Інтерв'ю

Олег Сенцов — про фільм «Носоріг», епоху 1990-х та режисерську жорсткість. Інтерв’ю

Даня Панімаш

17 лютого у прокат вийшов художній фільм «Носоріг» українського режисера Олега Сенцова  перша високобюджетна робота режисера і колишнього політв’язня після повернення з російського полону.

У 2011 році Олег Сенцов на власні кошти зняв фільм «Гамер» про залежного від комп’ютерних ігор підлітка-геймера. Фільм здобув перемогу у двох номінаціях Одеського кінофестивалю. У 2014-му після окупації Криму Російською федерацією режисер був звинувачений у тероризмі правоохоронними органами Криму і вивезений до Росії. У 2015 році Олега Сенцова було засуджено до 20 років ув’язнення. 7 вересня 2019 року режисера було звільнено в рамках обміну утримуваними особами між Росією та Україною.

Над проєктом фільму «Носоріг» Олег Сенцов почав працювати ще у 2012 році, однак через ув’язнення режисера його було заморожено. Після повернення з російської в’язниці, Олег продовжив роботу над фільмом.

Ми поспілкувались із Олегом про зйомки фільму, підбір музики, режисерські методи і звинувачення у просуванні російських наративів. Запитань було багато, але у нас було рівно 30 хвилин. На щастя, Олег був відкритим до спілкування і вони пролетіли непомітно та насичено.

— Я поки що не дивився «Носорога», але за вашими інтерв’ю і трейлером здається, що це фільм про дорослішання людини та її падіння.

Про людину й відсутність вибору в епоху 1990-х, неможливість потрапити в інше середовище.

— Епоха 1990-х для вас — щось ностальгічне?

Це період мого життя так само, як і пізній Радянський Союз. Але я точно не ностальгую за цими часами, і тому намагався передати цей час максимально відверто та реалістично. «Носоріг» — це деромантизація епохи та кримінального світу. Кримінальний світ у фільмі є сюжетним конструктом.

Я жив у бандитському Сімферополі, там були постійні розборки, стрілянина, вбивства, вибухи — все серйозно.

— Я читав коментарі під трейлером і один із них мене зачепив.
У ньому говорилося, що «Носоріг» просуває російський наратив, як «Бригада» та «Бумер»…

Там половина людей, котрі пишуть негативні коментарі, на зарплаті сидить (сміється). Російська влада веде цілеспрямовану пропаганду проти мене, щоб максимально нашкодити мені, фільму та Україні загалом. Для них важливо, хто його зняв. Для Росії «Носоріг» — це проблема, тому що має чітку проукраїнську та антиросійську позицію.

Росія живе минулим. Вона живе Радянським Союзом, живе 1990-ми. Росія культивує минуле, бо не має майбутнього. Чому в Росії зараз відзначається День перемоги з таким розмахом, з яким не відзначали в СРСР? Таке враження, що вони минулого року виграли Другу світову війну, причому Путін особисто керував військами.

Для Росії «Носоріг» — це проблема,
тому що має чітку проукраїнську та антиросійську позицію.

1990-ті для них — це така страшилка. «Бачили, як було погано у 1990-х? Це був страшний час! Добре, що в нас зараз є стабільність, Путін». Це їхній внутрішньополітичний меседж, що у 1990-х Росія звернула не туди. Якби Єльцин призначив Бориса Нємцова своїм наступником, то Росія була б зовсім іншою країною.

Тож у Росії й показують, як усе було жахливо тоді. Коли Росія мала свободу зробити вибір, вона його не зробила. В нас зовсім інша історія. «Носоріг» — це не «Брат» і не «Бригада». Вони взагалі не схожі.

— Я до того, що є відчуття, ніби все бандитське — з Росії, а в Україні такого зовсім не було. І цей коментар наче говорив про те, що ми, українці, жили собі добре, а тут якийсь Сенцов знову з російськими бандитами.

Різні люди, різні думки. Є люди, які справді щиро так вважають, є і боти на зарплаті. Для мене показником є ​​те, що на попередніх показах фільм дуже сподобався. Причому абсолютно різним людям — і тим, хто пам’ятає 1990-ті, і студентам
по 19–20 років, які на той час навіть не жили. Їх навіть не шокує жорстокість, бо «Носоріг» доволі жорсткий.

Було кілька людей, які казали: «Знаєте, ми прийшли з дуже низькими очікуваннями». Вони потрапляли в інформаційне болото, де мене намагаються закидати брудом, що я режисер, який нічого не вміє. А насправді виявляється, що це гарне кіно. У них сформувалася низька точка очікування, тому ефект був сильнішим. І це набагато краще, ніж коли ти чекаєш багато, а на виході отримуєш інше.

Не буває невідомих шедеврів. Вони все одно рано чи пізно пробивають собі дорогу. З «Носорогом» трохи легше, бо є Венеція (Венеційський кінофестивальред.), уже є призи в Стокгольмі, гарна дистрибуція, Netflix. Інформаційне поле дуже велике, люди в будь-якому разі цей фільм дивитимуться і обговорюватимуть.

