Інтерв'ю

Знайомимося: Promsonya — 18-річна співачка та любителька літератури з Костянтинівки

Даня Панімаш
1316

Я познайомився з Софією Пилипенко у Костянтинівці під час фестивалю The Most Fest, що проходить у величезній і живописній занедбаній промзоні, навколо якої Костянтинівка побудована. Софія займалася організацією та комунікаціями фестивалю.

Вона багато розповідала про Костянтинівку та її культурний ландшафт, пила енергетики, щоб не заснути від утоми в другу ніч фестивалю і взагалі здалася дуже сумною, скромною і сором’язливою. Втім, ані втома, ані сором’язливість не завадили Софії нагадати, що вона відправила нам свій дебютний альбом L’abri Cotier і попросити його послухати.

Ми послухали — це ніжний, красивий запис із сумними текстами з купою відсилок до класики світової літератури. І вирішили познайомитися із Софією ближче.

Cлухайте мініальбом L’abri Cotier

Cлухайте мініальбом L’abri Cotier

— Розкажи про себе. Звідки ти, де вчилася/вчишся, де і ким працюєш?

Я з міста Костянтинівка Донецької області. Навчаюся на культурології в Харкові. Останні 5 років працюю в громадському секторі — в молодіжній платформі DRUZI в нас у місті. Це простір, на базі якого відбуваються лекції, воркшопи, різноманітні культурні події. Спочатку я займалася SMM, а потім почала писати матеріали для нашого журналу про місто «Простір». Нещодавно ми в партнерстві з іншими організаціями працювали над фестивалем The Most Fest, на якому я займалася комунікаціями.

— Як ти почала займатися музикою?

Взагалі в Костянтинівці дуже популярно віддавати дітей до музичної школи — там вчилася вся моя родина. У 2016 році я закінчила її за класом фортепіано, але в школі мені ніколи не подобалось. У мене ще були самостійні спроби навчитись грати на ударних, але в цілому я закинула музику до 17 років. Тоді батьки подарували мені гітару на день народження і з того часу я постійно пишу музику.

— Хто або що вплинуло на твій музичний смак?

Спочатку це були мої близькі. Тато слухав Дюка Елінгтона, мама слухала Boney M, а старший брат — Oasis. Я, відповідно, теж. Потім я слухала багато різної музики періодами: в один місяць тільки музику 60-х, в інший — 80-х і так далі.

Мій «академічний» бекграунд теж вплинув на мій смак: мені дуже подобається класична музика XX століття, хоча в школі нам про неї не розповідали.

Люблю музику до балету «Петрушка» Ігоря Стравінського, «Болеро» Моріса Равеля, струнні квартети Бели Бартока. Але моя найбільша музична любов — це Девід Бові. І завжди буде.

— У яких музичних проєктах ти приймаєш / брала участь?

Спочатку це був сольний проєкт Promsonya, але над першим релізом ми працювали з моїм батьком. Тож тепер нас у ньому двоє. Тато працює звукорежисером у будинку культури і в його кабінеті є саморобна студія звукозапису. Тож я думала, що він просто допоможе записати гітару й вокал, але пізніше ми почали робити аранжування для кожного трека. 

Взагалі він музикант і в молодості починав грати з легендарним гуртом «Ненсі». Хоча сам він каже, що з «Ненсі» ніколи не грав, а тільки записував пісні з Толіком Бондаренком. Треки їхнього дуету були дуже популярними в місті, всі просили переписати їх на касети. Тато навіть розповідав, що подарував одну касету мамі, але де вона зараз, ніхто не знає. 

Майже всі музиканти Костянтинівки, які коли-небудь займалися власною творчістю — дорослі або навіть літні чоловіки. Хоча зараз тут можна безкоштовно вчитись грати на різних інструментах на базі місцевого Палацу молоді. Знаю, що в них є декілька кавер-бендів.

— Чому ти обрала псевдонім Promsonya? Що він виражає?

Три роки тому його придумав мій знайомий із Маріуполя. Ми гуляли закинутою промзоною в центрі Костянтинівки і я розповідала про те, наскільки важливим для мене є зв’язок з рідним містом і його індустріальним спадком зокрема. На це він сказав: о, виходить, ти Промсоня!

Мені це здалося дуже влучним: поєднання мого імені та слова, яким позначається найважливіша частина Костянтинівки. Це для того, щоб не забувати, звідки я.

— Чим надихаєшся? Не тільки в плані музики.

Літературою. Я не вмію не пропускати через себе кожен текст, який читаю в той чи інший період. Мені подобається робити алюзії на все прочитане. Іноді вони буквальні, а іноді просто вкорінені в мене, хоча я сама цього не усвідомлюю. 

Наприклад, у період роботи над альбомом я читала «Улісса» Джеймса Джойса, романи «Неаполітанського квартету» Елени Ферранте, «По цей бік раю» Френсіса Скотта Фіцджеральда. І я впевнена, що всі ці тексти можна почути на альбомі — на мою думку, вищезгадані романи Ферранте про Неаполь взагалі про Костянтинівку. 

Мій улюблений текст — це «Додому нема вороття» Томаса Вулфа. Я завжди його пам’ятаю, а особливо актуальним він став для мене зараз. Хоча найперші в житті книжки, які ми по-справжньому полюбили, впливають на нас найбільше. У моєму випадку це були «Аліса у Дивокраї» і «Три мушкетери». 

Можливо, ця нездорова любов до читання змінила те, як я сприймаю навколишній світ, бо у кожній людині та події я можу побачити цілу історію. Взагалі, як сказав один мій викладач: «Сюжети для курсових валяються просто під ногами». Думаю, з мистецтвом так само.

— Хто твої герої / героїні? Хто тебе надихає з живих чи померлих, і чому?

Моїми героями найчастіше є випадкові містяни. Але вони не просто спостерігають, а перебувають в епіцентрі подій і постійно проголошують свої маленькі маніфести. 

Для кожного з них зв’язок із Костянтинівкою є надзвичайно важливим, навіть якщо вони терпіти не можуть своє місто. Вони завжди говорять про нього, а я це непомітно записую на диктофон або в нотатки. 

Ще мене завжди надихають історії моїх друзів. Перший альбом фактично про мою подружку, з якою ми бачились кожного дня протягом шести місяців і рефлексували на все, що з нами відбувалося.

— Твоя музика — це хобі чи щось більше?

Для мене це щоденник і можливість подивитись на себе і власні почуття зовні. Думаю, через музику я намагаюся зрозуміти, що взагалі відбувається у світі, тож, мабуть, це більше ніж хобі.

— Очікування і реальність. Яким би ти хотіла бачити своє артистичне майбутнє? І яким воно буде, на твою думку?

Хочеться постійно рости і шукати нове звучання, не зациклюватися на якомусь образі. Я сподіваюся, що з часом в моїй музиці з’явиться більше простору: і для мене і для людей, що будуть її слухати. Бо зараз вона трохи егоцентрична. Можливо, слухачам у ній навіть важко знайти себе. Але я зроблю все можливе, щоб артистичне майбутнє в мене було. Ну, і з Юрієм Бондарчуком (поет, колишній фронтмен гурту Oh, Deer! — прим. ред.) дуже хочеться познайомитись. Здається, він класний.

На момент виходу цього тексту Софія вже познайомилася з Юрієм Бондарчуком. Бажання мають властивість втілюватися.

Читайте також, хто такий Wellboy — 21-річний автор хіта «Гуси».