Інтерв'ю

«В Україні реп дуже модний. Але не український»: велике інтерв’ю з Довгим Псом

Міра Капітан

У вересні 2020 потрапляю до Львова. На одну суботу припадає аж три хіп-хоп-події. Реп-менеджерка Віра Зубко затягує мене на DVIR. Почуваюся, наче в Штатах початку «золотої ери» хіп-хопу.

Молодики у широких шортах і снепбеках, їхні дівчата у банданах, на курилці хтось весь вечір батлиться фристайлом. На діджей-сетах бі-бої танцюють брейк. З кожною хвилиною у залі стає гарячіше.

Після виступу Довгого Пса респектую йому, знайомлюся з дівчатами, що весь вечір кричать «Ріф Чока!» (діджей — ред.), офігіваю від виступу із катаною IZI SURF (львівський репер, актор — ред.). Знайома артменеджерка починає на фортепіано підбирати акорди на пісню 50 Cent, що грає з залу. Наприкінці вечора переглядаємося із Гонею, у якого недавно вийшло скандальне інтерв’ю.

Їду в таксі на вписку до репера MATORIN й даю собі слово написати про це. У центрі Львова зустрічаюсь із Довгим Псом, організатором тусовки. Він тримається стримано, говорить чітко та врівноважено. Просить нічого не вирізати з інтерв’ю.

— Що таке тусовка DVIR і в чому суть?

Ми вирішили, що у Львові потрібен хоча би раз на місяць івент, де можна презентувати свій матеріал. Вицепити аудиторію, зрозуміти, яка вона, і робити для неї тусовки. Концепт у нас був такий, що де ми робимо тусу, так її і називаєм. Ми робили в котельні — назвали «Котел», робили в Спілці письменників — назвали «Спілка».

Один раз ми робили у дворику і назвали DVIR. Ця тусовка була однією з найкращих. Я там презентував свій альбом і Денні Дельту запрошував. Було тепло: тепла пора, вечір, прекрасна атмосфера, горіли бочки…

Ми подумали: «То, може, ми зупинимся на назві бренду DVIR. Концепція така сама: де робимо, так і називаємо тусовку, але це все під патронатом назви DVIR. Давимо передусім на атмосферу, тому що хочеться, щоб людина відчувала, що потрапила до своїх друзів та її не напрягало, що на неї хтось косо дивиться.

У нас воно так і виходить: доволі по-сімейному, немає ставки на те, що до нас наступного разу прийде 500 людей. Ми працюємо для аудиторії 100–200. Якщо вона росте, це круто, якщо ні — ми почуваємось комфортно з цією публікою, бо вона наша.

— Яка аудиторія тусовки DVIR? Яка людина входить у DVIR?

Люди, яким від 20 до 30. Ми працюємо на нову аудиторію, починаємо закликати до себе молодих гравців, але це все локально. Насправді ми націлені на Львів. Прикольно, якщо DVIR поїде далі, заради репрезенту себе в інших містах.

Ми хочемо підсилювати сцену Львова, щоб у нас була своя тусовка, щоб якщо у нас з’являється нова людина, вона могла заявити про себе. Коли ти потрапляєш туди і розумієш, що ти потрапив на одну з найкращих тусовок Заходу. Хочеться до такого дійти.

— Запрошуєте виступати?

Я запрошую всіх. На рахунок того, хто виступає, тут уже більше фільтр. Хочеться, щоби людина була «про щось», щоб це не був хто-небудь.

— Можна назвати DVIR ком’юніті зі спільними цінностями?

Так. І це ком’юніті росте, бо ми нових людей затягуємо, щоб вони з нами почитали, пограли. Звичайно, є кістяк, із якого все почалося. Це я, Jointjay, DJ Shon, Rief Chocka. Це лейбл Kickit та «Ціна Ритму». В основному, ставка на україномовних. Ми хочемо попрацювати з усіма україномовними виконавцями, привезти їх до Львова.

— Чи принципово, щоб на ваших тусовках звучав хіп-хоп українською?

