Протягом року дует веб-дизайнерки та дизайнера інтер’єрів випустив три мініальбоми, натхненні Massive Attack, Portishead та Archive.
Деякі композиції звучать похмуро та мелодично, інші сиро та недороблено. У цій неідеальності ми почули живу історію — читайте наше нове інтерв’ю з Postfactum.
— Розкажіть про себе. Звідки ви, де вчилися/вчитеся, де і ким працюєте?
Лєра: Я з Дніпра. Вчилася в будівельній академії, ми з Іллею були одногруппниками. До недавнього часу працювала веб-дизайнером, але через затяжну субдепресію зараз пішла з роботи, намагаюся починити себе. Поки не вийде повернутися в професію, можливо, буду пекарем. Или художником по граніту.
Ілля: Я народився у Кам’янському в 1996 році та переїхав до Дніпра у 2013 році, щоб навчатися на архітектора. Зараз працюю дизайнером інтер’єрів.
— Як ви почали займатися музикою?
Лєра: Не впевнена, що те, що роблю в гурті я, можна віднести до музики. Я пишу тексти і співаю, але при цьому ноти, гармонії і рівні бочки — це мимо мене. За музику, в повному її розумінні, відповідає Ілля.
Мені завжди подобалося співати. З малого віку мене залишали вдома саму, і щоб мені не було страшно (а була я дофіга вразливою і страшно мені було постійно), я створювала фоновий шум своїм же співом. Я намагалася голосно співати випадкові тексти, придумані на ходу. Тож можна сказати, що музикою я почала займатися від страху.
А під час навчання у будівельній академії я брала участь у місцевому пісенному конкурсі, після якого Ілля запропонував попрацювати разом.
Ілля: Музика мене цікавила ще зі школи, проте я ніколи не розглядав її як серйозне хобі. Тоді я багато грав у відеоігри і намагався створювати щось схоже на саундтреки з них. Проте це були надто несерйозні експерименти. Я пів року навчався грі на фортепіано, але потім мені це трохи набридло.
По-справжньому займатися музикою я почав у 2019 році. Друзі подарували мені електрогітару та комбік, і я почав створювати свої перші скетчі. У серпні ми створили гурт і почали вчитися створювати музику вже разом.
— Хто або що вплинуло на ваш музичний смак?
Лєра: Класі у п’ятому чи шостому я на чесно зароблені за оцінки 36 гривень вирішила купити собі «палений» диск з усіма альбомами Beatles. Десь до мене прийшла інформація, що це «хороша музика», і я вирішила зайнятися своєю музичною самоосвітою. Перший альбом «бітлів» досі найкраще пам’ятаю!
Щоправда, через якийсь час моєю другою покупкою став диск Світлани Лободи (бо Лани дель Рей у ті роки ще не було, а запит на неї вже був). Потім був пробіл, Валерій Меладзе, плейлист серіалу «Надприродне», довгий період скандинавського фольку впереміш з Mumford and Sons, Ланою Дель Рей і Adele (дві згадані стражденні жінки збирали руїни мого розбитого серця).
Потім Ілля почав радити мені різний тріп-хоп на кшталт Tricky та Flunk. Це було для мене перше знайомство з тріп-хопом, і жанр раптово сподобався.
У сухому залишку я залишила Led Zeppelin, Лану і Mumford and Sons. Люблю їхню поетику.
Ілля: До академії у мене не було якогось чіткого бачення. Я слухав класичний рок і саундтреки до фільмів та ігор. Моє справжнє знайомство з музикою відбулося біля гуртожитку ПДАБА (Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, — ред.). На якійсь вечірці ми сиділи біля однієї з кімнат, і незнайомий хлопець дуже захопливо розповідав свою концепцію для кліпу на Machine Gun від Portishead.
Ці розповіді та плейліст, де замість російського репу грав дарк-джаз та тріп-хоп, відкрили для мене світ нової музики — вона надихнула мене створювати щось своє. У мене і зараз немає чітких меж між моїми музичними уподобаннями.
Це може бути як тріп-хоп, так і техно, хаус, альтернативний рок чи джаз. Мене найбільше вражає експериментальність у музиці й мені байдуже, що це за жанр.
— У яких музичних проєктах ви ще брали/берете участь?
Лєра: Одного разу трапилося попрацювати з banned society. Але мені хотілося би взяти участь у чомусь із фольковою тематикою. Мені хотілося б попрацювати з Heilung. Дуже подобаються їхні містичні виступи, ніби ти на якомусь ритуалі. Атрибутика, костюми, звучання — у них дуже багато енергії, яку мені хотілося б на себе приміряти.
