Інтерв'ю

Гурт IGNEA — український метал на експорт. Інтерв’ю

14 Вер 2023

Українська важка музика має гурти, які заслужили на промовисте звання нашого музичного експорту на Захід — вони вибудували аудиторію та стали частиною великих європейських лейблів завдяки постійним турам за кордоном і послідовній роботі зі слухачем.

Серед Stoned Jesus, White Ward, «1914» та інших виділяється київський гурт IGNEA. Вони грають мелодійний дез-метал із орієнтальними мотивами та оксамитовим жіночим вокалом, що перемежовується низьким ґроулом.

Зі зміною правил виїзду за кордон під час воєнного стану IGNEA та іншим довелося скачувати великі європейські тури, у яких вони могли розповідати закордонній аудиторії про російсько-українську війну та збирати кошти на ЗСУ. Восени київський колектив виступить у шістьох українських містах, після чого планують європейський тур із легендами металу Fear Factory. Чи вдасться цього разу отримати дозвіл від Мінкульту й поїхати повним складом — невідомо.

Ми поспілкувалися із вокалісткою Хель (Ольгою) Богдановою і клавішником Євгенієм Житнюком про те, як живеться українському метал-гурту «на експорт» за умов, коли неможливо повноцінно працювати у Європі, про їхній прорив на західну аудиторію і контракт із австрійським лейблом Napalm Records, а також про проблеми української метал-сцени.

У гурту IGNEA 30 вересня починається тур Україною. Квитки можна придбати за посиланням.

Наразі IGNEA — один із найбільших українських важких гуртів із великою аудиторією за кордоном. Ви планували цей напрямок із початку діяльності?

Хель: На початку у нас не було серйозного підходу чи конкретного плану. Ми випустили мініальбом Sputnik у 2015 році, потім усе самотужки закрутилося. Оскільки музика була англійською, ми активно працювали у Facebook, дублювали пости англійською. Ніколи повноцінно не орієнтувалися лише на Захід, але Захід із самого початку більше розумів нашу музику.

Ми намагалися турити Україною у 2017 році, але відгуку в української аудиторії майже не було — назбирали певну фанбазу, але у цільову аудиторію не дуже потрапили. Потім виступали щороку на великих українських фестивалях, там у нас була велика публіка, але ми все ж отримували більше відгуку від західної аудиторії, тож продовжили більше працювати з нею. Зараз інколи виходить, що українці слухають нашу музику, але не знають, що ми теж з України. Початково нас український ринок не зрозумів.

В Україні сформована власна традиція металу — наприклад, міцна харківська школа важкої музики (Drudkh, Nokturnal Mortum та інші гурти), по країні раніше проходили великі нішеві метал-фестивалі. Ця аудиторія не зрозуміла вас?

Євгеній: Якщо взяти термін «харківська школа важкої музики» — то це величезна купа людей, яка довгий час варилася у власній бульбашці й ігнорувала інші гурти. Подібних бульбашок по Україні дуже багато, вони є у кожному великому місті. На щастя, це все потрохи розчиняється.

Хель: Колись ми виступали на фестивалі у провінційному французькому містечку і здивувалися, побачивши, скільки людей ходило у футболках Nokturnal Mortum i Drudkh. Я все ще впевнена, що їх більше слухають за кордоном, ніж у нас.

Не варто забувати, що метал довгий час був андеграундним в Україні, і тільки зараз нові покоління розуміють, що можна слухати водночас метал, інді, хіп-хоп і поп-музику. З’являється більше аудиторії, що відкрита до більшої кількості жанрів.

Багато молодих виконавців питають у нас поради, як заробляти на власній музиці, але при цьому не хочуть виходити з підвалу, бо це «не трушно». Це окей, якщо ви хочете бути у андеграунді, але тоді не варто скаржитися, що не можете заробити на своїй музиці.

До всього, в Україні нема серйозної індустрії, лейблів, букінг-агентств і якісних профільних медіа навколо важкої музики. Є Neformat, СЛУХ інколи пише про метал, але цього недостатньо. Під час війни розвиток метал-простору в Україні повільніший, бо є очевидні інші пріоритети, але хороші новини — українські метал-гурти більше почали турити Україною. Різножанрові колективи поступово виходять із власних бульбашок.

