Випусковий редактор СЛУХ Максим Комлєв розмірковує, чому пісня «Батьківщина» від Kalush та SKOFKA — нове пробиття дна, підтвердження відсутності амбіцій артистів і нерозуміння відповідальності перед слухачами.
Думки, висловлені в цій колонці, передають суб’єктивний погляд автора і можуть не збігатися з позицією всієї редакції.
16 грудня KALUSH і SKOFKA, артисти лейблу ENKO, випустили пісню «Батьківщина». На обкладинці — соняшник у крові. У тексті — пережовування пережованого: ненька, край, січові стрільці, вродить земля, перегриземо горло. Бла, бла, бла.
Я б залюбки пройшов повз пісню, якби не ці рядки в куплеті Олега Псюка (KALUSH):
«Кулі-дебіли полетіли, бо не мали права вони на слова. Воля — це дівчина, що любить дім, тільки руским би не дала».
«Іржавий фонд» найнедолугіших цитат української музики поповнився найціннішим експонатом. Хтось пише у коментарях гурту в Instagram, що слова про дівчину та волю — огидні, і вони мають рацію. А я скажу так — на жаль, мене це не здивувало.
KALUSH і SKOFKA — просто недостатньо талановиті артисти
Вони стали заручниками успіху, що поставив їхню «творчість» на конвеєр, а самих артистів перетворив на торговців, які обслуговують запити аудиторії та легковажно ставляться до того, що видають у світ.
У 2020 році на СЛУХ вийшов мій текст із заголовком «Не виправдали надій: що не так із гуртом Kalush». Його основна думка — колективу нічого сказати. За рідкісними винятками, усі тексти Олега Псюка — це перемога форми над змістом.
Якийсь час у цьому не було особливої проблеми: фронтмен KALUSH копався у своєму минулому, писав пісні про стосунки («Не забуду»), була історія про друга, що його кинув («Кент»), треки на інші побутово-життєві теми. Були хіти («Зорі»), були мільйони переглядів кліпів, гурт потроху рухався на вершину українського музичного Олімпу. Допомогла в цьому співпраця зі SKOFKA (Володимир Самолюк) та cпільний хіт «Додому».
А потім з’явився Kalush Orchestra — гурт, що робить «акцент на реп із фольклорними мотивами» та показує, як може звучати «український фольклор у сучасній інтерпретації KALUSH».
Перекладаю: ми будемо слідувати трендам — придумаємо етнічні образи, додамо народних інструментів і під соусом «синтезу» видаватимемо пласку кон’юктуру.
Утім, 2022 рік приніс Олегу Псюку та компанії затвердження у статусі, можливо, найпопулярнішого колективу України з піснею Stefania, що пройшла шлях від українського хіта до міжнародного після перемоги гурту на «Євробаченні».
Що далі? А далі виявилося, що KALUSH / Kalush Orchestra не з тих, хто шукає складні шляхи. Зрозумівши, на яких емоціях і образах можна грати, гурт обрав шлях найменшого спротиву і розчехлив писемний станок низькоякісних текстів про любов до України та бойових дух. Так народилися пісні In The Shadows of Ukraine, «Нумо Козаки» та спільна зі SKOFKA «Батьківщина» — останній цвях у домовину творчих амбіцій артистів.
KALUSH і Kalush Orchestra створювалися з розрахунком на успіх і заробляння грошей, і якраз ці дві мети були досягнуті. І це, власне, нормально. Це одна зі складових музичного ринку, не тільки українського.
І позитивні моменти від такого підходу також є. Як багато хто каже, нехай краще молодь слухатиме їх, ніж російський реп. Із присутністю у чартах і загалом в інфопросторі, і серед молоді зокрема, в артистів лейблу ENKO все добре, і я без питань вдячний їм за це. Як і за привертання уваги до українського хіп-хопу, хоча тут можуть бути дискусії.