— А як для вас звучать 1990-ті?

Я дуже люблю музику з дитинства, хоча я не маю слуху, не співаю і не граю.
Музика — дуже важлива частина мого життя. Загалом цей саундтрек і є моїми дев’яностими. Звичайно, я віддаю перевагу рок-музиці, попсу я не дуже люблю, але в основному звучали дискотечні треки. Коли виходив на дискотеку, вона теж була, вона десь летіла і мене не оминала. Я Depeche Mode слухаю з 13 років, KLF, Snap теж повз мене не пройшли.

— Як ви підбирали саундтрек?

І в «Гамері», і в «Носорозі», і навіть у своїх майбутніх сценаріях я прописую, який трек гратиме у ключових сценах. Я заздалегідь знаю, як це знімати, в якому ритмі.

На зйомках я вмикав музику знімальній групі та акторам, щоб усі трохи розуміли, що робити і якою має бути атмосфера. Я чітко знав, як знімати, як це нарізати. І фільм було змонтовано всього за один місяць.

Із треками була проблема. У «Носорозі» є три види пісень. Перший — треки з зарубіжної музики. Її було багато, треба було вибрати найкраще, а потім купити.

Другий вид — українська музика. На самому початку 1990-х було дуже мало доброї, якісної, цікавої української музики, яка була б доречною. У принципі ми вибрали хороші, маловідомі пісні чи забуті хіти, воно якось склалося у спільну композицію.

Третій — російські пісні, бо в 1990-х їх було дуже багато. Брати у фільм багато російської музики — не варіант, адже це українське кіно. Але й не брати було б зовсім неправдивим. Тому були проблеми, наприклад, із піснею гурту «Агата Крісті»«Сита свиня». Бо там один, скажімо так, нормальний брат, а другий — «кримнаш».

Мені дуже не хотілося з цим зв’язуватися, але я розумів, що краще за цю пісню для однієї сцени немає. Ми вели переговори через поляків та німців. І самі «Агата Крісті» не дуже хотіла віддавати пісню у мій фільм.

Але «Агата Крісті» у 2011 році, коли я був лише режисером-початківцем, віддала мені пісню за 100 рублів. Я попросив європейських партнерів нагадати цю історію,
і питання з піснею «Агати Крісті» вдалося владнати через посередників.

— У вашому саундтреку ще різонув вухо Михайло Круг…

Михайло Круг політично нейтральний. До війни політика не була проблемою.
Круг уже помер, і він, до речі, найшанованіший виконавець шансону. Про решту не згадує ніхто. Є Михайло Круг і якесь сміття. Це я як колишній політв’язень говорю (сміється).

Була смішна ситуація з Володимиром Шаїнським. Мені була потрібна його пісня. Але Шаїнський помер, а його син не хотів продавати права використання цієї пісні. Аргументував тим, що то пам’ять батька. Казав: «Україна, фашисти, це ж пам’ять батька, бандити, ні, ніколи». Згодом уточнив, скільки грошей, і в результаті в «Носорозі» звучить дитяча пісня Шаїнського.

Ще цікава історія фіналу «Носорога», який не увійшов до фінального монтажу.
У ньому було використано пісню Єгора Лєтова «Ходит дурачок». Вона ж була прописана у першому сценарії 2011 року. Після початку війни я не захотів її брати, бо Лєтов мав більшовицьку позицію.

І я не хотів, щоби у фіналі звучала російська пісня. Я шукав україномовну пісню, запросив Сергія Жадана, ми з ним дружимо. Він написав чотири пісні, і мені жодна не сподобалася. Зрештою повернулися до першої, він її трохи переробив, але,
на жаль, і її я у фільм не включив.

Є Михайло Круг і якесь сміття. Це я як колишній політв’язень говорю (сміється).

— Ви пісні вибирали самі, без музичного супервайзера?

Так. Іноді спілкувався з людьми, коли не знав, яку взяти пісню. Але 80% того, що я заклав, я й використовую.

— І бачення, яка пісня у якій сцені має звучати, теж ваше?

Я ж сценарист і це одразу закладається у сценарії. Якщо є така необхідність, то музичний супервайзер, звичайно, потрібний, особливо у великій знімальній групі.

У мене була група з 70-ти людей, але з музикою я справлявся сам. Під час зйомок «Гамера» я зібрав треки й показав моєму звукорежисеру, а він каже: «Це неможливо, це надто різні треки, вони нічим не перетинаються, каша буде». Але в моїй голові все чудово працювало.

У кіно важливо, щоби музика не випирала. Як це робиться: зняли сцену — нудно; коротше нарізали — нудно. Наклали музику — і сцена пожвавлюється. У «Носорозі» є сцена дискотеки з дуже складним проходом на півтори хвилини, і потрібно було включати пісню It’s My Life так, щоб на певних словах герої заходили до приміщення.

