«Не треба боятися замурати руки»: Zbaraski про нове життя у Нідерландах та власні недосконалості

У 2019 році ти успішно випустив дебютний альбом Bo Ya Tak Khochu, і кілька наступних років послідовно розвивався як артист — виступи, номінації від Jager Music Awards та RAP.UA AWARDS у 2020-му, колаборації з VovaZiLvova. Проте ще на початку 2022 року переїхав до Нідерландів. Чому?

Я прожив у Львові дев’ять років, а коли затримуєшся у одному місті на такий довгий час, згодом розумієш, що треба рухатися далі. Львів дуже люблю й до сьогодні, але на останній квартирі я жив шість років, а для мене це задовго. Здавалося, ніби закінчився термін місця проживання.

Крім того, за рік до переїзду я познайомився зі своєю теперішньою дівчиною — вона з України, але тоді вже жила й навчалася у Нідерландах. Спочатку в нас були стосунки на відстані, а потім я вирішив переїхати до неї. Це сталося за два тижні до повномасштабного вторгнення.

Як тебе змінює нове культурне середовище?

Я живу за годину їзди від Амстердаму, можу вільно поїхати на концерт Wu-Tang Clan чи Anderson .Paak. Дуже приємно, коли ти можеш наживо послухати музику, на якій ріс. Крім того, не уявляю тепер свого життя без велосипеда.

Нещодавно до мене приїздив мій менеджер із Польщі. Ми гуляли й говорили про те, що у Нідерландах все дуже гарно виглядає, але це країна, де для благоустрою штучно вириті канали й навезена земля. В Україні все природніше.

Складається враження, що ти дуже цінуєш свій комфорт, але водночас не любиш довго затримуватися на одному місці. Як це поєднується у тобі?

Це цікаве запитання. Коли я усвідомлюю, що багато років живу на одному місці, спочатку з’являється відчуття, що вже пізно кудись рухатися. Але саме такі кроки (переїзд — ред.) наштовхують на думку, що пізно ніколи не буває.

Розворушуєш нейронні зв’язки час від часу.

Так. Ось, наприклад, намагаюся останнім часом стояти на цвяхах — цю техніку порадив мій друг Стас Іващенко, ударник «ВГНВЖ». Ми познайомилися минулого року на фестивалі у Чехії, і тоді я ще приймав холодні душі. Коли ми зі Стасом спілкувалися, я розповів, що душі починають вичерпувати себе, і я уже потребую чогось нового. Стас наполегливо порадив спробувати цвяхи.

Нинішнє життя є для тебе відпочинком чи необхідністю?

Однозначно необхідністю. Життя за кордоном показує, наскільки ти здатен розвиватися, пробувати й приймати щось нове.

Коли я слухав новий альбом Buty Sovoiu, то помітив, що твоя артистична свідомість там наче розширилася. Відчувається, що цей запис випустив український артист, який проживає у Нідерландах.

Цікаво, що у людей виникають різні інтерпретації — мені завжди цікаво, хто що почув у моїй музиці. Але насправді шість із семи треків альбому були записані ще в Україні, а титульну пісню Buty Sovoiu я взагалі зробив у Норвегії. Хоча інколи я повертався до раніше записаних треків, вдихав у них щось нове. Можливо, саме тому склалося таке враження.

Ти — інтровертна людина? Коли потрібно витягувати назовні свою «соціальну особистість», щоб дати інтерв’ю музичному медіа — буває так, що борешся з інтровертністю?

Ні, скоріше навпаки, мені приємно давати інтерв’ю чи просто говорити про музику. Останнім часом я взагалі переглядаю оцю свою інтровертність — бо я люблю проводити час на самоті, мати приватний простір й почуватися у ньому вільним, але також люблю, коли є нагода добре поспілкуватися з людьми й вийти за рамки своїх звичних тем для обговорення.

Наприклад, зараз я працюю маркетологом і графічним дизайнером у агенції, що шукає роботу для українців у Нідерландах — щодня доводиться комунікувати з дуже різними людьми, і не завжди про музику. У таких випадках навіть штовхаю себе, щоб запитати щось дурне й неочікуване, бо часом набридає бути надто серйозним і думати, що я великий інтроверт. Це більше не резонує зі мною, бо розумію, що насправді люблю спілкуватися, а розмови не є для мене боротьбою.

