Інтерв'ю

Інтерв’ю з Андрієм Журавлем — організатором фестивалю OSTROV та вечірок NECHTO

Даня Панімаш
1677

Компанія qievdance — одна з найстаріших та найкрупніших організаторських компаній України. Вони створили культовий фестиваль OSTROV, серію вечірок «Технобал», а з 2020 року проводять масштабні вечірки NECHTO у співпраці з Анастасією Топольською (DJ NASTIA).

Ми поспілкувалися з керівником qievdance Андрієм Журавлем про те, як була створена компанія, нездорову конкуренцію і ризики, техно-культуру як вид мистецтва, розбалуваність сучасної публіки і амбітні плани на майбутнє.

Як з’явився qievdance?

Компанія була заснована в 2004 році. Першим нашим великим фестивалем якраз і був qievdance. Ми його провели у «Київекспоплазі» на Нивках. Це був на той час, якщо я не помиляюся, перший масштабний рейв на території України. Ми зібрали близько 8000 людей. Це було щось настільки нове і незвичайне, що навіть ми не розуміли, що буде далі. Це була наша шкільна мрія, яка переросла в ідею. Починалося все як у всіх, напевно, — зі шкільних дискотек і домашніх тусовок.

— Це приблизно кінець 90-х?

Десь так. Ми їздили по школах і робили великі вечірки. Ну як великі — знімали актовий зал, музичні центри підключали до 90-ватних колонок «Радиотехника», які брали з татового підвіконня, робили мінімальний платний вхід. У той час уся музика була на касетах, дисків ще не було. Нову музику тоді було складно отримати, її вихоплювали десь у відерці.

— А що ставили?

Те, що всі слухали. The Prodigy, Fatboy Slim, The Chemical Brothers, Apollo 440. Також любили і хіп-хоп — 2pac, Cypress Hill, Public Enemy. Це були гурти, на яких ми росли. Були ще вечірки, які нас надихали, вони називалися «Місячні тромбони». Нинішня аудиторія їх не пам’ятає. Був такий, уже легендарний на той момент діджей DJ Толя, який пробився і їздив у тури. Він вчив нас музиці. Ми приходили на його вечірки на «Місячні тромбони», і він ставив там брейкбіт і купу іншої якісної музики. На ній ми росли і формували свій музичний смак.

Ми любимо заробляти, любимо витрачати і любимо ризикувати

— А до 2004 року і першого фестивалю qievdance що вже було в Україні? Андеграундні вечірки? Клуб «Золото»?

Я був там пару раз. Так, це був непоганий клуб. Тоді музичною основою всіх тусовок був лейбл GRAFFITI-MUSICDJ MISHUKOFF, DJ ICE. Мені було 14–16 років, вони проводили великі вечірки TORBA, на яких збиралися всі наші гуру діджеїнгу. І остання з них проходила в Будинку вчителя, якщо я не помиляюся.

Це була вечірка, що проходила на трьох поверхах, і на кожному поверсі грав різний формат музики. Для того часу це було дуже круто. В тренді тоді був в основному хаус і електро — DJ Конь, JOSEPH, DJ Сухарь. Потім з’явився легендарний клуб Opium, який щотижня збирав у своїх стінах по 1000–1500 людей. Не можу не згадати про Cinema, мекку андеграундної тусовки того часу в Києві. Зараз я схожих місць не знаю.

— Ти ностальгуєш зараз?

Так, я згадую ті рейви. По-перше, вони відрізняються від нинішніх, тоді було дійсно велике ком’юніті, яке збиралося у великих павільйонах. Люди стежили за артистами і організаторами. Ділилися табори між промоутерами, хтось віддавав свою перевагу компанії qievdance, хтось — VIRUS Music.

Було важливо витримати формат, після кожного івенту починалися жорсткі обговорення: якість звуку, організаційних моментів, роботи барів. Зараз до цього теж все йде, але сьогодні тусовка стала балуванішою. Я маю на увазі, що раніше кожен фестиваль дуже сильно цінували, чекали і одразу ж після закінчення фестивалю вже анонсувався наступний. І люди починали до нього готуватися. Ось така культура була.

Вона була схожа на сьогоднішню зарубіжну. Ми їздили на фестиваль хард-музики Qlimax під Амстердамом, який проходив на футбольному стадіоні місцевої команди. 30 тисяч квитків були розпродані протягом одного дня. Це культура — організатори не анонсували жодного артиста, і люди довіряють їм. Ми до цього прагнемо.

