«Хейтспіч» — про байрактарщину, майбутнє України та кого ненавидіти після перемоги. Інтерв’ю

У нас немає ні жанрових рамок, ні рамок у плані лірики чи сенсів. Принцип лише такий, що ми робимо те, що нам заманеться. Просто зле і качове музло виходить робити найкраще, плюс це те, чого мені самому не вистачає в українській музиці. Зараз епоха меланхолійного ниття та музики для ліфту, а хочеться, щоб був злий кач.

Поверхневий, нехай і справедливий опис. Насправді, та ж пісня «Стріляти» не про війну, а про те, що треба «усунути» мера Одеси та йому подібних. «Я вб‘ю всіх богів» — про власний сором і рефлексію. «Добровольці» — про різницю поколінь і заряджених людей, якими керують не власні інтереси чи гроші. Список можна довго продовжувати, а хейтити завжди буде кого.

Суто ж реакційні треки, написані на колінці, закінчились ще в липні 2022-го. Вони не претендують на те, щоб бути так званим «мистецтвом» або чимось таким — ми просто штампували щось, щоб не запаятися. І це було правильним рішенням.

Я думаю, основні рушії — це сором бути не корисним і втеча від попайки. Респекти від військових, подяки від бригад та крупних фондів — це, звичайно, приємно. Але таке «схвалення» не є самоціллю. Скільки б ми не зробили — ми все ще два піздюка, яких шманає в метро поліція. Ціль у нас всіх зараз одна. Хтось, може, про це забуває, хтось відпускає на другий план. Ми ж не змінюємо принципів і намагаємось лише посилити свою користь для суспільства.

Така музика була і є потрібною, їй просто треба гарна оболонка. Це круто виходить у The Unsleeping, renie cares та інших наших колег. У нас, може, і хуйово, але також якось вийшло. Якщо говорити за аудиторію — дивлюсь зараз топ-5 на Spotify — там таких пісень у топі тільки одна. Думаю, людям перш за все важливий саунд і рядки, з якими можна себе асоціювати, а не вербально спалений кремль.

Пофігізм артистів — все ще в багатьох лишається позиція «я просто співаю» і нема усвідомлення відповідальності саме як артиста, на якого дивляться і рівняються слухачі. Для багатьох музика залишається «внє політікі», а дехто і зовсім симпатизує російському слухачу, намагаючись всидіти на усіх стільцях водночас. Про це можна дуже довго говорити.

Ми вже щось змінюємо — є великі успіхи з молодими артистами. Товариші тікають від [музичного лейблу] Believe, друзі-фонкери відхрещуються від колишніх колаборацій з росіянами й донатять шалені кошти. Приємно дивитися і знати, що ти на це повпливав.

Ну, і окремо ще «благодійні» заходи, що паплюжать саме слово «благодійність». Про це вже не так давно говорилось.

Десь так воно і є. Думаю, єдина різниця — у тому, що ми робили байрактарщину до того, як це поняття взагалі виникло. Так би мовити, започаткували жанр. І коли крупні артисти це побачили, то почали намагатися недолуго повторити, що й довело до апогею кринжі без намагань в оригінальність чи хоча б якусь щирість.

Знову ж, реальна впізнаваність і якийсь більш-менш успіх у плані прослуховувань прийшли тільки у вересні разом із треком «Я вб‘ю всіх богів». Це легко відслідкувати за статистиками.

Vidlik Projects — дуже заряджені, щирі та чесні дівчата та хлопці (що, на жаль, притаманне не всім оргам). Саме за цим критерієм я і зрозумів, що це — наш варіант. Самі ж вони працюють з артистами, які «наповнені» чимось, і підтримують їх. Якось так і знайшли одне одного, виходить.

Повноцінні альбоми — мертвий формат, як на мене. Будуть EP, але це прямо максимум. Сингли — куди ефективніший формат, плюс так більше уваги приділяєш треку.

У нашому ставленні одне до одного. Ми більш трепетно ставимось до інших — як до співгромадян, братів і сестер, а не як до чужих людей. У нашій рішучості діяти вже зараз, бо «потім» може й не настати.

У нашому ставленні до країни саме як до свого дому — люди безкоштовно готові відновлювати зруйноване терористами, бо це їхня країна, їм тут ще жити. Ну, а якесь банальне кинути сміття на вулиці дорівнює тому, щоб кинути це сміття на підлогу власної кімнати. Принаймні так це відчуваю я. Хочеться вірити, що й інші також.

Фотографії: Роман Тимченко