Нова музика

Знайомимося: Вова Корольов — автор музичного проєкту Flamingdom, який ми радимо послухати

Даня Панімаш
984

Flamingdom — проєкт Володимира Корольова, співзасновника київського творчого простору ШООМ та колишнього басиста і гітариста київського гурту Secret Avenue. Його дебютний альбом Flamingo Kingdom — це неймовірно красивий інді-рок з чудовими різноманітними аранжуваннями, глибоким тембром Вови та присмаком світлого суму.

Читайте інтерв’ю з Вовою про розпад Secret Avenue, музичний шлях і те, куди він рухається та яким бачить своє музичне майбутнє.

Cлухайте мініальбом Flamingo Kingdom

Cлухайте мініальбом Flamingo Kingdom

— Розкажи про себе. Звідки ти, де навчався/вчишся, ким працюєш?

Привіт, Слуху (спеціально загуглив кличний відмінок назви, майте на увазі рівень моєї поваги). Я — Вова Корольов. 27 повних років. Народжений у Києві, вихований на Лівобережці, депортований на Поділ.

Вчився-вчився-недовчився на маркетолога в Києво-Могилянській академії. Працюю широко відомим у вузьких колах співзасновником київського творчого простору ШООМ.

— Як ти почав займатися музикою?

У сім років співав під тата: він грав на гітарі, а я виконував композиції зі збірки радянських пісень. У 10 декілька разів відвідав «Хор лісових дзвіночків» (мабуть, тих самих, що лунають у композиції Broken Lines). У 12 взяв у ліву руку синтезатор і ще через два роки у праву — гітару. У 15 років почав записувати кавери на кухні.

Працював інтуїтивно. У пошуку оригінального звучання позичав у сусіда баян.

У 16 з другом Льошею (нинішнім фронтменом гуртів DAAMAGE та Reyfo) зібрали гурт і грали англо-російський софт-рок.

На піку слави, після численних (трьох) успішних концертів колектив закінчив свою діяльність — ударник пішов учитися на юриста. Так і пройшло моє становлення Вови як Музиканта.

— Хто (або що) вплинув на твій музичний смак?

Спочатку то були мої батьки: дома часто грали «Кіно», «Земфіра» та найкращі 665 хітів Володимира Кузьміна. Також я міг годинами слухати пісню риби-пилки:

Але потім сталося жахливе: у 14 років я поїхав у дитячий табір, де Олексій Крапивка познайомив мене з творчістю Placebo, Radiohead, Muse та RHCP. З того моменту я і захопився англомовними колективами.

— У яких музичних проєктах ти береш/брав участь, крім основного?

2004–2004 — лісовий дзвіночок у «Хорі лісових дзвіночків»;
2010–2011 — гітара/бек у нашому з Льошею гурті Tango Twist;
2016–2017 — гітара/бас у гурті Secret Avenue.

— Чому ти пішов з Secret Avenue?

Гадаю, то не я пішов, а склад гурту органічно та логічно «розсмоктався» сам по собі.

Наприкінці 2017-го ми вчотирьох (я, Міша, Льоша та Антін) не сварилися з піною у рота, не били тарілки на кухні, а потім не займалися палким коханням у душі в знак примирення. Просто вирішили взяти паузу на деякий час, привести думки до ладу. А далі усі пішли своїм шляхом.

— Чим надихаєшся? Не тільки в плані музики.

Найбільше мене надихають люди та емоції, які ці люди в мене викликають. А також речі, що вони створюють. То може бути альбом моєї на даний момент улюбленої співачки Lianne La Havas або пісня риби-пилки, фільм Нолана або ж мультфільм «Рататуй», книга Паланика або газета з анекдотами та статтями про цирконієвий браслет, що лікує рак мозку.

А ще я сам себе надихаю: часто челенджу робити «щось» із «нічого» як в музиці, так і в гуморі.

— Хто твої герої, героїні? Хто тебе надихає з живих або мертвих, і чому?