Ми в пріоритеті розглядаємо україномовних, тому що над нами завжди висить комплекс меншовартості. Через це хочеться, щоби «пхала» наша культура. Я себе відношу до україномовних реперів. Бачу, що потребує підсилення саме ця сторона. Я не суперрадикальний, нема такого, щоби тут якийсь крутий чувак не виконував, тому що він російськомовний чи з Європи.

У нас завищена пріоритетність до україномовних виконавців, але цікаві люди в майбутньому, напевно, приїдуть. І так у Львові, якщо по центру ходити, в основному, російськомовних чуєш. Тут дуже багато туристів, зі Сходу в тому числі. Їх тут ніхто не б’є, ніхто не чіпає, не «ущемляють». Усе нормально. Ті, хто приїжджає до Львова з цими стереотипами, мають їх позбутися.

— Бути «про щось» — це як? Що ти маєш на увазі?

Ми цінуємо, напевно, не модні канони репу, а перевірені часом.

Коли людина «про щось», їй є що сказати, і це не пусті слова. Це люди, які ще не позиціонують себе як «я артист і всьо, всі решта в жопу їбіться, якщо хочете». Це частина ком’юніті, зацікавлена в тому, щоб культура хіп-хопу зростала в Україні.

Ми б не везли якогось 044Rose, тому що ми думаємо інакше, ніж він. І, наприклад, той самий Яша НКНКТ — ми швидше його би привезли, ніж 044Rose. Тому що Яша, мені здається, наближений до вуличної культури, він зацікавлений у хіп-хопі. Це для читачів СЛУХу, що їм зрозумілішим був вектор.

— Чим відрізняється справжній хіп-хоп-артист і артист «ні про що»? Які його цінності?

Я не знаю, чи зможу дати відповідь на це питання. Почнемо з того, що true в кожного своє. По-друге, людина може мати абсолютно різні цінності, за деякими ми можемо сходитися. Це має бути цікава людина в реп-колах, не лише хатній MC; яка може спілкуватися з людьми, не соромиться того, що вона робить, і знає, що робить.

Це людина з твердими поглядами. Які це погляди — це вже широке питання. Немає такого, що ти україномовний, топиш за хіп-хоп, поважаєш умовно п’ять елементів, то ти з нами по-любому, а якщо тільки чотири елементи, то вже не з нами.

Я знаю майже всіх українських реперів — хто про що. Мені вже легше орієнтуватись, кого ми покличемо наступного разу.

— Таке враження, що велика київська тусовка і Львів ніяк між собою не комунікують. Чи так це насправді?

Ми на зв’язку з тими, хто з нами на одній хвилі. Наприклад, PVNCH — вони сильно надіються на Захід, тому що знають, що там їхня аудиторія. OTOY зі Львова родом, живе у Києві. До нас приїжджав чувак екс-Cancel Band, потім The Lazy Jesus пограти приїжджав, він же у купі київських проєктів задіяний.

Якщо відверто, у Києві багатогранна тусовка. У Львові слабша. От ти є представницею однієї з граней, музичного медіа СЛУХ. СЛУХ котирує когось, ті, відповідно, рахуються зі СЛУХом. Це все об’єднується в маленькі бомонди. Як бомонд ставиться до андеграунду — невідомо. І хто до кого як ставиться — зворотне ставлення таке саме.

Якщо бомонду пофіг на андеграунд, то андеграунду пофіг на бомонд. Тому я за локальний двіж.

Київ мені здається надто штучним. Там усе на вигоді. Там будуть з тобою брататися, поки ти будеш про них писати і підтримувати. А потім різко все припиниться. Навіть у Львові всі дивляться на Київ і ждуть, що їх хтось туди покличе жити і робити музику за гроші.

Чесно, мені дуже хочеться, щоб у Львові було щось своє. Я так розпираюсь не тому, що сам зі Львова, я хочу, щоб була західна сцена. Найзручніше її зробити у Львові, транспортно вигідно, інфраструктура краща.

