Сьогодні Джеймс Блейк — один із найбільш запотребованих продюсерів світу та впливовий гравець на музичній сцені, який майстерно поєднує складні музичні рішення з хітовими структурами.
На честь 10-річчя альбому згадуємо, чому це найбільш експериментальна робота виконавця донині.
2011. У час, коли Skrillex лунав на кожному куті і дабстеп здавався музикою майбутнього, на сцену вийшов Джеймс Блейк — син професійного музиканта, який з шести років грає на піаніно, але використовує свої навички зовсім інакше. Протягом 2010 року 21-річний юнак шокував людей своєю творчістю, яка нагадувала музику рейвів 90-х і при цьому звучала футуристично.
В той час Джеймса Блейка, перш за все, сприймали як дивного, але амбітного діджея, що майстерно поєднує у своїй музиці елементи британської танцювальної музики, бейсу та дабстепу, схожого на Burial.
Міні-альбоми The Bells Sketch, CMYK та Klavierwerke, які юнак записав у своїй кімнаті, привернули увагу критиків — пісня CMYK стала «піснею тижня» за версією ВВС, у вересні Зейн Лоу назвав сингл Limit To Your Love «найгарячішим записом у світі». А музична різноплановість Блейка змушувала прикидати, яким буде його наступний хід.
Якщо раніше Блейк ховав свій голос за семплами та ефектами, то на Limit To Your Love він заявив про свої амбіції як співака, а електроніку поєднав із чуттєвим фортепіано. Пісня стала головним синглом альбому та передвісником того, що слід очікувати фанатам у майбутньому. Але Блейк перевершив і ці очікування.
Замість енергійних танцювальних ритмів попередніх міні-альбомів, дебютний альбом побудований на холодній, аскетичній електроніці з місцями відстороненим, а місцями пристрасним вокалом. У корені пісень — інтимна лірика про минуле Джеймса, в якій співак розповідає про нафантазованих молодших сестер та братів, гіперопіку батьків та емоційне спустошення.
Почуття екзистенційної прірви підкреслено мінімалістичною музикою. Блейк немов спеціально залишає собі простір для почуттів. Альбом нагадує покинутий дім, у якому голос Джеймса літає, як привид — пронизує оточення, розчиняється в ньому.
Щоб замаскувати особисті історії та емоції, Джеймс Блейк створив унікальний стиль на стику електронних ембієнтових мантр та душевних балад, які безшовно поєднуються одна з одною та зіставляють музичні структури нішевої клубної музики з традиційними поп-піснями.
The Washington Post навіть вагався, чи не стане Блейк «Джеймсом Блантом від світу дабстепу». Проте, згодом запис оцінили: дебютний альбом опинився на 12-му місці серед найкращих альбомів року за версією видання Pitchfork, 17-им за версією Mojo та 21-им найкращим у топі UNCUT.
Дебютний альбом не тільки утвердив Джеймса Блейка як одного з найцікавіших сонграйтерів свого покоління, але й допоміг йому знайти своє місце — десь посередині між мейнстримом та авангардною музикою.
Цей баланс буде вдосконалюватися протягом всієї наступної дискографії британця і створить йому репутацію одного з найбільш запотребованих продюсерів світу, який працюватиме з Бейонсе, Френком Оушеном, Кендріком Ламаром та іншими артистами світового масштабу.
А найсміливіша сторона дебютника — це атмосфера, в якій змішуються людські пристрасті та машинна відчуженість. Особливо чути любов Блейка до тиші та вміння з нею працювати — саме завдяки цьому голос співака виходить на перший план і немов проникає у свідомість навіть через 10 років.
Читайте також про 9 найкрутіших колаборацій Джеймса Блейка.