«Воля — це дівчина, що руским би не дала»
Олег Псюк загрався у поета. Здається, він вирішив, що аудиторія схаває будь-яку пісню, якщо в ній є слова «ненька», «Збройні сили України» та «наша земля». Невже у лейблі ENKO не знайшлося нікого, кого цей рядок потурбував би? Чи всі мали додумати, що під «не дала» мається на увазі «дім?». Такий собі аргумент.
Цікаво, що взагалі Олег Псюк хотів сказати таким «панчем». Знаєте, бувають у житті моменти, коли здається, ніби ти дійшов просвітлення або ж просто видав геніальну чи красиву думку. Схоже, тут була така ж ситуація. Здалося, ніби це вау-метафора? Але достатньо зупинитися, проспівати вголос і зрозуміти, що огидніший рядок складно придумати.
Десь таким вийшло і вибачення Олега Псюка. Добре, що це взагалі сталося. Однак прикро, що воно вийшло недолугішим за сам рядок.
Окей, зрозуміло, що малося на увазі — дім, який дівчина не віддасть росіянам. Я пропущу коментарі про скорочення слів, «щоб влізло по звучанню», тому що цим фронтмен KALUSH підтверджує свою слабкість як автора пісень і легковажне ставлення до творчості.
Але далі Олег Псюк дозволив собі попросити в аудиторії «поставитись з розумінням» до ситуації, тому що трек «Батьківщина» робився для людей і для України. А також нахабно згадав про «свідомих людей», які зрозуміли хороший посил пісні.
Що це означає насправді? По-перше, це не вибачення, а захист. Вибачення — це розуміння, що ти допустив помилку, усвідомлюєш її, публічно це визнаєш і просиш пробачення. І нічого більше.
По-друге, у розумінні Олега Псюка будь-яка патріотична пісня дає йому недоторканність і захист від осуду. Це не так.
По-третє, він перекладає відповідальність за свою помилку на слухачів, які нібито щось не так почули. Але ж є написаний текст, а у людей є вуха та очі. Не треба виставляти ситуацію так, ніби тут поезія фантастичного рівня, осягнути яку можуть тільки просвітлені.
Варто згадати й «вибачення» SKOFKA. Він теж розмиває свою відповідальність та прикривається щитом «давайте бути сильними і свідомими, а не як наші вороги».
Можливо, лише зараз у лейблі ENKO зрозуміють, що популярна творчість має приносити не лише цифри прослуховувань. І якщо ти артист, за яким слідкує багатомільйонна аудиторія, ти несеш відповідальність за свої тексти та що вкладаєш у них. Звісно, це складніше, ніж римування шаблонів і ось такі крінжові рядки.
Критика української музики в умовах війни
Разом із претензіями до тексту пісні в мережі можна зустріти думку: критикувати українських артистів зараз — недобре. Я не згоден. На мою думку, якраз те, що випало на долю України, змушує нас ставитися до творчості українських артистів відповідальніше. KALUSH і SKOFKA не випускали б такі «патріотичні» пісні, якби їх не жадала масова частина слухачів.
Мені сумно від коментарів про «Батьківщину» на кшталт «це новий гімн України». Така підтримка може негативно впливати на творчу енергію артистів, вони ризикують зупинитися у розвитку, продовжити експлуатувати те, що і так працює, та опускати українську лірику на дворовий рівень, адже від них просто не вимагають іншого.
Аудиторія задихається в пісенно-патріотичному угарі, просячи все більше емоційних пісень про війну, любов до України та її світле майбутнє.
Мені хочеться вірити, що десь усередині Олега та Володимира загризає сором від власних останніх пісень. Але вони продовжують випускати їх, тому що інакше не можуть.
Проте я так само не вірю, що вони нормально сприймають свої тексти, що в них власна ж творчість не викликає сумнівів. А якщо цього все ж не відбувається — що ж, тим скоріше українська сцена очиститься від них. Тому що незрозуміло, що цінного вони можуть їй дати.
Читайте також колонку про те, чому пісня «Нумо Козаки» від Kalush Orchestra та Козака Сіромахи — шароварне занурення в українську культуру.
Читайте також колонку про те, чому пісня «Нумо Козаки» від Kalush Orchestra та Козака Сіромахи — шароварне занурення в українську культуру.
