Інтерв'ю

«Молоді українські інді-артисти смокчуть заради задоволення» — інтерв’ю з «Раёк»

Даня Панімаш
2451

Інді-поп-дует «Раёк» складається з бітмейкера і лідера емо-гурту YAH Павла Слободянюка і вокалістки та художниці Оксани Несененко. Минулого тижня гурт дебютував з альбомом «Море огня» — сумною, по-дитячому наївною поп-музикою, у якій ця наївність є ширмою для вбивчих особистих переживань і апокаліптичного світовідчуття.

Паша і Оксана — дві абсолютно різні людини. Він — ексцентричний балакун, який на інтерв’ю поводить себе як шоумен, стрибає з теми на тему, жартує, сміється. Оксана — стримана, задумлива і розсудлива, не звертає уваги на те, що Паша кожну хвилину її перебиває і вставляє свої п’ять копійок, продовжуючи відповідати на питання.

Хоча питань ніяких майже не було. «Раёк» — це люди, які самі охоче розказують що завгодно, самі задають тему для розмови. Залишається тільки уважно їх слухати і стримувати Пашу, коли він перетворюється на тасманійського диявола з мультфільму Looney Tunes.

— Стандартне запитання для гурту, про який практично нічого не відомо широкому колу читачів поза музичної тусовки. Як з’явився «Раёк» і що це таке?

Оксана: Треба, напевно, придумати історію, ніби я вийшла з в’язниці.

Паша: Ну вона реально вийшла з в’язниці (сміється). Але взагалі Оксана заспівала на одному треку мого гурту Yah.

Оксана: А потім Паша запитав, чи є у мене вірші. Вірші були. А в Паші була музика. Він і назву придумав. Райок — це пересувний театр, в якому розігруються історії.

Паша: Така коробка, накрита чорним сукном, позаду якої стоїть райошник або райошники, крутять картинки, які змінюються по колу, і розповідають історії.

Оксана: Cпочатку там були релігійні історії, а потім різні. Це збігається з моїм уявленням про життя артистів, або й політиків, наприклад, — у них є створений образ, який постійно змінюється. У соціумі мало хто може залишатися собою. Для мене це набір різних історій і персон, які ми і показуємо в нашому пересувному театрі.

Я можу себе ототожнити з кожною з історій, про які ми співаємо, але це не означає, що з нами це реально відбувалося або відбувається. Але база, яку ми беремо для своїх оповідань, зіткана з наших особистих переживань.

— Спочатку здавалося, що «Раёк» — це зневажливе від слова «Рай». Або навіть щось антирелігійне.

Паша: Ні, це зменшувальне від «Рай». Маленький, несправжній рай. Райок.

Оксана: Це не будинок, а ляльковий будиночок. Імітація великого в маленькому.

Паша: Є твір «Антиформалістичний райок» Дмитра Шостаковича, є фільм «Діти райка». Спочатку я подумав, що «Діти райка» — охуєнна назва, але конотація дивна. Подивися на мене, я схожий на дитину? Скоріше на того, про кого батьки дитині скажуть: «Це якийсь нехороший тип. Ти, синку, краще дзвони 02, якщо він наблизиться». Тому просто «Райок», без дітей.

Оксана: Паша мені продав цю назву, адже мені сподобалася ідея того, що тобі не треба прокидатися кожен день з одним і тим самим обличчям. У тебе є досвід, культурні знання і ти можеш у контексті одного питання висловитися, щось зобразити, показати себе і потім змінитися, перейти у щось інше.

Паша: Так, по суті, ти — ніщо, яке постійно змінює форму. Сьогодні ми відкочуємося на концептуальний рівень Середньовіччя. Зараз кожен продає свої послуги, немає заводу, мануфактури чи підприємства, в якому людина об’єднувалася б з іншими робітниками у всій цій індустріалізованій модерністській штуці.

Наприклад, які там були професії в середні віки? (Паша замислюється). Блогер, футболіст, вайнер… О, я — вільний каменяр. Сьогодні існують фірми, однак на чисто концептуальному рівні ти вже не асоціюєш себе з ними, типу «я виріс, влаштувався на роботу і буду на ній до кінця днів».

