Тексти

Воскреслі легенди українського року 1990-х: історія гурту «Мертвий півень»

Філ Пухарєв

Часом в українських думерських плейлістах натрапляєш на гурт з виразною назвою «Мертвий півень». Той, хто побачить її вперше, скаже, що це класна назва для м’ясного бренду. Хтось згадає пісню про те, що «ми помрем не в Парижі», яку крутив на магнітофоні старший брат. Дехто перепитає: «Це ті, що ранню Білик тролили?». 

Проте ті, хто пам’ятає «Територію А», прибульця Альфа та долар по дві гривні, впевнено скажуть, що «Мертвий півень» — культовий гурт львівської альтернативної сцени 1990-х. Меланхолійні балади, саркастичний панк, постмодерний шансон, естрадні шлягери — «півні» дуже вправно стрибали між стилями. При цьому мелодії гурту лягали на вірші Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Віктора Неборака та інших класиків сучасної української літератури.

На початку 2010-х гурт розпався через конфлікт між вокалістом і рештою учасників. Прихильники мріяли про возз’єднання роками. Місько Барбара, Роман Чайка, Юрій Чопик, Олег «Джон» Сук та інші терпляче тримали інтригу, не говорячи однозначного «Ні».

Здавалося, після смерті Міська та засновника гурту Любомира Футорського у 2021 та 2023 роках відповідно про повернення «Мертвого півня» годі було й думати. Так лише здавалося. Цього травня музиканти вперше вийшли на сцену після більше десяти років перерви й представили публіці нового вокаліста Юрія Рокецького.  

Розповідаємо про феномен гурту та чому саме час із ним познайомитися, якщо ви ще ні. 

«ВиВих», Чорновіл, перший продюсер

1989 рік. У «культурній столиці України» вирує контркультурне життя. Один із його епіцентрів — кафе «Старий Львів». Вхід до кнайпи прикрашає металева вивіска з зображенням півника.

Того дня за одним столом кав’ярні зустрічаються четверо студентів львівського університету: Любко Футорський, Місько Барбара, Ромко Чайка та Ромко Рось. Пізніше до посиденьок долучається Ярка Якуб’як — тодішня дівчина Любка і єдина у компанії, хто вчиться у консерваторії.

На здибанки Любомир Футорський зазвичай приходить із гітарою, а Роман Рось приносить скрипку та сопілку. Так, дружнє кавування перетікає у багатогодинні джеми. Ватага кладе на музику сучасні й не зовсім, але завше улюблені українські поезії. Навесні 1990-го у Львові відбудеться фестиваль альтернативної культури «ВиВих». Любомир агітує друзів подати заявку на музичну сцену, друзі його підтримують. Але як назвати новоспечений гурт?

«Над входом у кафе був металевий півень […] Від балди хтось сказав “Мертвий півень” — так назва і лишилася. Ніякого філософського змісту там нема», — Місько Барбара про походження назви.

«Мертвий півень» стає лауреатом «ВиВиху». На фесті музиканти знайомляться з Юрієм Андруховичем, учасником літературного угрупування «Бу-Ба-Бу». Це був початок багаторічної дружби та плідної творчої співпраці між музикантами і поетом.

У 1991 році гурт бере наступну вершину, фестиваль «Червона рута» в Запоріжжі. Музиканти виконують зі сцени дві пісні, «Б’ютіфул Карпати» (фольк-рокова пародія на ямайське реґі) та «Ми помрем не в Парижі» (рок-балада на вірш Наталки Білоцерківець, що стане візитівкою колективу). Журі присуджує гурту першу премію в категорії «Акустична музика».

«Премію нам вручав В’ячеслав Чорновіл, і це були інкрустована гуцульська тарілка, здоровенна грамота і ще якийсь дурнуватий кубок… тарілку ми продали у Канаді за 80 канадських доларів. Так що можу сказати, що за перше місце на “Червоній Руті” ми отримали 80 канадських доларів», Роман Чайка про «Червону Руту–91».

Після фестивальних тріумфів «півнів» помічає львівський продюсер Ростислав Штинь. Музиканти підписують контракт із його агенцією «Ростислав-Шоу», що в 90-х вивела у люди гурт «Скрябін», Вікторію Врадій та Ірину Білик, а також співпрацювала із артхаузними режисерами та привезла до Львова німецький диско-гурт Boney M.

Тепер гурт має власну репетиційну базу та гастрольний графік. Бракувало лише студійних записів, які майже нереально було зробити у тогочасному Львові. Тож музиканти пакують валізи до столиці.