Ми говоримо з PVNCH дуже довго, з найрасистськішими реперами, як СЛУХ писав, до речі. Говоримо, що легше зробити локальних героїв, ніж всеукраїнських чи всеєвропейських. Треба починати з локального місця і закріплюватися. Якщо Київ буде дивитись на нас, то будемо теж переглядатись.

А щодо артистів і співпраць… Я хочу, щоб до нас приїхало дуже багато людей. І схід, і південь, і північ. З Києва вже їздять. Просто питання: хто, на яких умовах, що вони хочуть від цього? Канєшно, alyona alyona не приїде просто так, ми не потягнемо її гонорар. Але ті, хто нам доступний, хто з нами на вайбі, до нас приїдуть.

— У чому унікальність DVIR?

По-перше, це хіп-хоп-вечірка, що відбувається раз на місяць. Раніше у Львові такі вечірки робили, але їх було дуже мало, щоб люди могли розраховувати, що наступного місяця вони знов зарвуться на реп-тусу. Ще унікально, що враховуючи то, як люди поверхнево знайомі з репом, я вважаю, вони знають тільки когось топового.

Ми глибше копаємо. Ми не граємо те, що знають всі й грають всі. Хтось грає реп, більш наближений до класики, однак це не значить, що цей реп старий. Людина розбирається у стилі від того часу й до нашого, тому що цей стиль хіп-хопу тієї доби не вмер, його роблять досі. Він живе в якихось артистах з різних куточків країни

— Коли ми виходили на курилку, там кілька разів імпровізовано люди навалювали самі між собою.

Це імпровізація поза межами сцени була. Тут живий хіп-хоп не лише у плані репу. Дуже приємно, коли бачиш на тусовці, що утворився сайфер (командний виступ — ред.) і люди там починають танцювати. У Львові є багато бі-боїв, які добились визнання і нагород по всьому світу. Вони на тусах зариваються в коло і танцюють собі в задоволення. Це показник того, що ця сторона хіп-хопу не відмерла.

Так само і репери хочуть щось почитати — роблять сайфер і читають. Це теж хороший показник. Це вечірка, куди приходять розслаблятися і комусь хочеться себе проявити поза сценою.

— Людина приходить на DVIR. Що вона там бачить?

З самого початку у нас open door, розігріває діджей. У цей же час залітає якийсь репер. Репер трошки почитав, розкачав людей, далі залітає інший діджей. Просто є така практика — відчитали репери, потім відіграли діджеї, і всі розійшлись. Або навпаки.

А якщо дуже класна атмосфера, то людина ще й побачить імпровізовані батли реперів або сайфер на курилці. Тобто вона вникне в цей… не знаю, чи можна сказати, — справжній, щирий хіп-хоп, який люди не соромляться вилити з себе.

— Кілька разів прозвучала фраза «хіп-хоп, за який не соромно». Це який?

Напевно, я говорив про артистів, які роблять музику і не соромляться того, що в них вийшло. Це стійкість поглядів. Погляди міняються, смаки теж, але є така річ, що людина зробила і може соромитись за свій продукт, бо він не віддзеркалює виконавця чи щось таке. Цікавіше, коли людина зробила те, в чому впевнена. З такими людьми приємно мати справу, бо вони знають, що роблять.

А хто ще в пошуках себе чи прийшов і відразу у мене питає: «Ну що ти, заробляєш уже щось на репі, є смисл вриватись?».

Твоя ціль насамперед — заробляти гроші на репі? Чи має це бути основною метою творчості загалом? Мені здається, це не щиро. Коли на перший план виходить творчість, ти більше її поважаєш.

Коли людині подобається те, що вона робить, а бонусом іде вже заробіток, то і людина щасливіша. До того ж виходить якісніший  контент, тому що воно йде від серця. Так, кожна річ, яку ми робимо, мала би були оплачена, приносити як не шматок хліба, то якусь шмотку. Але за пріоритетністю творчість на першому місці.

— І як ти собі уявляєш процес розвитку молодняка?