Оксана: Світ дуже насичений та інформативний, ми перевантажені інформацією. Людині сьогодні доводиться бути гнучкою. Ти сам втомлюєшся бути вільним каменярем і відчуваєш потребу побути вільним теслею.

Зараз уже не той час, коли ти можеш працювати кимось одним до кінця своїх днів

Оксана: Так само і продукти культури не можуть бути стабільними і нести той самий сенс протягом довгого часу. Все перебуває в динаміці, змінюється залежно від контексту життя навколо.

Паша: Коротше, таким чином ми підкреслюємо нашу власну флюїдність. А тепер давайте поговоримо про Авакова.

— Давай поки без Авакова. Під Середньовіччям ти маєш на увазі Україну чи весь світ?

Паша: Є дуже крута лекція від російської політологині Катерини Шульман, у якій вона про це розповідає.

Оксана: Це вона, напевно, про чуму і COVID-19.

Паша: Ну так, до речі, COVID — нова чума!

Оксана: Як мені здається, в цьому і принадність, і повний провал нашої підкутості в культурі та історії. Ми знаємо дуже дохуя — це і добре, і погано. З’являється якась концепція, наприклад, порівняння сучасності з середньовіччям, і нам тут і зараз дуже легко знайти факти, які цю теорію підтверджують.

Важливо знайти баланс між тим, до чого ти себе відносиш, і тим, щоб не відносити себе одночасно ні до чого

Паша: Крім сучасної ліволіберальної агенди. Її повністю підтримуємо! До речі, Оксана — чемпіонка з таеквондо. Чорний пояс. Вона роз’їбе будь-кого. Я не жартую. А ще Оксана крута аніматорка. Наприклад, разом з Асею Шульгіною та Ігорем Атаманчуком вона зробила кліп для ЛСП«Маленький принц». Оксана не хвалиться, а я — буду.

— Паша грає в групі Yah. Оксано, а з чого ти почала займатися музикою?

Оксана: У мене в 16 років був пост-панк-гурт з моїм другом, називався «Sуфле & Sуппозитории», де він грав на бас-гітарі, клавішних і робив усе інше, а я тільки співала.

— Були чутки, ніби з тобою зв’язувався Юрій Бардаш…

Оксана: У плані «зв’язувався»? Він просто відповів на сторік в інстаграмі й написав…

Паша: Оксано, ми не так домовлялися. Так, з нами зв’язувався Юрій Бардаш, сказав: «Ой-ой, викупаю ваш альбом за чотириста тисяч доларів прямо зараз!» (сміється).

Оксана: … Він просто написав «новий вітер»

Паша: Щось пиздате і охуїтельне (продовжує сміятися).

Оксана: … на що я, як дуже балакуча людина, відповіла «спасибі» і поставила смайлик.

Паша: Ось які досягнення вже є в гурту «Раёк»! Назвіть мені хоч одного фрешмена, у якого під дебютним кліпом на YouTube від офіційного акаунта Юрія Бардаша є коментар: «натурально»? Отож! Насправді, без іронії — Юрі ми дякуємо.

— Тобто він не пропонував співпрацю?

Паша: Ні! А ще я думаю, він запав на мою харизму та хотів через Оксану вийти на мене (сміється). Але якщо серйозно — не викупаю, звідки цей слух пішов. По факту трапилось от що — Юрій Бардаш, який робить пиздату музику й зробив десяток успішних артистів, написав слово «натурально» під нашим кліпом і запостив його у себе в сторіс. Нам було дуже приємно, але ні ми, ні він нічого одне одному не пропонували. А взагалі я хочу розповісти історію про Тіну Кароль.

Оксана: А фістинг буде в цій історії?

Паша: Ні, там буде інше.