У різні періоди життя мене надихали різні люди. Перші, що приходять на думку:

Том Йорк — давно стежу за творчістю Radiohead; нещодавно передивився їхні лайви як із From The Basement, так і з живих концертів, та й дуже завалив кабіну з глибини саунду.

Квентін Тарантіно — пройшовся його фільмографією та ледь не здурів з його режисерського бачення.

Саша Гудков — мабуть, я в ньому бачу себе у паралельній реальності, де я багато часу проводив не за звуком та музикою, а за написанням жартів та сценаріїв.

А ще мені дуже імпонує творчість українського коміка Василя Байдака. Я навіть одного разу підійшов до нього в кафе «Дилетант» на Подолі та сказав: «Дякую за Бабадука», але з моїм маніакальним виглядом під час нервування від спілкування з новими людьми він, напевно, міг подумати, що мені зле. І я до сих пір не впевнений, що той діалог був не в моїй голові.

— Що передає твій псевдонім?

Я асоціюю себе з фламінго: високі, худенькі, одночасно безглузді й красиві птахи з великими дзьобами і паличками-ніжками.

Спочатку я хотів назвати проєкт Flamingo Kingdom, ніби занурюючи слухача в своє королівство. Хоч мені й дуже подобалася назва, я вирішив придумати щось коротше, адже американцям буде складно скандувати «фла-мін-го-кінг-дом» на концертах у Madison Square Garden. Так і вилупився Flamingdom.

P.S. А ще мені забавно, що:
• у назві (ненавмисно!) приховане посилання на моє прізвище:
Flamingdom
Flamingo KingdomKing — король
Корольов, хехехе;
Flamingdom звучить як будиночок для фламінго.

— Flamingdom — це одна людина чи команда? Як ви зібралися? З ким ти граєш?

Flamingdom  це мій авторський проєкт, що був створений із самочеленджу. Мені було ментально погано, грянув карантин і я пообіцяв собі за літо 2020 року написати альбом. Першого вересня 2020-го в мене вже були на руках усі треки, далі я просто затягував з релізом через якісь власні містичні причини.

Тому так, над усіма треками я працював один, але нещодавно зібрав команду, з якою маю намір записати лайв-відео та пограти свій джаз вживу. Шукав я моїх орлят-фламінгонят, відштовхуючись від міркувань:

«Тааак, хто ж з людей навколо мене не просто гарно грає, а ще й кому неможливо в очі без посмішки подивитись?».

Так я завербував:

  • Єгора Савіна — джазового ударника та частого гостя київської джазової двіжухи Fusion Jams
  • Клавішніка-віртуоза Колю — друга Єгора;
  • Сашу Васильківського — фронтмена гурту VNATURE.
    Така в мене dreamteam.

— Твоя музика — це хобі чи щось більше?

Це моя психотерапія. Моя найсолодша радість та найгіркіша печаль.

У мене були періоди, коли я міг місяцами не брав інструмента до рук або ж не слухав музику взагалі. В мене часто змінювалися інтереси, але якимось чином музика все одно поверталася до мене (чи я до неї). І в якийсь момент я прийняв ситуацію та перестав від неї бігати.

— Очікування і реальність. Яким би ти хотів бачити своє майбутнє в якості артиста? І яким воно буде, як думаєш?

Мені дуже цікаво, наскільки далеко я зможу зайти у своїй творчості. А також чи вистачить мені сил у боротьбі з самим собою. Я хотів би бачити себе музикантом, який:

  • не боїться експериментувати;
  • навчився точно та якісно передавати свої почуття музикою, яка, в свою чергу, викликає емоції в інших людей.

Думаю, я зможу стати кращим, ніж я є зараз. А поки побуду просто Вовою — 27 повних років, автор свого першого альбому Flamingo Kingdom.

Познайомтеся також з Nick Tow — чудовим інді-роковим проєктом із Харкова.

Фото: Євгенія Винокурова