Це нагадує ситуацію, коли ти додаєш у трек щось таке нове й незвичне — наприклад, звук, якого ти й сам не очікував почути. Слухач може послухати й подумати: «Навіщо там той звук?». Але в цьому і є задум — щоб не все було ідеальним, щоб не кожна нота лягала рівно у такт. Так є і у житті.

Це корелює із концепцією твого нового альбому Buty Sovoiu — прийняття своїх недосконалостей. Доволі сміливо, бо більшість українських артистів намагаються бути ідеальними, не показувати своїх недоліків на широку аудиторію. А яка твоя головна недосконалість?

Не скажу, що знаю її. Однак недосконалості — це завжди прекрасно, бо неможливо досконало повторити вчорашній день, вчорашній альбом, вчорашнє фото, яке тоді назбирало 250 лайків, а сьогодні тільки 25. 

Це своєрідна суперсила — приймати все, що відбувається, навіть якщо у твоїй голові це виникає у вигляді слова «недосконалість». Цей дар, не побоюся цього слова, можна знаходити у кожному дні — коли, наприклад, ідеш на прогулянку, і починає падати дощ. Спочатку дратуєшся, а потім розумієш, що насправді це прекрасно. Нащо паритися?

Тато в дитинстві навчив мене, що не треба боятися, як він каже, «замурати» руки, бо ти завжди можеш їх помити, якщо захочеш. У цьому є своєрідна свобода.

Наприклад, я ніколи не думаю, що мені потрібно записати ідеальний бас чи ідеальний вокал, і ніколи не планую наперед, як усе має звучати разом у кінцевому результаті. Якщо одразу думати про це все, то вийде щось не таке вільне, коли ти не боїшся «замурати» руки.

То виходить, що твоя музика — фристайл, як і твої лірика й вокал?

Я завжди намагаюся ловити момент. Наприклад, минулого року я був на мистецькій резиденції у Європі, і мене запхали на студію з чуваком із Нідерландів, який грає на гітарі. Ми поспілкувалися буквально п’ять хвилин, і я кажу: «Давай щось робити». Він все підключив, і ми за годину записали три демки.

Коли прийшли організатори резиденції, вони сказали: «А що, ви вже записували музику? Ви ж мали тільки спілкуватися». Я ввімкнув їм демки, всі посміялися, бо музика вийшла доволі весела.

Коли ти випускав свій перший альбом, розглядав Zbaraski як музичний проєкт? Мислив про нього стратегічно чи це теж був своєрідний фристайл?

Хотів взагалі випустити той альбом без синглів — просто залити у мережу, і хай слухають ті, кому цікаво. Пізніше все ж вирішив почати з синглу Cofein, й далі стратегія почала вимальовуватися сама по собі.

Задовго до першого синглу моя колишня дівчина порадила спробувати попрацювати з лейблом Masterskaya. Вони відмовили, бо для них моя музика занадто «поп». А у кінці 2019 Іван Дорн розповів The Village, що Bo Ya Tak Khochu був одним із його улюблених альбомів того року.

Як відбувався процес створення другого альбому Buty Sovoiu?

Тяглося все дуже довго. Певний час у мене не було нічого, крім треків — ні обкладинки, ні дизайнера, навіть фотографа у Нідерландах не міг знайти. Альбом Buty Sovoiu вийшов навіть більш DIY-ним, ніж попередній, бо я взяв у свої руки візуальну частину, зробив разом із дівчиною головну обкладинку, фотосесію до альбому та лірик-відео до пісні U horakh.

Лише лірик-відео до Tak ne bure робило подружжя Антона та Русалії Або.

Як з’явилася назва?

Випадково. Я мав виступати на конференції у Норвегії, прокинувся зранку, пішов у душ, стояв перед дзеркалом, як у кіно, і казав собі: «Сьогодні я буду собою, буду собою, буду собою», потім це перейшло у «буду совою». І хоч я не хотів на новому альбомі ніякого «Твін Піксу» чи кави, все ж сови як один із символів серіалу поєдналися з естетикою мого лонгплею самі по собі.