Євгеній: У нас як металістів зараз найінтенсивніше спілкування із українським металкором і хардкором. Коли таке було взагалі? Ось, наприклад, 7-го жовтня виступаємо у Києві з хардкорниками True Tough, металкор-гуртом Telema, і Hell:ON, єдиними металістами у цьому складі.

Хель: Ми обмінюємося із ними досвідом — як краще продавати мерч, робити промо, думаємо разом, як зібрати більше пожертв на війну. Це розвиває ринок, тим більше за кордоном так і відбувається — організатори намагаються змішати різножанрові гурти у лайнапах турів і фестивалів. На бекстейджі люди не сидять по куточках, а намагаються допомогти одне одному, домовитися про колаборації.

Як стався ваш прорив на західну аудиторію?

Хель: У 2015 році ми випустили пісню і кліп Alga про боротьбу кримських татар, і спочатку він завірусився через українську аудиторію. Я розіслала пресреліз різним українським медіа, і його несподівано запостила «Українська правда». За добу кліп отримав 10 тисяч переглядів.

Далі пісня так сподобалася людям, що розійшлася сарафанним радіо аж до закордону. Її почав рекомендувати YouTube — якщо він бачить, що користувачам подобається відео, він усім його показує (станом на серпень 2023 року кліп на пісню Alga наближається до 10 мільйонів переглядів — ред.).

Наразі це відео нам уже не дуже подобається, ми його ніде не піаримо, але воно живе своїм життям і все ще приносить нам нових фанатів. З Alga почався ріст нашої закордонної аудиторії, ми почали робити мерч і серйозніше пропрацьовувати нашу бізнес-модель.

Євгеній: А потім стався безвіз.

Хель: Так, тоді це було дуже важливо для української музики. Вже активно турили Stoned Jesus і Jinjer. Ми на це все дивилися і теж хотіли в тур.

Євгеній: Ми намагалися працювати з українськими промоутерами, щоб поїхати в Європу, але це не приносило результату. А потім нам пощастило — вийшли на хороше європейське букінг-агентство. Тут нема магії, ви просто починаєте працювати з чуваком, у якого купа зв’язків — він виб’є місце у турі на розігріві великого гурту й скаже, скільки з тебе грошей.

Хель: Якщо їхати у перший європейський тур на розігрів, то доведеться платити. Багато гуртів не готові інвестувати, бо вважають, що це неправильно, хоча вся музична індустрія так працює. Це якщо ви їдете у десятий тур, і досі проплачуєте участь, то щось не так. Варто інвестувати час та гроші у свій перший тур, щоб промоутери побачили, що вам можна довіряти, і запросили на наступні виступи.

Що з вашого досвіду європейських турів можете порадити гуртам, які збираються їхати туди вперше (за сприятливих умов)?

Хель: Знайдіть українського артиста, який уже був у такому турі й зможе пояснити, як усе працює. Є багато нюансів: наприклад, скоро ми поїдемо турити Україною, і у кожному клубі на нас чекатимуть барабанна установка, гітарні кабінети і так далі. У Європі на вас чекатиме порожній зал із порталами у кращому випадку. Потрібен технічний беклайн — ваш особистий, орендований чи від локального гурту на розігріві.

Крім того, за кордоном жоден великий концерт не проходить без контракту, а виконавці його часто неуважно читають. Так можна влетіти на гроші. Окрема річ — де дешевше похарчуватися, як краще продавати мерч, зрозуміти, як відбуваються саундчеки.

Євгеній: А ще — у який готель поселятися. Був випадок, коли я забукав у центрі європейського міста дешевий готель за знижкою, а потім виявилося, що потрібно тратити кілька годин, аби виїхати з центру, замість того, щоб спати. Крім того, треба готуватися, що якщо ти їдеш у тур на бусі — будеш спати по чотири години на день. Також не забувайте про оплату за європейські дороги й паркування — це все доволі дорого.

Як ви стали частиною австрійського лейблу Napalm Records?

Євгеній: Нам просто запропонували.

Хель: Багато гуртів думають, що для того, аби підписатися на лейбл, треба закидувати його листами з промопакетом. Це все йде у спам. Насправді треба турити за кордоном, бо представники лейблів часто ходять на виступи. Крім того, вони дивляться, як ви спілкуєтеся з аудиторією у соцмережах, чи стабільно виступаєте. Зараз також важливі великі прослуховування на Spotify — навіть важливіші за перегляди кліпів на YouTube.

