Стати фронтменом на війні: інтерв’ю з музикантом Олександром Ремезом

Як тобі було стати фронтменом в буквальному сенсі цього слова?

Я отримав поранення, і не можу сказати, що мені це подобається. Бувало по-різному. Взагалі, я ніколи не цікавився війною, нічим мілітарним, ніякими такими штуками. В мене були знайомі, які в цивільному житті в мирний час ходили в «пікселі», куртках а-ля військові, носили якісь прибамбаси-ножики. Я ніколи цим не цікавився. 

Коли загроза повномасштабного нападу стала реально відчуватись, я не планував нічого навіть приблизно схожого на те, що врешті зробив. 

Це був знак, що нам не пофіг

Чесно кажучи, до цього в мене був план: я думав, якщо воно почнеться, то я поїду кудись подалі, можливо, за кордон, з ноутом, писатиму музику. Але коли все дійсно почалося, я зрозумів, що ні. Я не можу так вчинити. 

Мені треба було щось робити, я пішов здавати кров, потім пішов спочатку до одного військкомату, потім до іншого. Зрозумів, що діла не буде. Через знайомих дізнався про військову частину і з другого разу пішов до ТРо. Для мене це був як знак, що нам не пофіг. Як під час Майдану — з однієї краплі робилося море.

Гімн роти

Так уже вийшло, що нашу роту назвали на честь відомого полководця Івана Сірка. Він був дуже крутий, його декілька разів переобирали кошовим отаманом — серед козаків це було дуже почесно. Мій командир дозволив мені займатися музикою, але сказав: «З тебе гімн роти».

Я там зустрів дуже різних людей, з більшістю яких я навряд би зустрівся у мирному житті. Скоріш за все, вони були для мене просто перехожими. А тут ми опинилися разом, наприклад, на чергуванні, де потрібно стояти вночі години чотири. І треба про щось розмовляти.

Наприклад, Саша Буль. Я почав читати його книжку до війни та з неї дізнався, що в нього був хист до військових штук. І я продовжив її читати, коли опинився там, дійшов до місця, де головний герой потрапляє на війну. Я тоді навіть написав Булю: «Чувак, звідки ти все це знав?! Розбирався у всіх цих армійських штуках?!».

Мені ще дуже сподобався момент, коли головний герой дізнається, що війна закінчилася — не від командування, а випадково від якогось «перехожого».

Як тобі було радикально поміняти свій життєвий устрій на військовий? Ти ж фрилансер! За менше ніж пів року, ще й на службі, ти встиг написати цілу програму. Прямо за всіх відстрілявся.

Іноді мені здається, що під час війни, особливо поки я був у госпіталі, у мене точно було більше часу на творчість, ніж навіть у мирний час. Бо в мене була купа програм, якісь проєкти, я жив із таймером. Я заганяв себе. В якийсь момент, як би це смішно не звучало, але армія на якусь мить здалась мені відпусткою.

Перший час я, як і багато хто, не міг нічого робити. Спочатку дійсно нічого не міг навіть слухати, і довго не слухав. А потім просто на якомусь перекурі я наспівав приспів з Jolene як «Джавелін» і подумав: а що, як спробувати щось із цього зробити? 

Коли був час, трошки поскладав рядочки. Для цього послухати Jolene довелося ретельніше. Потім почали ідеї приходити. Мабуть, на зміну емоційному буму з постійними фізичними навантаженнями, коли все це відступає, приходить якесь творче усвідомлення. Багато різних емоцій зіграло і їх потрібно було кудись дівати. Все це саме почало виходити якось. Дійшов до віршів. 

Коли я був у госпіталі, то дуже захотів приділити увагу мові. У мене є така слабкість — коли зі мною розмовляють російською, я переходжу на російську. Мене це задовбало. Я не хочу цього більше робити. Зі мною вже мама і сестра спілкуються українською, іноді навіть брат, хоча ми всі з Харкова. 

Це ми зараз чомусь вважаємо, що Харків ніби як російськомовне місто. Хоча якщо подивитися історію, скільки там було митців? Харків був таки проукраїнським.

Чим би ти хотів зайнятися після?

Ми вже відвикли планувати, і в мене чіткого плану нема. Але я думаю, що кудись з’їздити відпочити.

Ти колись казав, що хотів би поїхати в тур по Америці та на Кубу.

Усе ще хочу, уявляю собі щось напівдике… Але реально змінилися пріоритети. Наприклад, раніше я думав, що прикольно було б спробувати пожити якийсь час в іншій країні. Я більше не хочу жити в іншій країні. Або я думав, що було б прикольно з латиноамериканкою якоюсь замутити — тепер хочу українку! Мені нафіг не треба більше ті всі!

Якщо уявити, що кожна написана тобою пісня — це окрема касета, то як би ти переставив цю бібліотеку?

Я реально не можу і не хочу зараз грати те, що було до цього, не хочу змішувати те, що зараз відбувається, із тим, що було раніше. Я собі вирішив, що зараз реальність настільки викривлена, і я не буду відповідати нічому, що було раніше. 

У мене навіть з’явилась борода, а потім я побачив, що мені з нею досить непогано. Подивимося, що буде далі. Мені пропонували, коли матиму відпустку, зіграти концерт, я відповів, що якщо буду, то лише з тою програмою, яка в мене зараз.