Тексти

Історія ВІА «Кобза». Як за залізною завісою робили західну музику по-українськи

27 Чер 2022

Якою б міцною не була залізна завіса, під кінець 1960-их до СРСР та України західна біт-музика все ж пробилася. Здебільшого це була спрощена британська версія американського прото-рок-н-ролу. Її та різні напрями року, як от біґ-біт, партія забороняла. Тому українські музиканти поєднували звучання вільного світу з народними мотивами — такому симбіозу радянська влада дала зелене світло.

Вокально-інструментальні ансамблі, ВІА, стали свіжим ковтком повітря для української культури. Одним із перших таких фольк-рок гуртів в Україні був ВІА «Кобза» — їх називали «українськими The Beatles», вони грали концерти по всьому Союзу та за його кордоном, а платівки колективу розходилися мільйонними тиражами.

Читайте про рок-зірок української сцени 70-х, що робили прогресивну музику та як шалений успіх не стримав їхнього повільного згасання.

Як усе почалося

До того, як ВІА «Кобза» почав гастролювати Радянським Союзом і поза ним, інструментальний колектив наприкінці 60-х створили студенти Київської консерваторії — бандуристи Костянтин Новицький і Володимир Кушпет. Очолив гурт такий же студент, майбутній композитор Олександр Зуєв. Грали музиканти на не зовсім звичайних на той час інструментах — електробандурах, що й надихнули учасників бенду на його назву.

«Своє головне завдання ми бачили в пропаганді бандури. Хотіли показати можливості цього унікального інструмента. Саме тому і назвали свій колектив “Кобзою”. До речі, мали через це мороку і довго не могли його затвердити. Мене навіть викликали “на килим” у тогочасне Політбюро ЦК КПУ, оскільки на нас надійшов сигнал.

Якийсь “добродій” повідомляв, що в київській консерваторії з’явилося “вогнище націоналізму”. Нам пропонували від гріха подалі змінити назву, але ми були хлопцями впертими й не погоджувалися, доводячи, що бандура — це духовний символ України»,

— згадував Новицький.

1971 рік став для колективу творчим трампліном — ВІА «Кобза» розпочав свою музичну діяльність у складі промоутерської організації «Укрконцерт». Тоді ж гурту запропонували акомпанувати співачці Валентині Куприній під час запису її платівки на київській студії фірми грамзапису «Мелодія». Разом вони створили три пісні, та керівництву студії також сподобався власний матеріал «Кобзи». Так у гурту з’явилася можливість записати свою платівку.

Перша сольна платівка

Щоб створити перший альбом «Кобзи», спеціально для запису пісень запросили вокаліста Валерія Вітера. На той час він був студентом Київського художнього інституту та екссолістом біґ-біт-гурту «Березень». У записі перших пісень «Кобзи» взяли участь: Олександр Рогоза (бас-гітара), Олександр Зуєв (клавішні), Валерій Вітер (вокал), Костянтин Новицький і Володимир Кушпет (бандуристи), Георгій Гарбар (флейта, сопілка), Анатолій Лютюк (ударні).

У платівку увійшли українські народні пісні в сучасному аранжуванні, авторські твори Олександра Зуєва та інших композиторів. Серед них — «Ой при лужку, при лужку», «На Iвана Купала», «Три трембіти», «А ми удвох» тощо.

Частиною альбому також став перший запис культової пісні Володимира Івасюка «Водограй». Її виконали разом «Кобза» та Валентина Купріна.

Звучав гурт дещо інакше, ніж решта ВІА. Їхньою родзинкою стали народні музичні інструменти, а саме бандури в електронному виготовленні замість електрогітар, а також рідкісний для тогочасної естради вокальний супровід — багатоголосся.

Валерій Вітер — митець, який співає

Валерій з дитинства співав і малював, але саме останнім хотів займатися професійно. Навчався у Київській художній школі ім. Т. Шевченка, а далі здобув вищу освіту в Київському художньому інституті (сьогодні це Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

Спів супроводжував Валерія й в інституті — паралельно з малюванням і художніми виставками, він брав участь у самодіяльному ансамблі, співав у хорі Жовтневого палацу. Завдяки останньому Валерій Вітер познайомився із Сергієм Параджановим. Режисер шукав юного вокаліста для свого фільму «Українська рапсодія». Дзвінкий голос Валерія обрали зі ста інших кандидатів.

Коли Вітер був частиною гурту «Березень», він та учасники колективу познайомилися з Ніною Матвієнко. На той час вона співала в хорі ім. Г. Верьовки. У 1972-му «Березню» дозволили працювати в студії звукозапису радіо та телебачення й музиканти разом із Матвієнко за одну сесію записали приблизно 8 пісень. Тоді це був перший в радянській Україні дует фольклорної співачки із рок-гуртом.

На початку 1970-х радянська влада почала придушувати гурт «Березень». Тоді Валерій Вітер лише долучився до ВІА «Кобза» та паралельно продовжував співати в «Березні», але робив це таємно, бо боявся посварити музикантів. Та все обійшлося без конфліктів, останні відпустили Валерія до нового колективу.

Одного разу хлопці з “Березня” прийшли на репетицію до “Кобзи” і торжественно передали мене новому гурту.

— розповідав Валерій Вітер в інтерв’ю виданню «Українська правда».

У «Кобзі» Валерій не лише співав — його художній талант також став у пригоді гурту. Вітер розробляв концертні костюми для учасників колективу та й для інших виконавців «Укрконцерту». Також митець створював ескізи шрифтів для платівок «Кобзи».