Зараз ми проводимо другий фестиваль NECHTO, який відбудеться 17 квітня. Після його анонсу ми продали 80% квитків за півтора місяці, при цьому теж не анонсувавши жодного артиста. Не за день, звичайно, але для нашого ринку це дуже хороший результат. Наша аудиторія теж починає нам довіряти.

— А як щодо продовження карантину?

Насправді для нас це не погано, тому що захід якраз 17 квітня. По-перше, люди трохи дистанціюються, впаде епідемічна напруженість. З іншого боку, є такий фактор, що люди будуть сидіти вдома, а через три тижні захочуть знову кудись увірватися, послухати якісну музику. Буде крутий лайнап, 80% наших хлопців і дівчат. Лайнапом займається DJ NASTIA. Це її зона відповідальності, тому тут ми не втручаємося. Ми їй повністю довіряємо.

— Ти сказав про розбалувану публіку. Чому вона розбалувана? Через велику конкуренцію? Або через економічні умови в Україні, коли потрібно вибирати, куди піти?

Економічні умови в Україні завжди були не найкращими. Техно-культура не любить великі ангарні майданчики, публіка їх не сприймає. Це повинно бути щось дуже атмосферне. Подібне ми намагаємося зробити з NECHTO. Публіці потрібні занедбані будівлі, заводи, фабрики, підвальні приміщення. Техно-культура поєднує в собі різні пласти, не тільки музичні. Брати великий павільйон на 10 тисяч квадратних метрів для того, щоб побавитися — дорого і безглуздо.

У 2018 році ми привозили David Guetta, який навіть не діджей, а більше поп-артист. Ми проводили івент у МВЦ, який у 2000-х буквально був нашим домом. Ми продали 12 тисяч квитків. Концерт був повною хернею, David Guetta — просто ширма, але для бізнесу цей проєкт був дуже вдалим. Хіба що можна відзначити технічну команду артиста, яка відпрацювала чудово.

І я вважаю це виправданим — ми заробили с неякісним артистом David Guetta і вже якісно інвестували в свої івенти. Це частина бізнесу. Адже ми не тільки за ідею і речі, з яких будується культура. Ми любимо заробляти, любимо витрачати і любимо ризикувати.

— Що було найбільш ризикованим з того, що ви робили?

Найризикованішим для мене був 2007 рік. Був тур TiestoElements For Life. Тільки гонорар Tiesto був 160 тисяч євро. Ми тільки випустилися з університетів, мені було 24 роки і я мав 10 тисяч доларів у кишені, у партнера Паші приблизно стільки ж. 160 тисяч євро — я про такі гроші навіть не думав.

І ми в підсумку цей проєкт реалізували. Зараз, з накопиченим досвідом і фінансовою подушкою, вже не так складно робити івенти. Ти розумієш, де є ризик і де його немає. Буває, що ти береш артиста і точно знаєш, що це 100% ризик, але розумієш, що цей привоз — інвестиція в майбутнє.

— Ти сказав про важливість атмосфери для техно-музики. В якомусь сенсі це ріднить її із сучасним мистецтвом, для якого часто важлива робота з простором експозиції.

Так, дуже ріднить. За час нашої роботи ми зрозуміли, що люди абсолютно не дивляться на лайнап. Їм важливий якісний майданчик, якісно оформлені зони, де вони зможуть проводити час на території фестивалю. Важливі люди, які знаходяться поруч з тобою, аж до барменів. Важливий кожен сантиметр території. Це все створює атмосферу. І тільки потім уже важливі артисти.

До чого я говорив, що публіка розбалувана — в Києві і за межами Києва вже всі імена побували. Привезти будь-яке велике ім’я просто. Люди скажуть: «Ну окей, везіть». А де вони будуть грати? А який майданчик? А хто організатор? А який звук, який час року?

Людей цікавить купа різних факторів, які відбуваються навколо артиста. І якщо ти привозиш великого артиста в умовну Stereoplaza, а тебе до того ж не знають як організатора, люди ніколи в житті не прийдуть на цей івент, нехай навіть артист буде їм цікавим на 100%.

Це не двогодинний концерт, адже ти йдеш на всю ніч, ти повинен спланувати свій комфорт: де послухати музику, де потанцювати, де поговорити і відпочити, випити. Ти ж 12 годин не простоїш під сценою.

Ми возили в клуб CHI раз на два місяці великі імена, тому що тільки завдяки цьому клубу і цим можливостям фінансування можна було дозволити собі возити цих артистів. Але андеграундна тусовка туди не ходила, хоча артисти всім подобалися.

— Чому?