Дискотеку знімають без музики, максимум відбивається ритм (плескає у долоні), бо потрібні природні шуми, а музика їх переб’є.

— Чи складно було чистити права на музику?

Це завжди складно. Я пам’ятаю ще за «Гамером», коли ми брали всяку круту музику, виходили на держфінансування, і нам дали грошей, щоб ми музику очистили.

Доводилося торгуватись. Для «Гамера» «Агату Крісті» за 100 рублів купили, а для «Носорога» пісня Metallica обійшлася в 4000 доларів. Це нормальна ціна за хороший трек. Можуть вломити $20 000, але це дуже дорого.

— «Носоріг» — ваш перший великобюджетний проєкт. Чи важко було працювати з великою кількістю людей? «Гамер» був більш камерним фільмом.

У мене не було такої проблеми, тому що я прожив уже досить довге життя і багато чим займався, зокрема організацією людей, процесів, бізнесом, кіберспортом. З продюсуванням фільмів та організацією у мене все добре. І в мене була гарна, велика команда. Якщо ти правильно її ведеш, вона працює як єдиний механізм. У «Гамері» мені доводилося робити все самотужки, а тут ти просто говориш, хто що, хто куди.

— Ви тиранічний режисер на знімальному майданчику?

Жорсткий. Я і людина не дуже м’яка, вимоглива до себе та інших. Я не впадаю в істерики, всі ці понти терпіти не можу. У мене всі були рівні, а хто в мене намагається, як кажуть у в’язниці, «вивернути п’яту», показати, що він більше за інших, я одразу жорстко приземляю.

Від режисера до постановника у мене всі однакові, ніхто не вважає себе кращим за інших. Усі мають свої обов’язки, кожен може внести своє рішення, але я приймаю останнє. Люди приходять і розуміють, що тут займаються мистецтвом, кіно, тут ніхто не тирить бабки, ніхто не ухиляється. Починається синергія.

Але тобі мусять повірити. Коли я заходив у зйомки «Гамера», у мене був режисерський досвід у 10 знімальних днів. Ми знімали «Гамера» дев’ять місяців, я здобув досвід нехай маленького, але повноцінного проєкту. Потім у мене була перерва і я прийшов одразу в такий великий проєкт, але я швидко навчаюсь і адаптуюсь. На момент зйомок «Носорога» я мав маленький багаж досвіду в кіно, але досвіду життєвого було більше.

Я знімав багато дублів, робив якісь складні речі, яких команда часто не розуміла. І вони потай писали іншим продюсерам, що «режисер божеволіє, врятуйте, допоможіть, ми знімаємо провальне кіно, нічого не вийде, ми рухаємося до катастрофи» (сміється). Ось приблизно такий настрій був перші тижні, все відбувалося дуже сумбурно та незрозуміло.

Але дуже важливо, щоб у тебе вірили актори й група. І щоб режисер розумів, навіщо це все робиться.

— Головну роль грає Сергій Філімонов, непрофесійний актор.
І для нього це перша роль. Чи важко було з ним працювати?

В Україні куди не плюнь, потрапиш у непрофесіонала, який на своєму місці. Так, на жаль, у нас рівень професіоналізму в кіно невисокий, тому що у нас не так багато знімається кіно в принципі. І ніхто не приїжджає сюди знімати, щоби ми були ренталом якимось. Ми працювали з поляками, німцями: вони якісь чіткіші. Наші люди готові померти на майданчику, а ті готові працювати як слід.

— А ви його взяли, тому що знали чи бачили його, чи він пройшов проби?

Ми проводили кастинги, і всі кандидати проходили відбір однаково. Я шукав відповідну фактуру серед футбольних фанатів, спортсменів, військових, ув’язнених, людей, які пройшли випробування життям. Це не обдуриш, це речі, які одразу відчуваєш. Тобто людина заходить у кадр, ти відразу розумієш, хто вона, хоча вона ще нічого не зробила, просто пройшлася й сіла на стілець.

Але ти відчуваєш, що від людини виходить небезпека. Ось і в Сергія життя цікаве, і зараз він змінюється, як і його герой. І головне — він хотів грати, хотів учитися. Він дуже дисциплінований, за три місяці роботи дуже виріс як актор. В екстремальних умовах ти швидко вчишся. Два роки кіношколи не дали йому того, що він отримав за один цей проєкт.

— Який був найжорсткіший момент на знімальному майданчику?

У нас практично кожна зміна була жорстка. Але, напевно, найепічніша сцена зйомки — сцена в сараї. Вона вийшла дуже натуралістична і знімалася дуже важко, тому що в ній герої практично оголені. А в сараї було дуже холодно, хоч його й прогрівали.

Є речі, які важко фізично витримати й зняти, але Сергій — великий молодець.
Мало хто зміг би витримати таке фізичне та психологічне навантаження.

Фото: Yuriy Grigorovich, Valentyn Kuzan

Читайте також інтерв’ю з Wellboy про зміни у житті після «Гусей» та пісню для «Євробачення»