Золота доба української естради. Кого (пере)слухати

Назарій Яремчук

Буковинський хлопець, чиї пісні «Червона рута», «Водограй», «Стожари», «Я піду в далекі гори», «Смерекова хата», «Гай, зелений гай» стали хітами 1970–80-х років.

Назарій Назарович разом із Левком Дутківським, Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем стояв біля витоків української пісенної естради. Його великий творчий шлях почався із вокально-інструментального ансамблю «Смерічка».

Згодом колектив їздив на гастролі по всьому Радянському Союзу, США, Канаді, Бразилії. Яремчук навіть тричі співав у 30-кілометровій зоні відчуження перед ліквідаторами Чорнобильської катастрофи. Він був людиною, що не мислила своє життя без української пісні.

Дмитро Гнатюк

Дмитро Гнатюк першим виконав у 1960-х пісню «Два кольори» на слова Дмитра Павличка, а згодом заспівав нині легендарну «Пісню про рушник». За професією він оперний співак із дуже сильним баритоном. Усе життя Дмитро Михайлович популяризував українську пісенну класику.

Пісня «Як тебе не любити, Києве мій?» у виконанні Дмитра Гнатюка з часом стала символом столиці України. Гнатюк також режисував: під його керівництвом поставлено понад двадцять опер у Національному академічному театрі опери та балету ім. Тараса Шевченка — «Запорожець за Дунаєм»,«Наталка-Полтавка», «Мазепа».

Софія Ротару

Софія Ротару відома багато в чому завдяки тому, що вперше виконала пісню «Червона Рута» в 1971 році. Софія тісно співпрацювала з композитором Володимиром Івасюком на ранніх етапах кар’єри.

Разом із Івасюком вони написали чимало пісень фольклорного стилю й інструментальної манери виконання — це «Балада про мальви», «Сизокрилий птах», «Водограй». У виконанні Ротару вони розкривають глибокий зміст й красу української пісні. Виступаючи в колективі «Червона рута», Софія Михайлівна разом з іншими учасниками виробили власний неповторний стиль, що базувався на багатоманітності буковинського краю, мелодійності народних пісень та ритмах тодішньої естради.

Іво Бобул

Іво Бобул — зірка естради 1990-их. Великою популярністю користувалися його пісні «Все золото світу», «Розмова з тобою», але по-іншому співак розкрився для аудиторії в парі з Лілією Сандулесу.

Їхній репертуар «Берег любові», «А липи цвітуть», «Промінь мого серця» є втіленням естрадних тенденцій свого часу. Сьогодні Іво Бобул виступає та викладає вокал для студентів. В одному з інтерв‘ю він зазначив, що ніколи не покине сцену: «Я одружений на сцені. Це моя дружина. Найвідданіша, найчесніша, сама-сама». Також співак прославився завдяки пісні «Іво Бобул» українського гурту «Танець на майдані Конго», де він змальований як супергерой.

Валерій Вітер

За професією Вітер — художник, і спочатку музика для нього була просто хобі. Підлітком він співав у фільмі Сергія Параджанова «Українська рапсодія» (1960), відтоді вони з режисером дружили аж до самої його смерті.

Валерій був солістом вокально-інструментального ансамблю «Кобза» — українського фольк-рок-гурту. Разом із ВІА «Кобза» розвивав новий жанр української пісні, використовуючи електробандуру. Так, вона перетворювалась уже з камерного інструменту на такий, із яким можна було виступати в палацах спорту і на стадіонах.

Нині «Кобзу» відносять до «вусатого фанку» — це унікальний період кінця 60-их — середини 70-х, коли українська музика оригінальним способом інтерпретувала світові музичні тренди. Це було доволі важко реалізувати, враховуючи те, що феномен відбувся в часи «застою» і фактичної обмеженості інформаційного простору. У 2020 році вийшов окремий фільм «Вусатий фанк» режисерів Олександра Ковша та Віталія Бардецького, який розкриває сутність цього жанру в музиці.

Майже кожен концерт «Кобзи» зривав аншлаг. Після того, як Валерій пішов із гурту, він записав ще 15 сольних дисків та став приділяти більше уваги художньому мистецтву. А хіти колективу «А ми удвох», «Три трембіти», «Біля річки, біля озера» й на сьогодні залишаються прикладами унікальності нашої естради.