Тому що там дивани, столи, піджаки і каблуки, атмосфера гламуру. А люди, які сидять за столами, навіть не розуміють, хто зараз грає, просто чули, що це модно, і купили стіл за 5 тисяч доларів.

— Балансуєте між мейнстримом і андеграундом?

Так, нам доводиться.

— Артистам, напевно, образливо, що приходять не на них, а за певною атмосферою?

Ні, все працює в гармонії. Це як пазли, які сходяться в цілісну красиву картинку. Артист це теж розуміє. Зараз і артисти розбалувані, цікавляться не тільки гонораром, а й тим, де будуть виступати. Вони теж усе вивчають.

— Ви конкурували з VIRUS Music. Як це було? Перехоплювали артистів одне в одного?

Так, постійно (сміється). Ми злилися і, напевно, ненавиділи одне одного, весь час боролися. Але зараз сідаємо за стіл, тиснемо руки, спілкуємося і підтримуємо одне одного. Це була гідна конкуренція.

— А зараз що з конкуренцією?

Раніше були дві компанії, які робили великі івенти — qievdance і VIRUS Music, і все. Навіть ринок артистів був поділений. Хтось возив одних артистів, хтось інших.

Сьогодні з’явилося багато різних закладів, які орієнтуються на те, що модно зараз слухати. Ще якісь заміські клуби запускають незрозумілі формати — сьогодні стриптиз, завтра декаданс. І вони теж прагнуть привезти модних артистів.

І це вбиває ринок. Ось, наприклад, гонорар артиста — 20 000 євро для форматних фестивалів на кшталт Brave Factory або OSTROV. А тут ці люди платять 50 тисяч євро, і починається. Ти запрошуєш артиста, а він каже: «В Україні готові платити втричі більше, чому ми повинні саме до вас їхати?».

Та сама ситуація була в Грузії — з’явилися урядові гроші, там платили артистам, які коштували 20 тисяч, по 70 тисяч, по 100 тисяч євро. І Грузія досі відхаркує цей період, тому що коли артист чує «Грузія», він одразу примножує свій гонорар в 3 або 4 рази.

Зараз складно, тому що постійно з’являються одноразові гравці, які уводять артиста, платять йому купу грошей і потім безглуздо зникають. Просто тому, що їм захотілося привести якусь зірку до свого клуб і у них є для цього приватні інвестиції. Інвестор каже: «Хочу цього, привези». А ми потім розгрібаємо.

А така ситуація не стимулює внутрішній ринок українських артистів?

Стимулює. Я ще два роки тому не дуже у це вірив. Зараз наші артисти запотребовані як в Україні, так і за її межами. На минулий NECHTO, який пройшов 19 вересня, ми продали більше 3000 квитків. У лайнапі не було жодного іноземного артиста. Жодного. Я реально почав розуміти, що наші артисти виросли. Вони багато гастролюють, створюють багато крутої музики. Пишуть музику для фільмів, театрів.

Voin Oruwu щільно працює з продакшнами. Він пробився, він уже не діджей, це справжній музикант. І таких артистів багато — тих, хто не просто ставить диски і флешки з сетами, а дійсно грає наживо. На першому NECHTO з 8–9 артистів було 6 чи 7 лайвів.

Перший фестиваль NECHTO. Для вас це теж був ризик чи допомогла медійність DJ NASTIA?

Ні, у нас з Настею і був спочатку план зробити велику сцену. Вона весь час критикувала нашу сцену на OSTROV, яку ми робили для локальних артистів, і я з нею згоден. У нас був неправильний підхід. І вона запропонувала допомогти зі сценою UA Stage.

Щойно ми почали це обговорювати — вдарив карантин. Я кажу: «Давай зробимо онлайн-стрім OSTROV + NECHTO». Ми зняли на студії Довженка великий павільйон, взяли купу декорацій, Леся Патока (українська художниця по костюмах, дизайнерка і стилістка, співпрацює з багатьма зірками українського шоу-бізнесу — прим. ред.), оформила майданчик. Зібрали неймовірну кількість переглядів, був хороший фідбек.

У серпні ми з Настею думали навіть зробити нелегальний рейв, як у Великобританії 1990-х, у полях і з поліцією. Але потім ми якось проїжджали повз завод «АТЕК», і один із наших друзів підказав спробувати туди пробитися. А там місце таке, що я зайшов і закохався.

Історія про оборону першого фестивалю NECHTO від поліцейських

Я прийшов до Насті й кажу: «Є місце». Зібрали лайнап без привозів, бо ризиковано було. На звуці не економили, навіть перегнули трохи, нам потім казали, що на техно стільки звуку ще не чули.