Я слухаю переважно скандинавських виконавців (Wardruna, Danheim, Heilung). Мені подобається, як у північному фольку поєднуються медитативність та художньо оформлена агресія. Часто треки звучать так, ніби ти під них чи на війну збираєшся, чи зараз ритуального барана різатимеш.
Вони мені подобаються через похмуру естетику, серйозність того, про що співають. Слухаючи, як вони звучать, я сама стаю трохи злішою і сильнішою. Мені цього у звичному стані не вистачає.
Ілля: Я беру участь лише у Postfactum. Дуже хочеться попрацювати над саундтреком до відеогри або короткометражного фільму. Я взагалі дуже полюбляю слухати саундтреки, особливо різні ембієнтні мікси з ігор на YouTube. Це допомагає зосередитись на роботі.
Із останніх саундтреків, що мені сподобались, можу назвати саундтрек до Cyberpunk 2077. Він дуже добре розкриває тему кіберпанку через поєднання різного саунду, електронного та акустичного, не перетягує на себе зайву увагу та підкреслює усі важливі моменти. Додатково можу виділити музику з титрів (PT Adamczyk — Never Fade Away), що є кавером на гурт, який існує у світі гри.
Або саундтрек до Red Dead Redemption, що був зроблений таким чином, що окремі стеми (написані у одній тональності та темпі) інтерактивно комбінуються між собою, створюючи безперервний саундтрек, що автоматично підлаштовується під гравця. Це дуже цікава тема для мене, сподіваюсь, що якось попрацюю у цій сфері.
— Чим надихаєтеся? Не тільки в плані музики.
Лєра: Для того, щоб щось створювати — людьми з девіантною поведінкою, психологією, міфологією, історіями з літератури. А щоб чогось досягати — успішними професіоналами цікавих мені сфер (дизайн, музика та література) та стабільнішими друзями, які більш послідовні та прагматичні в устрої та плануванні свого життя, ніж я.
Останньою мене вразила історія життя однієї письменниці. У 15-річному віці вона зазнала домагань з боку свого вчителя, але була так травмована, що до 30-ти років приймала аб’юз і сексуальне насильство за любов.
Коли я читала про це, було цікаво спостерігати, як людина може триматися за свої хибні переконання, аби не впустити у своє життя величезний біль. Мене це вразило і я думаю, що це знайде місце серед моїх подальших робіт.
Мені подобається давньогрецька і скандинавська міфологія, тому що в них багато фаталізму, драми та нескінченна кількість сюжетів і різних символів, які потім дуже зручно перевикористовувати через їхню багатозначність.
Мені подобаються історії з літератури про героїв із девіантною поведінкою чи психологічними травмами. Наприклад, такого багато у персонажів Джона Ірвінга («Світ очима Гарпа») і в Едгара По. Цікаво спостерігати за його персонажами з погляду сучасної психології. Там у всіх усе дуже погано.
Ілля: Я надихаюся поезією Марка Сендмена з Morphine. Цей гурт створював щось особливе із саксофона, бас-гітари та барабанів. Що б я не слухав, я завжди повертаюсь до Portishead, яких обожнюю за їхню музику, що була і є попереду свого часу та їхній перфекціонізм.
Також мене надихає те, що зараз в Україні активно розвиваються безліч цікавих музичних проектів, лейблів (привіт, Dnipropop!), громадських ініціатив, і це дуже тішить.
Оскільки я працюю дизайнером інтер’єрів, то я також надихаюся архітектурою та дизайном. Мене надихають дизайнерські роботи Джеймі Гайона (Jaime Hayon), Патріції Уркіоли, Гаррі Нурієва. Я обожнюю предметний дизайн і люблю відкривати для себе якісь нові речі (меблі, освітлення, тощо).
Здається, що всі можливі варіанти стільців уже придумали, але ні — кожного року хтось створює щось нове. І я думаю, що зміна однієї творчої діяльності на іншу позитивно впливає на творчий процес. Вдень я відпочиваю від музики та слухаю щось нове, вночі я відпочиваю від інтер’єрів та пишу музику.
— Хто ваші герої/героїні? Хто вас надихає з живих чи померлих, і чому?
Лєра: Мої герої — це всі люди, які бачили some shit («деяке гімно» — ред.) і пішли далі. В ідеалі вони після цього багато чого досягли, сублімували страждання у радісне життя та змогли ще грошей заробити. Здебільшого це історії моїх друзів чи знайомих.
Мені складно сказати про якихось відомих особистостей, бо якщо й стежу за ними, то більше наголошую на роботі, а не на особистому житті. Або якісь історії персонажів із фікшна. Наприклад, Джастін Тейлор із серіалу «Близькі друзі» (Queer as Folk) або герої книг Джона Ірвінга.