Історія про Тіну Кароль
Паша: Ми зводили треки на студії з нашим звукорежисером і продюсером. А поруч у сусідній кімнаті співала та іноді сміялась Тіна Кароль. Чудовий сміх, приголомшлива жінка, дуже поважаю її. І от ми пішли зі звукорежисером покурити. На сходах я зустрів Тіну Кароль і у неї в руці було яблуко. І вона це яблуко запропонувала звукорежисеру з чарівною посмішкою.
І він бере у неї це яблуко… А воно здавалося таким гарним, наливним. Бере, і виявляється, що ззаду воно побите, гниле і червиве. А Тіна сміється, адже реакція звукорежисера — повне, так би мовити, здивування. І ні, це не постіронія. Але я зовсім не засуджую та абсолютно поважаю Тіну Кароль. Почуття гумору — сто із десяти!
Сорі, просто я думав, що б цікавого розповісти, все-таки перше інтерв’ю, тому ось — Юрій Бардаш та коментар! Тіна Кароль і гниле яблуко! Аваков — має негайно піти!

(раптово якимось незрозумілим чином ми починаємо говорити про те, що дратує Пашу і Оксану в сучасних артистах)
Паша:  О! Що згадав. Я ненавиджу СТАСІК. Вона мене з друзів видалила. А я щиро лайкав її пости! Ну як так?!
Оксана: Найчастіше мене дратують ті, кого надто багато. Нав’язливість. Тобто ті люди, які намагаються залишити свій відбиток у всьому, що навколо них відбувається. Це такий збірний образ. Причому я ж не можу визначити, де інтерес самого артиста, а де — робота його команди. Це як політична кампанія — ти бачиш роботу команди кандидата, а не його самого.
Якщо ти ставишся до когось негативно, то ти ставишся до колективної роботи. І незгода варіюється від музичної смаківщини до принципів і цінностей, які доносить артист.

— А де ж тоді сам артист, якщо він є сукупністю роботи команди? Де справжнє, а де  — штучне?

Оксана: Артист — це матеріал, який визначається своєю сирістю, тобто тим, чим він був спочатку, за що взялася його команда і що почала з нього ліпити. Наприклад, у нас є нафта. Але для того, щоб її здобути і перетворити на бензин, потрібна команда. Артист — це голос, якась музика, особистість, міміка, тексти, те, з чим можна працювати.

І робота команди в багатьох випадках навіть важливіша, ніж сам артист. Це дуже важкий процес — створити таку особистість і вибудувати її так, щоб вона стала частиною великого соціального кола.

Паша: Буває і таке, що сутність артиста повністю суперечить іміджу, який йому вибудовує команда.

— Від вашого альбому залишається гнітюче враження. Така танцювальщина на краю прірви, яка прикидається дуже наївною…

Оксана: Багато пісень ми робили простішими та більш «їстівними», тому що я людина похмура і все, що я пишу, теж похмуре. У дитинстві ти відкритіший до метафоричної мови і більш плідно переживаєш екзистенційні муки.

Я тільки в цьому році відчула себе спокійною і щасливою, раніше я завжди відчувала тривогу і кінець, який наближається і який я намагаюся прискорити, бо ненавиджу чекати

Оксана: Те, що вбирається в мої слова або малюнки — це найчастіше дуже болісні речі. Ми з Пашею багато відкорегували.

Паша: А що, ні в кого немає відчуття кінця? У тебе немає?

Є.

Паша: Це ще і християнство підводить нас до апокаліптичного світосприйняття. Ми живемо в європейському світі, його поп-культура насичена есхатологією. Фільми «Омен», «Дитина Розмарі», норвезький блек-метал, Кубрик і його «Із широко заплющеними очима» про сатанинські оргії — це все впливає на нас.

Оксана: Насправді я не хочу, щоб люди жили з такими відчуттями і нікому цього не бажаю. Я розумію відповідальність, яку покладає музика, коли все, про що співається, людина може сприймати як правду. Потрібно ще розуміти, що ми — музичний театр, який відіграє різні речі, але ти не повинен бути нами. Ось Паша любить теж писати сумну музику, те, що він імпровізує — це завжди мінор. Пашин імпульс — це трагікомедія.