Охорона сказала нам, що це приватна власність, але якщо ви нам платите обумовлений гонорар, ми будемо відбиватися, поки нас звідси штурмом не виб’ють. Я кажу: ну все, погнали.

Ми почали об 11 вечора, всю ніч лунало, люди горіли, атмосфера була як треба. Якщо я не помиляюся, було 180 викликів поліції за ніч. Приватна охорона заводу реально не пустила поліцію на територію жодного разу. З ними працювали ще й наші юристи, вони вже були на межі.

Але о 10:30 ранку мене викликає старший поліцейський і каже: «Ми тут всю ніч вас терпіли, зрозуміло, що тут юристи і взагалі всі грамотні, але якщо через годину не вимикається звук, приїжджає КОРД (Корпус оперативно-раптової дії — підрозділ Національної поліції для вирішення надзвичайних ситуацій складного рівня — прим. ред.). Ми всіх покладемо і відвеземо».

Ми залишили тільки діджейські монітори без порталів. Потім ми вислухали купу прокльонів у фейсбуці. Але це було схоже на щось нелегальне, справжній рейв.

І ось ми зараз готуємося. Локдаун закінчиться 9-го квітня, і ми проведемо другий NECHTO на здоровенному заводі. Не буду казати, що за локація, але дійсно буде вражаюче. Ми ще залучили команду «СЕТАП», вони займаються технічним проєктом фестивалю і візуальною частиною. І вже, до речі, майже всі квитки продані.

Складається враження, що ви перепробували всі цікаві локації як мінімум у Києві. Або щось ще залишилося незвідане?

Одна з таких локацій — цей завод, на якому буде NECHTO. Переговорний процес проходив складно. Чесно скажу, люди, напевно, до цих пір не розуміють, що у них там відбуватиметься.

Я так зрозумів, у вас з Настею довгострокові відносини, і це не останній NECHTO?

Ми плануємо проводити його двічі на рік, навесні та восени. У нас уже є ідеї під осінній NECHTO, але зараз складно щось говорити через карантин.

У вас зараз два періодичних івенти — NECHTO і OSTROV?

Ми в 2013 році відкрили другу компанію Fishcanfly і почали працювати в мультижанровому форматі. Зараз анонсований гурт «Мумій Троль» у Києві. У нас є два великих божевільних фестивалі у Маріуполі та Запоріжжі на 100 артистів.

Ще ми п’ять років возимо наших артистів до Америки. Тому роботи неймовірно багато. В електронній музиці ми звузилися, додали NECHTO, і залишився OSTROV. Це наша душа. І є ще проєкт «Технобал», який ми раз на рік проводимо.

Скільки людей у вашій команді?

Карантин вніс корективи. Ми скоротили штат десь на 80%. Людей в основному брали молодих і недосвідчених, виховували, навчали, проходили з ними дистанцію від початку до кінця. Але ми з березня до серпня 2020 року платили повну зарплатню, не проводячи ніяких івентів. Ми навчилися працювати з аутсорсинговими компаніями, взяли під рекламу та SMM діджитал-агентство, це розвантажило наш офіс.

Піаром останніх івентів у нас займається Аліса Маллен, і це якесь щастя. У команді сімейні відносини, ми разом їздимо по фестивалях, збираємося одне в одного. Іноді це теж трошки заважає, тому що не можна більше жорсткості дати, одразу всі ображаються.

А що у вас в планах на рік? І глобально теж?

У нас з 6 по 8-ме серпня великий фестиваль MRPL City у Маріуполі. 28–29 серпня — ZOUND Festival у Запоріжжі. Фестиваль OSTROV теж у процесі продажу. 15 грудня великий концерт «Мумій Троль» у МВЦ, готуємо грандіозне шоу. Але глобально щось планувати зараз складно.

До середини вересня у нас заплановано близько 20 івентів. Як вони пройдуть, не розумію ще сам. У нас близько 200 тисяч доларів заморожено у передоплатах артистів. Слава богу, що артисти готові їх відпрацьовувати, тому що повертати їх вони точно не будуть — отримали, витратили на розвиток, це ж бізнес.

І у нас гроші завжди працюють, не залежуються. Продали квитки на OSTROV, вклали в щось інше. Як тільки щось зупиняється, одразу стає складно. Потрібно, щоб все працювало як годинник.

Читайте також про амбітний відеомузичний проєкт DJ NASTIAScary Beautiful, який осягає «естетичну сторону моторошної краси навколо нас».