Є люди, які більше схильні до продюсування. Але у нас небагато продюсерів, які глибше займаються саме артистами. Таких, як Ваня Клименко. Я не кажу всім йти до Вані, я за те, щоб таких, як Ваня, з’явилось набагато більше. Щоб вони мали трохи інші погляди, ніж Ваня. Тому що це теж буде скучно, якщо всі будуть дивитись на реп як Ваня.

Молоді, яка вже щось вміє, але не до кінця розуміє, як зробити свій продукт кращим, потрібно знаходити таких людей. Я слухав багато молодих, 18–19 років. Вони звучать сучасно. Але є ще технічні питання. Має бути вплив у ті точки, щоб підтягнути їх по структурі побудови трека з музичної чи текстової сторони.

Не так втрутитись, щоб поміняти людину, а підказати, як вона може зробити краще. Бракує таких менторів в Україні, які візьмуть під крило молодь і поведуть. Щоб в Україні були свої Дре, до яких будуть прислухатись. Авторитети.

— Коли ми робили інтерв’ю у Києві з Dirty Flat, хлопці сказали, що в Україні реп не потрібен, бо масовий слухач зацікавлений не в реп-сцені. Що думаєш щодо цього твердження?

Я погоджуюсь з тим, що слухач зосереджений не на нашій сцені. Але не погоджуюсь, що реп не потрібен. Якщо слухач не слухає наш реп, то потрібно, щоб він його почав слухати.

В Україні реп дуже модний. Але не український.

Аудиторія є, однак вона це все не сприймає, бо або не почула музику свого формату, або просто недостатньо разів це почула.

Ти знаєш, скільки я стикався за життя з упередженими поглядами? Просто відсікалось це все через те, що воно українською не звучить? Просто це суб’єктивізм: «Я не звик це чути, тому не звучить». Мені так здається.

Про просування музики
Я це бачу через якісь піар-агенції, де професіонали знають, що роблять. Але мені не по кишені платити щомісяця по парі тисяч доларів, щоби мною займалися. Я не зароблю це з музики, ну, і я ще маю жити, їсти, одягатись. Звичайна творча людина має займатись пошуками оптимальних варіантів просування.
У піар-агенцій є купа підв’язок, вони знають, куди звертатись. Це ті випадки, коли ти платиш гроші й вони більш-менш йдуть у правильне русло, а не навмання і на розсів. Але це не по кишені багато кому, тому варто вчитись самому.
Я рекомендую цікавитись базами, не нехтувати банальними музичними ЗМІ, які, в принципі, погоди не відіграють, але мають бути присутніми. На старті артиста так точно. Мікроінфлюенсери, друзі. Пару тисяч підписників має твій друг — це вже непогано, щоби до нього звернутись і внести його в свою базу, щоб він пушнув твій сторик. Таких треба збирати багато. Чим більше підписників, тим краще.
А просуванням треба займатись однозначно. Завести всі соціалки, визначитись зі своїм типом соціалок, де твоя аудиторія. Ці знання можна почерпнути з інтернету, послухати пару онлайн-курсів, тому що це важливо.
Якщо можливості обмежуються лише твоїми друзями, парочкою ресурсів, то залучи їх і подбай про те, щоб вони розширились до наступного релізу. І можливо, комусь сподобається з прикольних людей, які мають аудиторію. Запам’ятай цю людину, запиши її собі, звернись до неї наступного разу за підтримкою. Так твоя база ростиме. Пушити треба себе. І відносно своїх можливостей.

— Яке ставлення у ком’юніті до ЗМІ? Наскільки важко чи легко співпрацювати?

Мало дають, бо є сухі цифри. Люди перевіряли кількість кліків, переходів. Після перегляду статистики не хочеться навіть витрачати час і звертатися до ЗМІ. Але кожен раз думаєш, що це не буде зайвим.

Репери про ЗМІ поганої думки. Дуже багато некомпетентних ЗМІ саме в плані репу. Вони пишуть суб’єктивізм, який не відповідає дійсності. Вони не розбираються, не займаються пошуком артистів. Усі ждуть, що їм пришлють пресреліз.