Назву для альбому я теж шукав довго, десь два роки. Фраза «бути совою» зі мною добре відрезонувала, тим більше одразу з’явилося відчуття, що це має бути інтро-трек. Таким чином після того випадку на конференції усе нарешті склалося докупи.

Назви своїх трьох сучасних музичних героїв чи героїнь.

Я міг би назвати тридцять трьох (сміється). Дуже люблю слухати музику й часто кажу своїй дівчині: «Як круто, що існує музика, що я можу її слухати, надихатися нею, створювати свою». Але насправді мої улюблені артисти й впливи змінюються залежно від настрою.

А якщо брати альбом Buty Sovoiu? Деякі артисти під час створення музики мають у голові певну стилістику й те, як усе в результаті має звучати. Інколи це референси від їхніх улюблених виконавців. Ти хотів бути схожим на когось?

У мене такого нема. Скажу відверто: я ніколи не знаю, яким вийде альбом чи трек у кінцевому результаті. Коли я зробив перші чотири демки з Buty Sovoiu, написав собі у блокноті на ноуті: «Не міняй нічого». У результаті все вийшло навпаки, і ті треки дуже змінилися. Мені навіть здається, що впливи, які я вкладаю у музику, не завжди прямолінійно музичні — інколи на пісню може надихнути прогулянка.

З іншого боку, колись я сидів на роботі, і співробітниця голосно слухала у навушниках мою пісню Kari ochi. Я подумав: «Вона що, слухає Thundercat — Them Changes?». За кілька хвилин до мене дійшло, що це моя композиція. Ніколи в житті не сказав би, що вкладав у той трек грув від Thundercat, хоча дуже люблю цього виконавця. Буває, що таким магічним чином вловлюю на собі вплив музики, яку люблю.

Повернуся до твого попереднього питання. JPEGMAFIA, James Blake i System of a Down — це з того, що надихало за останній час.

У тебе нема дисонансу, коли слухаєш System of a Down, зважаючи на їхню політичну позицію? Коли почалася повномасштабна війна, Серж Танкян робив неоднозначні заяви.

Гуглив, чи він щось говорив про Україну, і не знайшов нічого, крім того, що він писав щось типу: «Чому ніхто не говорить про Вірменію, там теж війна». 

Я однозначно звертаю увагу на політичну чи життєву позицію артистів, хоч це й непросте питання. Є люди, які досі слухають Майкла Джексона попри те, що він робив (були свідчення, розслідування і судовий процес щодо того, що розбещував неповнолітніх — ред.). Може, є і ті, хто продовжує слухати R.Kelly (засуджений до 30 років ув’язнення за педофілію і торгівлю людьми — ред.). 

Є ще Роджер Вотерс із Pink Floyd, який зашкварився своїми заявами після початку повномасштабної війни. Особисто мені, наприклад, дуже важко тепер слухати The Wall його авторства.

Так, тому це комплексне питання. Серед продюсерів, які на мене вплинули, я завжди називав Каньє Веста, а він у минулому році на програмі Алекса Джонса заявив, що любить Гітлера і підтримує Путіна. Мене тоді одразу кинуло в жар, і я довгий час не слухав Каньє, хоча нещодавно ввімкнув кілька улюблених треків. Всьому є межа, але ці висловлювання не змінять того, що він вплинув на мене як артист і продюсер.

Для мене важливо, що каже виконавець. Однак не можу сказати, що більше ніколи не буду цікавитися Каньє як артистом — якщо я захочу передивитися його виступ заради певної цікавої деталі, то зроблю це.

Назви ще трьох олдскульних артистів, які на тебе вплинули.

Wu-Tang Clan, Jamiroquai, Емі Вайнгауз. Нещодавно слухав її альбом Frank i такий: «Вау».

Ти збираєшся повертатися в Україну?

Я цього не знаю. Є думки залишатися, є думки повертатися і виступати, якщо все буде добре. Наразі я тут (у Нідерландах — ред.) і усвідомлюю, що такий мій вибір. Роблю те, що можу, те, що виходить у мене найкраще.

Маєш на увазі музику чи роботу в агенції?

Однозначно музику.