Паша: Трагікомедія обрана через те, що люди на пострадянському просторі люблять мінор. Вони люблять ось це «границы ключ переломлен пополам», «поплакала і знов». Під’єднуєшся до вищого світу і він тобі каже: «Їбать, що у вас тут на землі відбувається, йобані ви шкіряні мішки з м’ясом, приречені на гниття».

Оксана: До речі, якщо досліджувати українську пісню… Ось є пісня про Галю, там де її…

Паша: Вбили нахуй.

Оксана: … Ти читаєш текст, а там морок. Козаки їхали додому, а Галя посміла вийти з дому після дев’ятої вечора. Вони прив’язали її косами — а це жорстка метафора її незаміжньої честі — до дерева. Те, що вони з нею робили до цього, звичайно ж, не розповідається, але потім вони підпалили дерево.

І закінчується все на тому, що вона кричить і її знаходить чувак, якому можна після дев’ятої вечора ходити без нагляду (похмуро сміється). Який посил цієї пісні? У нас вся культура морально-виховальна. А посил у тому, щоб дівчата були акуратнішими — Галя сама ж знайшла собі козаків на голову.

І в дитсадках досі відтворюють цю історію з палаючою сосною. Прив’язують малу, добре, що хоч не підпалюють. І це навіть сьогодні читають дітям, всі ці старі казки, які вже не вписуються в сучасність. Ніхто не робить деконструкцію цих легенд і міфів.

— Українська культура, світовідчуття в принципі трагікомічні. У нас самоіронія і безпросвітна драма йдуть нога в ногу.

Паша: Наша мета — знищити традиційні цінності й привнести треп-сатанізм.

Але я хочу попросити рептилоїдів, щоб вони нам дали трохи більше хайпу. Ми готові просувати чіпування! Ремарка: незважаючи на сказане, ми, треп-сатаністи, з повагою ставимося до традиційних цінностей та християнської культури.

— Як з’явився трек «Саша Долгополов»?

Паша: Я люблю пограти у фаната і взагалі я дещо ексцентричний. Якщо мені щось подобається, то я це до смерті, до крові залайкаю. У 2017 році ютуб запропонував мені стендап Саші Долгополова. Це шикарний чувачок, його жарти не завжди вбивають наповал, але його харизма і енергетика особисто мене дуже приваблюють.

Я почав за Сашею стежити, списався з ним в інстаграмі, він був на коннекті зі мною — але як з фанатом, а не як з корешем. І навіть коли він став відомим коміком, усе одно відповідав на мої компліменти в інстаграмі. І в 2019-му я вирішив, що йому треба написати пісню на день народження.

Оксана: Паша мучив мене стендапами Долгополова. Я не люблю стендап у принципі, я люблю сміятися з несподіваних жартів, а не заготовлених. Але відвертість, подача і позиція чесності Долгополова зі мною зрезонували. Тому ця пісня — безкорислива подяка за те, як Долгополов впливає на наше життя.

Паша: Він спочатку нічого не відповів і ми образилися. Але потім виявилося, що у нього був досить важкий період. Через день або два він в інсті написав мені багато слів подяки. Долгополов — це один із небагатьох цікавих медійних людей для мене, один із тих, з кими би хотілося потусити. Ще Володимир Сорокін і Женя Курган.

Оксана: Музика була написана за тиждень. Найкраще Паші вдається те, що виходить із нього першим.

Паша: Я так щоранку кажу.

Оксана: … Його музика пронизана чистотою дитячого сприйняття, що, по суті, ми любимо дивитися і слухати. Це інший, більш чистіший страждань, на відміну від 30-річних, які вже навіть не плачуть, їм усе вже зрозуміло.

Паша: Якщо довго сидіти біля річки, то можна побачити, як по ній пропливе труп твого ворога. А ми всі знаємо, що ти і є свій найголовніший ворог. Це і є дорослішання — коли ти чекаєш, поки повз тебе пропливе труп твоїх мрій і сподівань.