Немає журналістської роботи, пошуку нових імен. Я радий, що ти звернулась, тому що це якась ініціатива. І то, ти звернулась, тому що ти дотична до цього. Ти розумієш культуру, з якою маєш справу.

Якщо йде мова про якогось іншого редактора, який слухає інді-рок… Ну, що він може сказати про реп? «Пре — не пре»? Окей. Але якщо він полізе в суб’єктивізм колупатися, він говоритиме щось своє, засноване на тому, що взагалі суперечитиме поглядам репу. Тобто, люди можуть хотіти сказати щось одне, їх перекрутять по-іншому.

Наприклад, СЛУХ писав, що хоче побільше куплетів від «Ковра» (Килиммен — ред.) з KALUSH. І я, прочитавши це, ставлю під сумнів компетентність журналіста, який не знає, що «Ковер» не виконав жодної своєї частини, що це інші українські репери. Ну як може професійний музжурналіст написати, що він чекає більше куплетів від «Ковра»? Та він жодного не зробив, чекайте далі. Хочеться, щоб було більше людей, які розбираються в тусовці.

Ставлення негативне, бо багато чого не робиться або робиться на від’їбись. Типу «принеси, подай, якщо в мене буде настрій, я опублікую». Усе чужими руками робиться.

— Що означає «все чужими руками робиться»?

Артист має все зробити за журналіста. Написати пресреліз, усе подати, все оформити, фотки поробити. Яка роль журналіста? Взяти матеріал і нажати «опублікувати»? У нас багата на таланти країна. То, що ви когось не визнаєте, — це вже ваші проблеми.

Якщо виходити за рамки суб’єктивного бачення, то у нас дуже багато є артистів, яких можна відкрити людям. Я говорю зараз про реп. Кого публікували на СЛУХу чи на якихось провідних музсайтах? Усіх тих самих людей: ПаліндромZbaraski, періодично залітає ще хтось. Всі вони в когорті одній. Коли я пропонував свій матеріал на якийсь сайт, мені казали: «Ми не зацікавлені в такому жанрі».

— А який це сайт?

Не пам’ятаю, або Village, або щось таке. Через тиждень там вийшов кліп Zbaraski. Я пишу редактору: «Ви були не зацікавлені в жанрі, але Zbaraski наближений до мого жанру. Чому ви зацікавлені у Zbaraski. Мені сказали: «Чувак зайняв одне з перших місць у рейтингу альбомів на СЛУХу, тому це якби популярна людина». Варто бути підписаним на один сайт, все решта продубльовано буде. Мало унікального контенту. І підхід дуже плоский, копірайтери одні. Ctrl+C, Ctrl+V в основному, хіба заголовок поміняють. А де, власне, зважування, що вартісне, а що ні?

Це гнилий підхід, як на мене. Є умовно один спільний бомонд, у якому є свої ролі й свої люди, і це закрита мильна бульбашка. Якщо музЗМІ всеукраїнське, то, будь ласка, працюйте на всю Україну. Є багато нових імен, яких може надихнути банально одна поява на ресурсі.

Питання в тому, за чим женеться сайт. Або це хайпові новини, або робота полягає в тому, щоби знайти імена, розкрити артистів, писати про те, про що інші не пишуть. Я розумію, що український реп і українські ЗМІ чимось схожі. Є хедлайнери, є спроби бути крутими і унікальними.

Але якщо українські ЗМІ дойобуються до українського репу, то український реп дойобується до українських ЗМІ

Хочу сказати, що в українського репу немає проблем. Уже заїбали ці тексти з заголовками «В чому проблема українського репу». В нас все добре. На цьому хочу завершити.

Наступна вечірка DVIR відбудеться 26 червня. Тут Patreon та соцмережі DVIR.
Читайте також велике інтерв’ю з інді-поп-дуетом «Раёк» про те, як «українські інді-артисти смокчуть заради задоволення».