Євгеній: У великих лейблів є план із підписання гуртів. Якщо вже зайняте місце по певному жанру, то нових гуртів у такій стилістиці лейбл не братиме. Хіба якщо певний гурт іде з лейблу і відкривається жанрова ніша.

Хель: При підписуванні контракту нам було важливо покрити питання дистрибуції — зараз фанати з Німеччини, США і Японії пишуть, що купують наш альбом Dreams of Lands Unseen у місцевих магазинах. Але варто розуміти, що лейбл не зробить із вас зірок на рівному місці й не виконуватиме за вас усю роботу. Зараз ми зі свого боку працюємо навіть більше, ніж до підписання на лейбл.

До речі, якщо стати частиною великого лейблу, вся індустрія серйозніше сприйматиме ваш гурт. Це така собі піар-складова — наприклад, весною я їздила на метал-конференцію у Осло, розповідала, що співаю в українському гурті IGNEA. Спочатку людям було байдуже, але коли я додавала, що ми видали альбом на Napalm Records, вони змінювалися на обличчі і слухали уважніше.

Коли ми отримали пропозицію, то тиждень думали, чи варто погоджуватися. Знали, як відбувається співпраця із Napalm Records, бо спілкувалися з іншими українськими гуртами з лейблу. До того ж, у нас як у незалежного гурту на той момент працювала певна бізнес-модель — а коли підписуєшся на лейбл, то велика частка твого доходу йде йому. Тож усе не настільки райдужно. Бувають успішні історії співпраці, бувають і не дуже.

Євгеній: Зрештою, яка може бути успішна історія співпраці з лейблом без постійних турів? Якщо умовний український гурт сидить в Україні й не робить живе промо своїй музиці за кордоном, не продає диски й вініли, то його реліз провалиться.

Дмитро Кумар із львівського метал-гурту «1914» колись писав у Facebook, що гурт просто «йде на дно» через нову процедуру виїзду артистів за кордон.

Євгеній: У нас те саме, тільки у менших масштабах. Скоро європейські слухачі ходитимуть на концерти й тури російських виконавців у Європі, які будуть виступати на тих фестивалях, де могли бути українці.

Хель: Багато українських гуртів не можуть виїхати при тому, що на них є попит. У нас уже кілька колективів вийшли на той рівень, щоб бути заявленими на великі фестивалі.

Євгеній: Три українські гурти мали грати на Hellfest 2023 (Stoned Jesus, White Ward i 1914) — це ж здуріти.

Хель: Треба зрозуміти, що європейські промоутери теж хочуть заробляти гроші, і якщо українські гурти кілька років підряд злітають із виступів, їх потім просто не будуть запрошувати.

Євгеній: Українська музика на міжнародній сцені з часом впаде до того стану, у якому була до безвізу.

Хель: Усе напрацьоване роками скочується у діру. Не можна порівнювати це з тим, які людські втрати зараз несе наша країна, але росія вкладає купу грошей на свою пропаганду через культурну складову. У нас навіть не треба вкладати гроші — просто не заважайте нам робити свою роботу.

Як за роки візуальної відсутності гурту на європейських виступах і фестивалях не розгубити аудиторію у соцмережах?

Хель: Треба робити втричі більше онлайн-контенту, щоб залишатися на радарі. Світовий інфопростір зараз переповнений, а нам іще важче, бо треба ще якось розповідати про війну, закликати донатити і робити це так, щоб Meta нас не забанили і ми не залишилися без акаунтів, як «1914».

У мене є досвід у маркетингу, тому ми одразу починали серйозно працювати з аудиторією. Ми продаємо мерч за кордон із 2015 року, і з того часу у мене є емейл-база всіх людей, які у нас його купували. Я відповідаю на всі коментарі й емейли. Важливим кроком було заведення сторінки у Patreon у 2018 році, коли метал-гурти цього ще не робили. Багато людей сміялися, мовляв, ми будемо клянчити гроші у фанатів.

Зараз Patreon — основне джерело нашого доходу та інструмент контакту з шанувальниками. Минулого року вони, до речі, самотужки скооперувалися і надіслали нам під час блекаутів зарядну станцію Bluetti, ковдри і свічки. Багато хто був готовий прихистити нас і наших рідних у Європі, коли почалося повномасштабне російське вторгнення.