Подвиг у тому, що життєві обставини натякають чувакам, що краще б у їхній ситуації лягти і померти, але людям якось вдається вибратися з цього стану. І не тільки вибратися, але ще й досягти чогось у роботі, творчості чи особистому житті. Не в ідеалі, а просто при гарному розкладі вийти на прийнятний рівень задоволеності життям.
Улюблений тост моєї подруги, що пристойну кількість років страждає від панічних атак через важке дитинство і юність: «Ми вижили!». Поділяю її думки.
Якщо більш персоніфіковано, то надихаюся Оскаром Вайльдом, творчістю Едгара По, ілюстраторкою Анею Ломакіною, режисерськими роботами Тома Форда, у їхній естетиці приваблює підлітково-щира романтизація страждань. І якось до цієї компанії скандинавські фольк-гурти ще мають затесатися. Wardruna — це мій spirit animal (тотемна тварина — ред.).
Ілля: Мене надихають творчі люди, люди, що змінюються у кращу сторону самі та змінюють світ навкруги. Люди, що існують за межами свого «Я» та усвідомлюють, що живуть у соціумі.
Наприклад, Роберт Дель Наджа, що використовує концерти Massive Attack як спосіб донести важливі соціальні думки (політичні настрої, проблеми міграції, екології, тощо). Артисти, що витрачають гроші на благодійність не для соціального рейтингу, а тому, що бажають це робити.
Та навіть люди, що роблять ремонт у під’їзді, тому що усвідомлюють, що їхня територія відповідальності не закінчується на вхідних дверях. Коли я бачу, як люди щось роблять для інших — це надихає.
— Ваша музика — це хобі чи щось більше?
Лєра: Для мене це терапія. Postfactum з’явився в моєму житті тоді, коли хотілося багато про що поговорити, але засоби, які я мала на той момент, для цього не підходили. А ось тексти та можливість працювати голосом підійшли ідеально.
Іноді у житті з’являються історії, які хочеться переосмислити і записати. Вони дають змогу подивитися на ті чи інші життєві ситуації з позиції людини з іншим мисленням. Дозволити собі бути гіршим чи кращим, ніж у реальності. Якщо запишеш текст, зможеш звільнитися від думок.
Дотримуюся думки, що створити щось справжнє можна тільки з великого болю, з яким не можеш жити і намагаєшся віддати його назовні. Хто як може — роботою, алкоголем, їжею, уникненням спілкування і соціуму або навпаки — нескінченним спілкуванням.
Ті, кому пощастило, можуть сублімувати мистецтво. Потішити власне его творчістю. Але як щось створюють ті, у кого цього болю немає, або у кого він пройшов — я не уявляю.
Ілля: Для мене це спілкування з собою. Це більше, ніж просто хобі — це спосіб взаємодії зі світом навколо, спроба транслювати свої переживання та емоції. Я не можу собі уявити ні дня без відкривання Ableton Live. Коли я йду по вулиці, мене завжди супроводжує якась рандомна музика, що грає у голові (проте я ще не навчився її переносити у Ableton досконало).
Майже щодня переслуховую свої демки та думаю, як можна їх доробити. Хоча це не є моїм способом заробітку на життя, але я займаюсь музикою майже весь вільний час.
— Очікування і реальність. Яким би ви хотіли бачити своє артистичне майбутнє? І яким воно буде, на вашу думку?
Лєра: Казати, що хотілося б мати величезну віртуальну аудиторію та збирати реальні стадіони — це викликати посмішку інтерв’юера. Але в глибині душі цього справді хотілося б. А якщо говорити більш приземлено, то хочеться устаканити свій музичний та візуальний стиль, утвердитись перед слухачем та зайняти якесь (високе, в ідеалі) стабільне місце серед інших виконавців. Хотілося б зіграти на одній сцені з Massive Attack та Flunk.
Ілля: Хотів би бачити своє майбутнє артистичним. А якщо серйозно, то хочеться щоб кожний новий реліз був кращим та цікавішим за попередній. Ми намагаємось шукати нові способи створення аудіовізуального контенту для наших пісень.
Якщо прослухати релізи Postfactum у хронологічному порядку, то можна дослідити, як ми навчалися робити музику. На наступних релізах, мабуть, буде чутно, що я придбав собі в домашню студію монітори та міксую музику в них замість навушників.
Сподіваюсь, що наступного року ми будемо достатньо готові до випуску лонгплея, бо хочеться, щоб це була серйозна та продумана робота, яка стане важливим етапом для нас.
