Знайомимось: sexnesc — гурт, що звучить як ейфорія

Кирило: Нинішнім складом зібралися у червні 2022 року. Ми всі родом із Чернігова. Раніше у мене вже був гурт без назви, але він розвалився на початку повномасштабної війни. Пісні й надалі писалися, тому вирішив зібрати нових людей.

Кирило: Просто вигадав таку назву, вона нічого не означає.

Арсен: Коли обирали нікнейм для Instagram, перебирали «sexnesc», «escnsex» і так далі, поки не обрали остаточний варіант.

Богдан: Іван, наш гітарист, запропонував мені грати разом у гурті. Спочатку я не розумів, навіщо це мені — коли він вперше покликав мене на репетицію, я відморозився. Потім Іван просто зловив мене на вулиці й потягнув грати разом.

Ми репетирували під наставництвом нашого шкільного вчителя Микити Дмитровича у актовій залі школи, де був кахон. Спочатку було дивно, але потім мені зайшло. Пізніше Кирило написав Івану, що шукає людей для гурту, і пішло-поїхало. Також ми взяли Влада, мого двоюрідного брата, грати на басу. Я сів за ударні.

Влад: Тільки от на барабанах спочатку пропонували грати мені, але я відмовився. 

Іван: У дитинстві наставником для мене був старший брат. Він показав мені важку музику, дав цікавість до цієї двіжухи.

А от взяти інструмент до рук спонукав чувак у дворі, наш спільний із хлопцями друг, який ходив до викладача гітари у Палац піонерів. Там мені дали в оренду акустичну чернігівську гітару, але на ній було дуже незручно грати. Батьки побачили, що мені цікаво, і подарували на якесь свято іншу акустику — «Трембіту». З часом у Палаці піонерів мені стало нудно, і я пішов до Микити Дмитровича. Він учив не лише музиці, а й базовій взаємодії між учасниками в гурті. Пізніше водив нас по різних репетиційних базах, конкурсах.

Після початку повномасштабного вторгнення мені написав Кирило, інші хлопці підтягнулися, і от вже рік граємо разом у гурті.

Арсен: Почав грати на гітарі, надихаючись своїм батьком. Із дитинства бачив, як він грав на своєму Fender, тож марив ідеєю купити власну гітару. Щоб заробити на неї, продавав пиріжки на пляжі.

З Кирилом ми знайомі давно, жили на одному районі. Одного разу він запропонував піти на репетицію і пограти кавери, мені сподобалося, і так усе почалося. З того часу граємо разом.

Кирило: У мене є авторитетний брат, який слухав альтернативну музику. Він показував мені її, а я відчував велику ейфорію, коли слухав такі композиції. Пізніше мене віддали у музичну школу, але мені не подобалося туди ходити. Певний час я грав у кількох гуртах, виступав з однокласниками у чернігівських кафешках. Потім почув гурт «Пошлая Молли», він мене добряче надихнув.

Кирило: Nirvana. Для мене все почалося, коли вперше послухав їх у навушниках.

Іван: Як казав Кирило, на багатьох із нас так чи інакше вплинув звук «Пошлая Молли», цей гурт примусив взяти до рук інструменти й щось грати. Тим більше тоді, коли ми їх слухали, у мейнстримі були одні репери. Коли я був трохи молодший, мені також дуже подобалися Green Day, System of a Down i Bring Me The Horizon.

Арсен: Мій найбільший інфлюенс — це точно не «Пошлая Молли». Не знаю, чому чуваки так ними захоплюються, бо я їх ніколи не любив, а зараз не люблю ще більше. На мене вплинули Pete and the Pirates — це англійський інді-рок-гурт, він уперше надихнув підібрати на гітарі мелодію з їхньої пісні. Також люблю Teleman i Pink Floyd.

Богдан: У мене — Slipknot. Почав їх слухати десь із 11 років, заслухав до дірок усі альбоми. Моя мама через це дуже хвилювалася, приносила мені диски з дитячими пісеньками, а я казав, що вона нічого не розуміє.

Влад: На мене вплинув жанр брудного панку. Я так характеризую андеграундний, погано записаний і зведений панк.

Кирило: На написання текстів надихає усе нове, що читаю чи дивлюся. Але початково на мене вплинули романи Валентина Пікуля — «Три віки Окіні-сан» і «Хлопчики з бантиками». Також «Парфуми» Патріка Зюскінда. Із фільмів — психологічні трилери на кшталт «Острова проклятих», «Престижу», «Початку».

Також надихаюсь реальністю, життєвим досвідом, природою і глибиною людських стосунків.

Кирило: Хотів, щоб ми грали щось схоже до них, але це не було першочерговим впливом. Я не приходив до хлопців зі словами: «Давайте грати Deftones». Нам усім просто подобається така музика — хтось створив схожий до їхнього гітарний риф, а я наспівав у схожій манері. 

Це тупо, коли хтось каже: «От ви зіграли так само, як Deftones, все у них злизали». Якщо уважно послухати наші пісні, можна почути, що там є багато нашої власної стилістики, на відміну від багатьох інших «копіпастних» гуртів, які копіюють той чи інший гурт мало не на 100%.

Кирило: Буває, що я сам створюю цілу пісню під гітару, або ми удвох із Арсеном. Приносимо це на репетицію, і кожен сам пише собі партії. Потім я виступаю певним цензором, але не можу впливати на усе.

Богдан: Я граю на ударних, і Кирило не завжди викупає, що там відбувається. Зазвичай я сам вигадую собі партію, а збоку може бути лише «круто, чувак» або «тут варто трохи змінити».

Кирило: Подавалися жартома. Наша менеджерка Соня подала заявку за нас, це був сюрприз. Ми нічого не очікували, просто грали свою роль.

Кирило: На початку літа у нас вийде концептуальний мініальбом. А в майбутньому, коли буде більше можливостей, писатимемо щось повноформатне. Амбіції — виступати на світових сценах. Частина нашого матеріалу буде англійською мовою.

Арсен: Розйобувати Coachella, Lollapooza — це обов’язково. Моя особиста амбіція — записатися на легендарній студії типу Abbey Road. 

Богдан: Велика сцена — це круто, але було би чудово, якби я десь за 30 років просто далі сидів за барабанною установкою і грав би те саме, що граю зараз.