Тексти

Як Mad Heads придумали «Надія Є» — найпозитивнішу українську пісню

Даня Панімаш
1911

У середині 2000-х пісня гурту Mad Heads «Надія Є» лунала звідусіль. Ця пісня несе світло, добро і відганяє відчай, що особливо важливо сьогодні, коли світ застиг у пандемії та численних соціально-економічних кризах.

Вадим Красноокий, лідер гурту Mad Heads, поділився історією, яку ніколи не розповідав, — про те, як був придуманий, мабуть, найголовніший український гімн життю та надії.

ПРЯМА МОВА
Вадим Красноокий, лідер гурту Mad Heads

Схід сонця на порозі панк-клубу в німецькому містечку Кассель. Щойно закінчився насичений європейський тур Mad Heads, ми були виснажені морально і майже знищені фізично. На сусідньому боці вулиці був цвинтар, похмуре ритуальне каміння навіювало думки про смерть і глобальні проблеми людства. Це був мій день народження — 27 років, особливий вік для артистів.

«Ласкаво просимо до клубу», — промайнуло в голові. Я їх зрозумів — тих, хто не витримав і звів рахунки з життям. Я встиг помітити це в багатьох своїх колегах, а тоді чітко відчув і сам.

Коли втрачаєш віру в те, що було найважливіше, чому віддавав усе життя, всі сили. Для мене це була тодішня наша музика, і ось раптом вона втратила будь-який сенс. Лишилися шкідливі звички, фізична слабкість і психічні розлади. Власне майбутнє не викликало ентузіазму.

Наступний рік був жахливим — серйозна хвороба підкосила мене прямо на гастролях, хлопці ледь вивезли живим із Польщі додому. Кілька тижнів у лікарні, довгий рік реабілітації. Щойно виданий альбом гурту розчарував старих фанів і не привабив нових — повний провал у шоу-бізнесі. Туман у голові, фізична слабкість і жодних перспектив на майбутнє…

Це забрало ще більше часу, проте я зміг відновити себе заново — інший світогляд, інші сенси, інші смаки і звички. І звісно ж, нові пісні.

Повертаючись до життя із пережитим досвідом руйнування і оновлення, я мав велике бажання ділитися цим з іншими людьми, а робити це найкраще міг через пісні. В світі є купа причин впасти на коліна — від найменших дрібниць до справжньої біди. У цьому стані людина не може нічого робити і чути нікого не хоче.

Я хотів зробити пісню, яка би змогла пробити цей бар’єр і допомогла підвестися. Ця ідея була в мене в голові й на душі, але не було практичного бачення — стилю, мелодії, слів.

Раптом я просто почув в голові «о-о-о, надія є», взяв гітару і за якісь пів години пісня була готова. Кожне слово було на своєму місці, легка сонячна мелодія створювала дивні позитивні вібрації. Це була якраз така пісня, яку я хотів створити.

Ми ніколи до того не грали реґі, й відчували, що основну інструментальну тему було би класно зіграти на духових інструментах. Але в гурті було тоді тільки троє, ніхто в руках дудки не тримав, ми не дуже уявляли, як це робиться.

Запросили якось на репетицію друзів-музикантів, пограли разом і зрозуміли, як буде класно, зробили концертну програму вшістьох (замість трьох). Усе це насамперед для того, щоб добре представити слухачам пісню «Надія є», хоча ми не знали, що вона «вистрілить», навіть близько не уявляли масштаб успіху.

Пісня нас сама вела. Гурт взяли з цією програмою на головну сцену фестивалю «Таврійські ігри». До того ми багато років туди просилися, і нам завжди відмовляли.

Тут раптом величезна сцена, тисячі людей починають підспівувати пісню, яку вперше чують, бо ми ще навіть не встигли зробити студійний запис. Після того виступу ми почали отримувати запрошення від великих концертних майданчиків і фестивалів по всій Україні.

Коли нарешті ми записали пісню в студії, то надумали зробити відео для неї. Уявляли собі море і яхту, тільки не уявляли, де на таке взяти гроші. Професійне відео в ті роки було дорогою забавкою, а тут ще море і яхта…

Раптом ми дізналися, що наші друзі купили яхту і запрошують знімати кліп безкоштовно. Назнімали власними силами якоїсь фігні. Наш друг Віктор Придувалов взявся допомогти, але довго не мав на це часу, а потім почалася революція.

Помаранчевий Майдан — ми підтримували його і виступали там. І вгадайте, яка пісня найкраще заходила людям? Особисте резонувало з суспільним, нація вчилася вставати з колін. Півроку ми сиділи на бобах — без кліпу, без концертів, і бувало, що думали: «Пропав наш хіт, нічого не буде».

Тим часом я придумував нові пісні, ми записували альбом у новому стилі, з новим настроєм. Навесні 2005 року відео таки було готове, ми віддали пісню на телебачення і радіо.

«Надія Є» стала небувалою фавориткою ефірів, а за кілька місяців ми мали шалений запит на концерти, об’їхали всю Україну, і в кожному місті тисячі людей знали і співали з нами кожне слово. Зокрема в Севастополі, Донецьку, Харкові — там, де українську мову нечасто можна було почути.

Як ви сьогодні ставитеся до свого хіта? Чим ця пісня є особисто для вас?

Я щасливий, що взагалі маю стосунок до такого дива, як народження пісень. Тим більше коли деякі з них стають таким великим культурним і соціальним явищем. Не перестаю дивуватися, звідки в маленькій пісні береться стільки сили, як вона стає частиною життя не лише мого, а й мільйонів людей. І в Україні, і за її межами.

А найбільше я радію, коли люди мені розповідають особисті історії, що саме ця пісня означає для кожного. Дуже багато історій, коли пісня допомагає в тяжкий момент життя, мені самому так легше відновлювати віру у власні сили. Ця потреба завжди актуальна.

Це понад мільйон кілометрів дороги, сотні великих і маленьких сцен, які пов’язують мене з усіма людьми, що були на тих концертах. Обмін енергією, емоціями. Багато прекрасних спогадів, веселих пригод. Ну, і невеселих, звісно. Це моє життя.

Із дня створення пісні минуло уже 16 років, а вона продовжує жити активним життям. Її співають не лише на концертах Mad Heads, а й самостійно — вдома для себе, в компанії друзів під гітару, діти в школах і літніх таборах, музиканти на вулицях міст, у метро, ресторанах, кавер-бенди на модних вечірках і корпоративах, у талант-шоу на телебаченні.

В Америці уже 10 років існує фестиваль «Надія Є», створений тамтешніми українцями. Отже, пісня займає особливе місце в серцях мільйонів людей різних поколінь, а глобально про місце в українській музиці, мабуть, не мені судити.

Для кар’єри гурту, звісно ж, ця єдина пісня зробила більше, ніж десятки інших. У принципі, будь-якому артисту для справжньої знаменитості потрібен хоча б один такий суперхіт.

Читайте також про те, як Олег Скрипка придумав пісню «Танці» — найрозривніший хіт гурту «Воплі Відоплясова».