Після 16-річної музичної кар’єри, в 1987-му Валерій Вітер пішов із гурту й присвятив себе зображальному мистецтву. Художник досі малює, а його роботи зберігаються в галереях України та за кордоном, зокрема в Німеччині, Австрії, Бельгії, Болгарії, Чехії, Франції, Японії, США.

Перший прорив

У 1973 році «Кобза» офіційно закріпила свій перший успіх — гурт посів третє місце на Всесоюзному конкурсі вокально-інструментальних ансамблів у Мінську. Українські музиканти розділили його з колективом «Москвичі». Друге не присудили нікому, а першість здобули білоруські «Пісняри». Така перемога відкрила гурту можливості виступати не лише в Україні, але по всьому СРСР.

За рік після конкурсу «Кобзу» покинув його художній керівник Олександр Зуєв. Після цього ансамблем по черзі керували його учасники — Олег Ледньов і Костянтин Новицький. Зрештою місце музичного, а згодом вже й художнього керівника зайняв Євген Коваленко. Для музикантів він не був новим членом команди, адже ще до того писав «Кобзі» обробки народних пісень.

Тиск партії

На фоні успіху гурту й популярності першої платівки, учасники «Кобзи» почали відчувати тиск радянської влади. Спочатку Комуністична партія заохочувала створення ВІА, але радше сподівалася на поверхневі та шароварницькі результати. Відповідно, коли в Україні почала формуватися модна, автентична, «буржуазна» сцена, керівництво СРСР почало закручувати гайки. Особливо відчутно це було, коли в 1972-му радянську Україну очолив перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.

«Після виходу платівки нас ніхто і пальцем не зачіпав. Та й не було за що. Бо пісень УПА “Кобза” ніколи не співала. Та в ті часи ми їх до пуття і не знали… Все змінилося, коли до влади прийшов Щербицький. З ним в Україні все різко стало промосковським.

Нова головна редакторка “Українського радіо” вважала, що “Кобза” спотворює народну пісню, тому кілька років нас взагалі ніде не крутили. Та й за кордон не пускали. Хоча з Канади постійно приходили запрошення на адресу “Укрконцерту”, але відповіді не було. Через це там поповзли чутки, що ми вже сидимо по таборах»,

— розповідав в інтерв’ю Валерій Вітер.

Вихід «Кобзи» у світ

З 1977 року радянський зашморг дещо ослаб і музиканти почали дихати вільніше. Тоді ж ВІА «Кобза» виступив у словацькій Братиславі на днях Києва.

Кінець 1970-х став злетом популярності гурту. На той час ансамбль уже випустив другу платівку з обробками народних пісень та авторськими творами українських композиторів. До альбому ввійшли «Ой поїхав за снопами», «Дума», «Щедрівка», «Ішов кобзар чистим полем»,«У суботу молотив я», «Ой гаю гаю» та інші.

Український біґ-біт сподобався масовій аудиторії. ВІА «Кобза» давав 200–300 концертів на рік по всьому Радянському Союзу — від Чопа до Владивостока. Гурт почав також виступати за кордоном — їхні поїздки були розписані на 5 років уперед. «Кобза» звучала в Чехословаччині, Італії, Фінляндії, Німеччині, Польщі, Японії. Гурт став першим колективом у СРСР, який їздив на американський континент із комерційними гастролями. Зокрема ВІА «Кобза» виступав у Канаді та на Кубі.

Поступове згасання

За час існування ВІА «Кобза» його склад періодично змінювався. Наприклад, один із засновників гурту Костянтин Новицький пішов через статус невиїзного. Інші учасники залишали колектив, аби працювати над власними проєктами або ж щоб зосередитися на сім’ї.

У кінці 80-х «Кобза» переживала творчий застій — часто змінювалися керівники ансамблю, але концертні програми залишалися тими ж. Тоді ж «Кобзу» покинув вокаліст Валерій Вітер.

Наприкінці 80-х у “Кобзі” постійно змінювалися керівники. Дивишся — ніби нормальний хлопець, а призначили керівником — задирає носа, починає пити. Та й співали все те саме — вже набридло і нам, і слухачам. Людей на концерти приходило все менше й менше. Я зрозумів, що втомився, і у 87-му написав заяву на звільнення.

— згадував Валерій Вітер.

Деякий час «Кобза» ще гастролювала — з кінця 80-х до періоду незалежної України, але від оригінального складу нікого не залишилося. А в 2000-х Валерій Вітер зібрав «Кобзу Original». До колективу повернулися перші його учасники. Разом вони записали нові аранжування пісень й виступали на фестивалях. Гурт досі існує.

До творчого застою також додався поступовий занепад СРСР — культурна сфера почала деградувати разом із ним. ВІА зникали, а нові таланти андеґраундної музики не могли пробитися до мас крізь товсту стіну радянської цензури.

Було очевидно, що українська культура потребувала нового дихання та змін. Ними став перший Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» 1989 року.

Серед буйного цвіту ансамблів ВІА «Кобза» вдалося не загубитися, бо колектив виробив власні стиль і звучання. Як і решта тогочасних українських молодих музикантів, гурт тоді скористався вузькою шпаринкою у радянській культурній стіні й творив модну музику, якої так не вистачало на українській сцені.

В матеріалі використано фото з інтерв’ю Валерія Вітера виданню «Українська правда».
Автор фото — Дмитро Ларін.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про інших головних артистів української естради ХХ століття.