Невідомо, скільки це триватиме, але ясно одне: кривити свою красиву фізіономію за перших ознак байрактарщини, так само, як і виступати її адвокатом, мовляв, «після війни розберемось», — дві не просто програшні, а навіть шкідливі позиції.
На адвокатах і м’яких людях, що пропонують «уже потім розбиратись» або «головне, що українське», ми довго зупинятись не будемо. Таким людям зазвичай трохи за 30 і вони не читають журнал ПОТОП. Вони конформісти, виписують журнал Forbes і насправді прагнуть не тектонічних змін, а тихого сімейного дозвілля. Їм подобається носити огидні сірі мікропуховики та бути заручниками — власних «контекстів», «приватної власності», «поглядів на життя» та іншої маячні.
А от перебуваючи в позиції кринж-критика, ви просто займаєтесь донкіхотством — дарма витрачаєте енергію та зусилля на щось контрпродуктивне. Навіть на рівні законотворців Верховної Ради (найвищому рівні в нашій країні) шароварщину буде неможливо викосити (а ви навряд засідаєте з журналом ПОТОП у затишній кабмінівській їдальні).
Тому, записуючи влог, подкаст, трек, створюючи критичний пост-карусель в інстаграмі, щоби зірвати 1000 лайків із тих, хто «співчуває» та «розуміє», ви просто виступаєте захисником примарної «високої» чи «нормальної культури» та інших абстрактних, сповнених рожевих ілюзій уявлень про те, «як воно має бути».