Паша: Це ще і християнство підводить нас до апокаліптичного світосприйняття. Ми живемо в європейському світі, його поп-культура насичена есхатологією. Фільми «Омен», «Дитина Розмарі», норвезький блек-метал, Кубрик і його «Із широко заплющеними очима» про сатанинські оргії — це все впливає на нас.
Оксана: Насправді я не хочу, щоб люди жили з такими відчуттями і нікому цього не бажаю. Я розумію відповідальність, яку покладає музика, коли все, про що співається, людина може сприймати як правду. Потрібно ще розуміти, що ми — музичний театр, який відіграє різні речі, але ти не повинен бути нами. Ось Паша любить теж писати сумну музику, те, що він імпровізує — це завжди мінор. Пашин імпульс — це трагікомедія.
Паша: Трагікомедія обрана через те, що люди на пострадянському просторі люблять мінор. Вони люблять ось це «границы ключ переломлен пополам», «поплакала і знов». Під’єднуєшся до вищого світу і він тобі каже: «Їбать, що у вас тут на землі відбувається, йобані ви шкіряні мішки з м’ясом, приречені на гниття».
Оксана: До речі, якщо досліджувати українську пісню… Ось є пісня про Галю, там де її…
Паша: Вбили нахуй.
Оксана: … Ти читаєш текст, а там морок. Козаки їхали додому, а Галя посміла вийти з дому після дев’ятої вечора. Вони прив’язали її косами — а це жорстка метафора її незаміжньої честі — до дерева. Те, що вони з нею робили до цього, звичайно ж, не розповідається, але потім вони підпалили дерево.
І закінчується все на тому, що вона кричить і її знаходить чувак, якому можна після дев’ятої вечора ходити без нагляду (похмуро сміється). Який посил цієї пісні? У нас вся культура морально-виховальна. А посил у тому, щоб дівчата були акуратнішими — Галя сама ж знайшла собі козаків на голову.
І в дитсадках досі відтворюють цю історію з палаючою сосною. Прив’язують малу, добре, що хоч не підпалюють. І це навіть сьогодні читають дітям, всі ці старі казки, які вже не вписуються в сучасність. Ніхто не робить деконструкцію цих легенд і міфів.