Тексти

Закатована ідентичність: огляд альбому «Поклик» від харків’ян «КАТ»

Макс Чухліб

11 березня 2022 року харківський постхардкор-гурт КАТ випустив свій перший українськомовний альбом «Поклик». На жаль, він загубився в Україні у вирі воєнних новин, коли всім було не до музики. Однак на колектив звернули увагу західні музичні медіа. У своїх матеріалах вони розповіли історію гурту, що був змушений припинити діяльність на невизначений період через інтенсивні бойові дії під Харковом.

Але цей альбом вартий того, щоб про нього поговорити. Розказуємо детально про «Поклик» та розбираємо його музичні й ліричні складові. 

КАТ записали альбом ще восени минулого року на студії Spivaki Records, що розташована на околицях Ізюма. Чи могли вони тоді уявити, що згодом там буде фронтова територія, а до села Співаківка, на околиці якого студія, зайдуть окупанти? До війни, окрім КАТ, на Spivaki готували новий матеріал Stoned Jesus і Олег Каданов. Там, де звучав український андеграунд, тепер свистять кулі.

До повномасштабного вторгнення КАТ планували видати новий альбом із допомогою лейблу Neformat Family і поїхати в тур Україною. Для гурту це був важливий момент у творчості, адже довгий час вони провели у пошуках власної ідентичності.

Починали КАТ із канонічного англомовного хардкору в дусі ранніх Ceremony, Turnstile i Hundredth, а потім довго співали російською, досліджували власне звучання і, за аналогією до вищеперерахованих гуртів, додавали до своєї хардкор-формули нові несподівані елементи. 

Довгий час КАТ отримували визнання лише у вузькій тусовці поціновувачів важкої музики в Україні. Проте на початку вторгнення рецензію на їхній перший українськомовний «Поклик» опублікувало визначне для харкдор-сцени видання IDIOTEQ, а Rolling Stone i Spin взяли коментарі в учасників гурту щодо стану української музичної спільноти під час війни. Історія випуску альбому в такі буремні часи зацікавила західних читачів, і харківський колектив зумів грамотно ввести іноземців в український музичний контекст.

Від російськомовного розпачу «Герніки» до порятунку в українськомовному «Поклику»

Війна болить гурту вже давно. У 2017 році КАТ випустили російськомовний альбом «Герника», де від рядків «Я видел сон — над всей страной небо без облаков / Я лежу среди руин, и не в силах смотреть куда-либо, кроме небес без облаков» по шкірі тепер бігають мурашки. 

У назві альбом посилався на картину Пабло Пікассо, яку той створив під враженням від раптового і нещадного бомбардування баскійського містечка Герніка нацистами у 1937 році. Лірично цей реліз був похмурим відображенням настроїв людини, що роками живе у прифронтовій зоні — тому сьогодні він є настільки ж важливим для української музики, як і «Як перестати хвилюватися і полюбити війну» гурту oh, deer!.

Схоже, що «Поклик» — це тематичне продовження «Герніки» та природна еволюція ідей, закладених у альбом 2017 року. Якщо тоді ліричний герой психологічно потерпав від жахів війни, то тепер він знаходить порятунок у своїй новій ідентичності та повертається до того, що завжди було прихованим, але рідним.

Перейшовши на українську мову, КАТ співають про війну та інші екзистенційні теми вже не так агресивно й приречено, як раніше. Пісні все ще похмурі, але тепер вони звучать романтично й майже тендітно завдяки драматичній українськомовній ліриці, що наповнена відсилками до української та світової літератури та кінематографу.

«Атлантида»
Наприклад, пісня «Атлантида» — це пряме посилання на однойменний український артхаусний фільм Валентина Васяновича 2019 року.

«І нам не знана радість без болю, нам знана війна.
Не бути собою — то бути дарма.
Ми чуємо гуркіт, то гуркіт гармат,
Всі, як один, зазнали втрат»
 — безкомпромісно співає вокаліст Макс Дюкарєв.
«Мертві»
«Мертві» моторошно розповідає про впалих героїв, які з могил гукають до живих, закликаючи помститися.

«Мертві кличуть живих:
Старі наші рани все ще болять,
Так було завжди і так буде завжди
Наші мертві ніколи не сплять»
Лірика композиції, крім того, посилається на книгу «Похований велетень» Кадзуо Ішіґуро. У ній розкривається тема посттравматичного синдрому, на який страждає цілий народ — це резонує із текстом КАТ про колективну пам’ять та попередні покоління небайдужих.
«Цвях»
«Цвях» — це кульмінація ліричної теми пошуку ідентичності, закладеної у «Поклику».

«Чи настане новий день?
Чи покличе нас ізнов
Голос давнішніх пісень?
Цій землі віддана кров»
— сьогодні ці пекучі рядки болять, як ніколи.

Красивий натюрморт, дивно розкладені фрукти

Інструментально «Поклик» є спробою розвинути звучання гурту та додати до нього більше експериментальних елементів. Як, наприклад, раптове й довге постметалеве аутро в стилі Cult of Luna у «Мертвих», вайби Cave In у «Теорії змови», басовий риф, що нагадує Tool, наприкінці «Атлантиди», чи навіть ледве вловиме відлуння постпанку по всьому альбому. Однак таким різностороннім ідеям стає тісно у не дуже просторій обгортці від постхардкору. «Поклику», в результаті, починає бракувати цілісності звучання.

До прикладу можна згадати альбом Yank Crime американського гурту Drive Like Jehu. Колись вони теж вирішили відійти від постхардкору, урізноманітнили звучання построковими структурами, математичними розмірами й перетворили свої короткі агресивні пісні у нойз-рокові симфонії.

Однак нові музичні складники у Drive Like Jehu не нагромаджувалися настільки, щоб конфліктувати між собою. А у «Поклику» вони такі різні, ніби гурт ще не вирішив, куди йому далі рухатися музично.

Крім того, попри високу естетичну цінність лірики, КАТ поки недостатньо впевнено співають українською. Адже нова мова у творчості — це нова ритміка і спосіб утворення рими. Природного володіння українською дуже бракує новому альбому КАТ — слухати лірику розмовною, а не стерильно літературною мовою, набагато приємніше. Хоча принциповий перехід на українську заслуговує поваги.

Альбом «Поклик» — це наче естетичний натюрморт, де, на відміну від овочів та фруктів на обкладинці, апетитні інгредієнти чомусь розклали неправильно. Реліз, однак, добре відображає, що було на думці в багатьох учасників незалежної сцени напередодні повномасштабної війни: пошук нової ідентичності не лише в музиці, а й всередині себе.

Наразі майбутнє гурту КАТ невизначене, адже його учасники тепер не живуть в одному місті, а Харків досі нещадно бомбардують. На щастя, останній на сьогодні альбом гурту відіграв важливу роль: той поклик, який відчули КАТ напередодні повномасштабної війни, став відчайдушним протестом українського андеграунду на підтвердження власного існування у перші тижні російського вторгнення.

Слухайте альбом на цифрових платформах: Apple Music, Spotify, YouTube Music, Deezer. Також його можна придбати на Bandcamp.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також про альбом «Як перестати хвилюватися і полюбити війну» житомирського гурту oh, deer!. Це визнача робота українського андеграунду