

Ми приходили до них у школу і грали в різні музичні ігри, щоб діти в легкій ігровій формі могли проявити себе, соціалізуватись і вивільнити через голос ті емоції, які їм важко прожити в реальному житті. Особливості саме цього проєкту полягають у тому, що окрім взаємодії з дітьми та їхніми голосами, ми вивчали з ними українські традиційні пісні. На мій погляд, дуже важливо зараз вбудовувати в наше життя українську культуру і історію. І показувати дітям, що народні пісні можуть звучати сучасно і цікаво.

Юлія Юріна: Я не вперше працюю з дітьми та дорослими в якості вчителя співу та фольклору, бо це мій фах. Основні нюанси і підходи для цієї роботи — відкинути всі забобони та не мати обмежень чи якогось чіткого сценарію, як ми сьогодні будемо працювати з дітьми. Ненавиджу стандарти радянських шкіл, як звичайних, так і музичних. З дітьми треба говорити мовою творчості та підтримувати будь-які ідеї їхніх незашорених світлих голів.

Артем Назаренко: Я почав займатися бітбоксом у 2009 році, а у 2012-му став чеміпоном України. І я також працював із дітьми, у мене були учні й тут, і в Китаї, коли я там працював. Тому я можу навіть без знання мови розповісти, як робити бітбокс і як це все працює. Усі діти здібні і набагато швидше вчаться у порівнянні з тим, коли я навчався бітбоксу. Зараз діти можуть навчитися приблизно за два-три місяці тому, що раніше вчили по пів року, в тому числі й володіти девайсами.

Олена Карась: Діти дуже різні — комусь легше проявляти себе серед однолітків, а для когось це Еверест. Я намагалась знайти контакт із кожним, і тому в нашій роботі було дуже багато імпровізації та гри. Ми малювали звук у повітрі, імітували різні звуки, грали в гру «голосно/тихо» і через це їхня увага була зосереджена на процесі. 

У цю ігрову форму я вкладала і транслювала їм важливі меседжі — що кожен із них унікальний і має неповторний голос, а робити щось творче — це не страшно. Неймовірні відчуття — це бачити, як горять очі дитини, яка створила свій звук. Магія. У них виходило навіть краще, ніж вони очікували. 

Діти в деяких групах були настільки мотивовані та заряджені, що після майстер-класу ми влаштовували мініконцерт. На кшталт відкритого мікрофона, коли кожен співає улюблену пісню. Я щиро раділа, коли бачила, як ці діти можуть вільно проявляти свою творчу енергію, не бояться помилок і засудження. 

А які пісні вони співали! Декілька разів плакала, коли хтось співав гімн України або «Червону калину». Найскладнішим було дотримуватись тиші, поки йде запис. Це досить довго і доводиться чекати, що суперечить активності дітей. Але мій напарник Артем умів їх дисциплінувати, тому в нас все виходило.

Юлія Юріна: Було багато дітей, які приходили постійно. Були діти батьків, які шанують мою творчість та привели саме на мої майстер-класи. Ми з колегами Артемом UANOBODY та Данилом Мандзюком створювати атмосферу, де відштовхувались від дітей, а потім з отриманого матеріалу робили фінальний музичний продукт, тому «не вийти» в них ніяк не могло.

Ми займалися усім в ігровій формі. Ставили дихання, розспівувались, вчили тексти традиційних українських щедрівок, а потім створювали новий музичний продукт, який за принципом міг би бути схожий на пісні гурту YUKO або на новий матеріал ЮЮ.

Ми бітбоксили в мікрофон, записували різні звуки — як шурхотить намисто, паперові стаканчики, бутель з-під кулера, пакетик цукру, плямкання у роті, як звучить тиша. Потім записували по партіях хор дітей, робили сучасний біт та переробляли пісню, залишивши в ній тільки слова або деякий мотив. Це крута робота з новим поколінням як учнів, так і вчителів.

Артем Назаренко: Наш процес побудований так, що музика — це про фан. Немає такого, що щось не виходить, адже виходить у будь-якому випадку у всіх без винятків. Створення музики — це пошуки, тому ми просто даємо дітям веселитися і шукати те, що вони хочуть. Не буває правильних чи неправильних звуків, є тільки пошук. Основна ціль — це дати дітям позитивний досвід, щоб потім їм було в кайф працювати з музикою, щоб у них відклалося, що музика — це весело.

Олена Карась: Взаємодія з дітьми надихнула мене на створення своєї імпровізаційної програми. Для мене дійсно важливо зробити внесок в оновлену систему музичної освіти. Ще я отримала дуже класні емоції та глибинне усвідомлення того, яка є Україна майбутнього. Впевнена, ці діти — потужний двигун, зі знанням свого коріння та прогресивним мисленням, яке впливатиме на весь світ.

Юлія Юріна: Цей проєкт дав мені розуміння, що я хочу створити свою нову сучасну школу, бо останній рік я багато займаюся з дітьми та дорослими не тільки вокалом, а й вивченням фольклору зі своїм фольклорним курсом «Ґвара». 

І це починає переростати в велике ком‘юніті людей, які по «сарафанному радіо» починають рекомендувати мене у якості вчительки, що може дійсно поставити дихання, витягнути з людини голос, виправити помилки попередніх «вчителів» та навчити людину займатися улюбленою справою — співати. Я натхненно чекаю нові проєкти та регіональну співпрацю з ЮНІСЕФ і займаюся створенням своєї онлайн платформи для навчання.

Артем Назаренко: З технічної точки зору це сильна особиста прокачка, адже треба дуже швидко збирати трек. Ми записали вокал, записали тонну звуків, і за 15–20 хвилин мені треба зібрати з цих звуків музичний твір, щоб дати дітям послухати, що ж вийшло. Вони просто позаписували звуки, а через тиждень вже й забули, що записували. Однак якщо діти бачать швидкий результат, то вони надихаються більше. А з точки зору творчості я знову повернувся до розуміння того, що створення музики — це пошук. Ти шукаєш і отримуєш від цього задоволення.