Віктор Морозов

Засновник перших рок-гуртів в Україні Quo vadis та «Арніка», брав участь у створенні театру-кабаре «Не журись». Потрапивши в коло львівських нонконформістів у 90-их, Віктор відкрив для себе культуру забутих батярських пісень й вирішив її відновлювати.

Батяри — це львівська субкультура, яка існувала впродовж середини ХІХ й середини ХХ століть. Загалом, їх можна охарактеризувати як розбишак і гультяїв, але вони створили міцний культурний плацдарм за допомогою своїх пісень. Так, перші батярські пісні Віктор почув від завгоспа й економки свого львівського гуртожитку — пана Юзьо і пані Зосі.

У Львові він записав альбом із міжвоєнних батярських пісень, тексти яких були дещо українізовані. Записуючи другий альбом, Морозов разом із гуртом «Батяр-Бенд Галичина» створив «Прошу пані» — новонароджену батярську пісню. Зараз Віктор Євгенович продовжує свою музичну діяльність, а також перекладає для українських видавництв.

Квітка Цісик

Українка, яка народилась і все життя прожила в США. Квітка Цісик видала дві україномовні платівки за власні кошти (близько 200 000 доларів), які є досі актуальними в штатах. Над правильною українською вимовою працювала її мама, а акомпонувала Квітці рідна сестра. Співачка мала доволі рідкісний тембр — колоратурне сопрано, й володіла технікою «білий голос», що поширена в маленьких західних селах. Ця техніка передбачає повільне виштовхування повітря через діаграму й вихід його через максимально відкрите горло. Саме це робить пісні Квітки такими неповторними.

Обидві українські платівки номінувались на «Греммі» 1990 року в жанрі «сучасний фольк». Квітка Цісик співпрацювала з Майклом Джексоном та Вітні Г’юстон, але найбільш відома співачка як виконавиця саме українських пісень.

Василь Зінкевич

Чи не кожна заспівана пісня Василем Зінкевичем ставала тогочасним хітом. «Я піду в далекі гори», «Тече вода», «Забудь печаль» принесли йому всесоюзну популярність. Його голос та манеру співу важко не впізнати. Зінкевич виконав багато пісень свого молодого друга поета і композитора Володимира Івасюка. Він співав разом з Яремчуком в вокально-інструментальному ансамблі «Смерічка», який успішно гастролював по країні та за кордоном, а згодом у «Світязі». Василь Зінкевич й досі дає концерти. Легендарним є його виступ в 1971 р. разом з Назарієм Яремчуком та Володимиром Івасюком на телеконкурсі «Пісня року», де трійка заспівала «Червону руту».

Іван Попович

«І співає Верховина, дзвінко пісня лине!» — пісню Івана Поповича «Василина» знають далеко за межами Карпат. У своїй творчості співак уособлює простого гуцульського парубка, який крізь українську пісню намагається висловити почуття.

1980-ті роки — пік популярності його творчості. Тоді такі хіти, як «Карпатське весілля», «Розлук не буде», «Мене радує світ» заполонили весь етер українського радіо.

Оксана Білозір

Оксана Білозір свій творчий потенціал спрямувала на розвиток українського культурного простору. І не лише як співачка, а й як політикиня та громадська діячка. За свою більш ніж сорокарічну кар‘єру в українській естраді вона видала 15 дисків, один DVD та 10 музичних фільмів.

На сьогодні співачка продовжує свою концертну діяльність. «Не в тому річ», «Україночка», «Очі волошкові», «Розквітаю я», «А зі мною був красивий» — пісні, які досі слухають кілька поколінь.

Ніна Матвієнко

У молоді роки Ніна Митрофанівна була солісткою українського хору ім. Г. В. Верьовки. Вона записувалась разом із Валерієм Вітром, який на той час співав у гурті «Березень». Колись це був перший в Україні дует рок-гурту й фольклорної співачки. Зараз Ніна має в репертуарі українські народні пісні та пісні сучасних українських композиторів.

Тарас Петриненко

Тарас є автором пісні «Україна», що є неофіційним гімном України. Його перша авторська робота «Весна і ти» — ровесниця «Червоної рути», написана 1970 року. Ще один відомий його твір — «Пісня про пісню», був під забороною за радянських часів.

Переживши дві «зради» своїх колег із гурту «Гроно» (в 1991 та 1993 роках під час гастролей у США деякі музиканти прийняли рішення там залишились), Тарас Петриненко вирішив займатися сольною кар’єрою. Згодом у нього на сцені з‘явилась компаньонка — Тетяна Горобець, з якою він співає уже разом понад 30 років.