А от творчість — це дитинство, в яке ти можеш повертатися за бажанням

Оксана: Дорослішання — це смирення.

Паша: Але з іншого боку це і спокій.

— Оксано, у тебе дуже низький, виразний голос, ти виглядаєш дуже спокійною і зібраною. Але в піснях проявляється якась надзвичайна наївність, твій голос перетворюється на якийсь небесно-дитячий…

Оксана: Це моя робота. Моє первісне творче виражається по-іншому. Я знаю, що саме Паша хоче сказати піснею, і відіграю це. Наївність є, іноді я можу бути няшечкою. Але в піснях, як мені здається, я маскую за нею гірку іронію.

Паша: Коли ти дорослішаєш, ти починаєш розуміти більше про людей. І коли пропадають ілюзії, пропадає і чарівність. Тому ми такі нещасні — ми деконструювали все навколо себе і нам залишається тільки сміятися. І Оксана виконує творчу задачу.

— Яку музику ти б грала і співала, якби не було Паші та його творчих задач?

Оксана: В ідеальному світі, якби я могла що завгодно і бути ким завгодно, я б була Елізабет Фрейзер і співала в This Mortal Coil.

Ваш альбом виходить за підтримки музичного видавництва Sounds Good Lab (Еріка Лундмоен, POLNALYUBVI, May Wave$, Thomas Mraz — ред.). Його власник Ілля Мамай відомий як засновник концертної агенції Booking Machine, яке вони разом з Oxxxymiron перетворили на творче об’єднання й пушнули багатьох артистів…

Паша: Це наш видавець. У 2020 році, після того, як Oxxxymiron пішов, Booking Machine перестали існувати як творче об’єднання. Вони функціонують як концертна агенція. Через те, що концертний ринок зараз не в найкращому стані, команда організувала лейбл, бо на Booking Machine вони займалися в тому числі й дистрибуцією.

У них є ростер артистів, з якими вони працюють. Ми відправили їм свій матеріал, вони зацінили й запропонували нам гарні умови. Дистрибуція зараз — це попадання в плейлісти. Видання Meduza опублікувало трек про Долгополова, звідти до нас теж прийшло багато людей.

В Україні немає інді-лейблів. Є дистриб’ютори Orchard і Believe, але вони не завжди зацікавлені в роботі з молодими артистами. Молодим артистам дуже важко. Ти дивишся на YouTube чийсь кліп на 100 переглядів і думаєш: «Це невизнаний художник або довбойоб?».

Я весь час був фанатом попсової історії, один із моїх улюблених письменників — Стівен Кінг. Він себе називає фаст-фудом літератури. Однак сьогодні потрібно дуже круто виїбнутися, щоб вистрілити. Усі ці мем-хіти… Тому підтримуйте молодих артистів. Мені дуже шкода, звичайно, що Оксана не опортуністка…

Оксана: Не насмоктала на кар’єру! (сміється)

Паша: Ми смокчемо по-іншому…

Оксана: Насправді, всі молоді українські інді-артисти смокчуть заради задоволення.

Паша: О! Це воно! Ідеальне визначення діяльності більшості інді-артистів у 2021-му. І не тільки українських.

Ви — дві абсолютно різні людини. Паша — ексцентричний непосида, Оксана — стримана, розважлива і вдумлива, принаймні зараз. Як ви уживаєтеся?

Оксана: У нас бувають складнощі, бо в нас різні підходи. Те, що у мене є, потрібно Паші. Те, що Паша від мене хотів би, для мене не зовсім природно. Це постійні компроміси, як і всюди. Але їх було б менше, якби ми не були настільки сильно різними. Ми обидва напряжні і якби ми разом жили, то повбивали одне одного вже через тиждень.

На момент публікації інтерв’ю Паша надіслав запит на дружбу СТАСІК. Можливо, зараз вони знову друзі.

Читайте також інтерв’ю з Андрієм Журавлем, організатором фестивалю OSTROV та вечірок NECHTO — про конкуренцію, розбалуваність сучасного слухача і техно-культуру як мистецтво.