Євгеній: У нас там купа контенту для фанатів, якого більше ніде нема в інтернеті. Історії про те, як ми пішли купувати тарілки для барабанів, великі блоги про роботу над альбомом, навіть кулінарне шоу.

Хель: Фанати підтримують нас, бо ми постійно на зв’язку. З ростом гурту це стає складніше, але потрібно тримати базу постійних клієнтів. У нас є контент-план для соцмереж, ми працюємо з ним щодня.

Для вас гурт — це основна робота, чи хтось працює поза музикою?

Хель: Для нас двох із Євгеном — основна робота десь із 2019 року, бо ми — двоє найосновніших учасників гурту. Женя пише музику і займається технічними питаннями, а я пишу тексти, вигадую концепти, займаюся менеджментом і маркетингом.

Троє інших учасників більше як наш живий склад, у якому нам усім разом дуже кайфово грати. Це не значить, що хтось у гурті більш чи менш важливий, у кожного своя роль, і найголовніше, що для нас така модель роботи працює найкраще.

На вас чекає великий європейський тур із Fear Factory, ви вже анонсовані на натупний фестиваль Wacken. Є впевненість, що цього разу вдасться отримати дозволи від Мінкульту й поїхати?

Євгеній: Гурт поїде. Чи поїдуть усі учасники гурту — оце питання.

Хель: У нас раніше злетіли три величезні європейські фестивалі, бо Мінкульту в останній момент не сподобалися наші документи, хоча за тими ж самими паперами вже виїжджали інші гурти. Тур із Fear Factory — це 43 концерти у Європі та Великобританії з майданчиками від 600 до 2000 відвідувачів, де ми зможемо збирати гроші на потреби ЗСУ й розповідати про війну.

Ми вже поспілкувалися з декількома європейськими музикантами, які могли би сесійно замінити тих наших учасників, документи яких не подобаються Мінкульту. Пощастило лише, що наш басист ходить із кардіостимулятором, а я — жінка.

У вас є кілька пісень українською, але решта — англійською. Чи можливо нашому артисту, який співає лише рідною мовою, пробитися у Європу? Чи потрібна там така музика?

Євгеній: У мене є приклад — Rammstein. У Києві у них був концерт забитий по вінця, при тому, що німецька мова — це не lingua franca (мова, що є засобом міжетнічного спілкування — ред.). Також у нашій столиці був концерт гурту In Extremo — вони співають німецькою, гельською, норвезькою мовами. Вони зірвали солдаут у клубі Bingo.

Хель: П’ять років тому я би відповіла інакше. Але зараз людям уже нудно чути лише англійську, їм цікаві пісні іншими мовами. У нас на альбомі The Realms of Fire and Death (2020) була перша українськомовна пісня «Чорне полум’я» — зараз вона одна з найулюбленіших у наших закордонних фанатів, вони буквально просили у нас більше таких пісень рідною мовою. Хтось із них навіть почав вчити українську мову.

Ми навряд чи повністю перейдемо на українську, бо деякі пісні краще пишуться і звучать англійською. З іншого боку, пісня «Далекі обрії» одразу зазвучала українською. Якщо гурт хоче розвиватися за кордоном, не обов’язково перекладати пісні англійською, але дублювати пости у соцмережах англійською — обов’язково.

Постійні скасування виступів у Європі — це, очевидно, дуже стресово. Що змушує вас продовжувати і не опускати руки?

Євгеній: Мене змушує вона [показує пальцем на Хель], а особисто у мене вже сил немає. Я абсолютно демотивований без виступів. Реальність турів — це коли ти їдеш у маленькому бусику, згорблений між ящиків із мерчем. Хочу туди, у це місце в бусику.

Хель: У багатьох організм через повномасштабну війну вже не витримує постійного стресу, у мене у травні цього року через це почалася депресуха. Але коли я бачу відео, як військові сидять у окопах і кажуть, що все буде добре, розумію, що я, живучи у своїй київській квартирі без окупантів і артилерійських обстрілів, маючи змогу займатися музикою хоч у якомусь вигляді, отримуючи гроші від закордонних шанувальників, маючи можливість виступити на українському фестивалі «Файне місто» — при цьому всьому просто не маю права опустити руки.

Читайте також: 17 українських колективів важкої музики, які варто послухати.