Тексти

Артисти вбивають альбом як формат. Дебютник Наді Дорофєєвої — яскравий приклад

Максим Комлєв
3139

Випусковий редактор СЛУХ Максим Комлєв на прикладі дебютного альбому Наді Дорофєєвої розмірковує, як самі ж артисти вбивають цінність альбому як творчого висловлення та особливого продукту.

Зацікавлений слухач чекає альбом не менше за його авторів та авторок. Для нього це теж подія, можливо, навіть більша, ніж для артиста. Він гадає, прикидає сценарії, думає, чим зможуть його здивувати. І хоча ми давно живемо в епоху синглів, а музику альбомами майже не слухають (проте є дослідження, які спростовують цю думку), тим не менше альбом — особливо дебютний — це важливий момент для обох сторін. 

Проте останні кілька років я спостерігаю таку практику: анонсується альбом, до його релізу значна частина пісень виходить, і в результаті слухачеві залишається, в кращому випадку, кілька нових.

Це ненормально хоча б з точки зору поваги до аудиторії. На жаль, дебютний альбом «сенси» від Наді Дорофєєвої став яскравою ілюстрацією такої проблеми та поштовхом до написання цієї колонки.

Коли співачка такого рівня популярності, як Надя Дорофєєва, анонсує перший повноформатний альбом, це викликає мінімум інтерес. Мені було особливо цікаво і як журналісту, і як просто слухачеві, тому що пісня Zavisimost з минулорічного дебютного мініальбому Наді — це моє guilty pleasure, одна з улюблених пісень року, я взагалі в захваті від неї. 

Утім, і без цього я б чекав на альбом «сенси». Перша причина — мова. Українському масовому слухачеві та нашим чартам зараз особливо потрібна Надя Дорофєєва, що співає українською, а не російською. 

Друга причина — це список людей, задіяних у створенні альбому: Ваня Клименко (саундпродюсер і менеджер артистів, який відкрив alyona alyona та KALUSH), сама Альона Савраненко та Яна Шемаєва (Jerry Heil) як авторки текстів. Нічогенька команда, яка може зробити ліричну та музичну цукерку.

Були об’єктивні причини чекати альбом. Але що я побачив опівночі 16 вересня, відкривши стримінги? «сенси» — це три випущених раніше пісні, ремікс на одну з них, кавер на «Скрябіна» («Люди як кораблі»), три вокально-поетичні вставки від 20 секунд до хвилини, і дві нові пісні. Тривалість альбому — 22 хвилини. Якщо брати за основу технічні нюанси, це взагалі мініальбом (він має бути не більше 25 хвилин).

Я був обурений: на свій дебютний альбом одна з найпопулярніших українських попспівачок помістила ЛИШЕ ДВІ нові пісні.

Я не розчарований фанат Наді Дорофєєвої — до цього табору себе точно не відношу. Проте я дуже не люблю відчувати себе ошуканим слухачем — а саме так почувався, коли поглянув на трекліст альбому «сенси».

Це стосується не тільки Наді, але й інших артистів в Україні та світі. Хоча з останніми частіше виникає інша проблема: там синглами виходять найсильніші, найцікавіші пісні. Те, що залишається в альбомі, так звані філери — пісні, які справді просто заповнюють місце в треклісті, щоб можна було написати: «Ми випустили альбом».

В альбомі «сенси» бачимо щось схоже. Таке відчуття, ніби Надії дуже хотілося випустити альбом, але пісень на нього не назбиралося. Звідси — короткі монологи, які є екскурсами в минуле співачки (як-от вставка з шоу «Шанс» з діалогом Ігоря Кондратюка та Андрія Кузьменка про Надю чи розмова з покійним фронтменом «Скрябіна»). Окей, якщо так, то чому б не виступили мініальбом умовно з чотирьох пісень? Два знайомих хіти («різнокольорова» та «крапають»), дві нові пісні («у твоїй душі» та «охололо») — супер. Врешті, ті дві пісні можна було просто випустити окремо.

Проте я бачив інтригуючі пости — ними підігрівали інтерес. Я тримав у голові, що в минулому авторка шалено популярних пісень російською готує ДЕБЮТНИЙ АЛЬБОМ УКРАЇНСЬКОЮ, і хотів погратися у цю гру. Але мене вкотре обдурили: казали, що буде альбом, а в результаті дали дві пісні.

Що ми маємо в результаті?
Артисти жаліються, що музику не слухають альбомами, проте самі ж часто відіграють у цьому процесі чималу роль. 
Що можна зробити інакше?
– Випустити альбом зненацька, і одразу весь. Цей підхід кілька разів чудово застосували Бейонсе, Емінем та інші. Тут одразу й увага, і максимум інтересу з боку аудиторії. 
Писати більше пісень. Якби у світі існувала Конституція шоу-бізнесу, я б прописав у ній таке правило: «На момент виходу на альбомі має бути не менше 50% нових пісень, не чутих раніше. За порушення вся дискографія автора видаляється з музичних цифрових платформ на рік».
Робити промо, вибудовувати маркетинг, але відчувати межу. У публікаціях Наді перед виходом альбому здавалося, що на нас чекає щось неймовірно концептуальне. Виходить, що маркетинг зробив свою справу, але реальний продукт не виправдав очікування.
Пам’ятати про відповідальність перед слухачем. Йому не потрібен альбом просто як факт — важливо те, що на ньому: історії у піснях, звук, те, чим слухача можуть здивувати. І так — що на ньому нового.

Підтримай редакцію СЛУХ на Patreon чи прямим донатом — зараз нам це потрібно.

Щоб першими дізнаватися новини музики та культури, підписуйтесь на наш Telegram та Instagram.

Читайте також матеріал про культуру вінілу в Україні: як усе почалося та що відбувається зараз.