«Ето», гуцульське реґі та Місько-фронтмен

«Мертвий півень» переступив поріг київського Будинку звукозапису 1991 року з приємним хвилюванням. Колись у цій просторій залі на 500 (!) музикантів записувалися Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та інші імениті естрадники. А нині вони писатимуть тут перший студійник! Продюсуватиме його Олег Ступка, батько Євгена Ступки, який робитиме звук на альбомі «Океану Ельзи»«Янанебібув» (2000).

Ето (1992)

18 пісень щемкого, мелодійного та розкутого акустичного року. Так «Мертвий півень» звучав на перших живих виступах. Музиканти дають зрозуміти слухачам, що табу — це слово, яке час викинути зі словників.

Вони проходяться сатирою по «рускому міру» («Ето»), сиплять еротичними жартами («Квазіамор»), стібуть «шароварщину» під гуцульське реґі («Б’ютіфул Карпати»). Найсильніша частина альбому — балади. Кульмінацією стає мелодраматична «Ми помрем не в Парижі» — одна з найважливіших рок-пісень незалежної України, яку самі музиканти називали гі́мном втраченого покоління.

Незадовго до релізу «Ето» з гурту йде його засновник і вокаліст Любомир Футорський. Згодом зі складу також вибуває скрипаль і вокаліст Роман Рось, а обтяжена консерваторськими клопотами Ярця відходить на бек-вокал. І тоді за кермо фронтмена береться Місько Барбара.

ОЕ, Курт Кобейн і закордонні гастролі

З новим лідером «Мертвий півень» шукає нове звучання. Довго шукати не довелося. Другий студійник гурту виходить всього за рік після першого.

«Мертвий Півень ’93» (1993)

«Півні» згадують, що вони рокери, і беруться за електрогітари. До команди долучається Серафим Поздняков — перший, але не останній ударник у складі. Пізніше музиканти жартуватимуть, що з усіх барабанщиків гурту можна зібрати військовий оркестр.

Віднині Юрій Андрухович — ледь не штатний автор гурту, а Місько Барбара та Роман Чайка — його основні композитори. Соліст звично тяжіє до баладності («Колискова для Назара», «Осіннє»). Тим часом гітарист красується блюзовими соло («Річка», «Алкохоку», «Як багато суперзірок») і надсилає повітряні поцілунки класичному рок-н-ролу («Київський триптих»). На екваторі трекліста чатують сюрпризи. У «Літо буде» Місько ні сіло ні впало речитативить у стилі Ентоні Кіддіса. А у «Вона» (не плутати з піснею «Плачу Єремії») доточує флоу під звуки блискавки на джинсах, що імітують діджейські скретчі. Така от пародія на хіп-хоп «покоління MTV».

Крім України, «Мертвий півень» виступає у Польщі, Франції, Німеччині, Чехії, Австрії, Словаччині. Музиканти долучаються до українських та закордонних фестивалів: «Вернісаж», «Українські ночі в Ґданську», «Львівський вечір», тощо.

На сцені Місько Барбара більше не нагадує хлопчика-кульбабку. Він з’являється перед публікою в темному одязі, з довгим скуйовдженим волоссям. Метикуваті меломани впізнають у вокалісті «українського Курта Кобейна», а самі музиканти охоче підіграють цій асоціації на наступному релізі.

«Підземне Зоо» (1994)

Концептуальний альбом на вірші Юрія Андруховича, дія якого відбувається у фентезійному Львові. У тутешніх підземеллях живуть міфічні єдинороги, під цирковим шатром виступають маги зі «світляними трояндами» в грудях, а в театрах ідуть «вистави на кістках».

Саунд «півнів» стає гучнішим, жорсткішим і більш фантасмагорійним. Еклектичний мікс гранжу, психоделіки та готик-року звучить так, наче зіграний просто неба, серед старовинних провулків і брукованих площ.

Концертну репутацію музикантів підкріплює ще один реліз наживо — «Live у Львові» (1995). До нього входять 17 пісень, зіграних «Мертвим півнем» у театрі Леся Курбаса. Спонсорами концертника виступають міжнародний бренд газованого напою та місцеве «Радіо Люкс», де Місько підпрацьовує ведучим. Також у вільний від гурту час він виконує обов’язки артдиректора львівського клубу «Лялька».

«Було постійне бажання щось робити. В мене було радіо, була “Лялька” — клуб, у якому, наприклад, були перші концерти “Океану Ельзи”, які переспівували “Б’ютіфул Карпати”», Місько Барбара про роботу у Львові.

Усього кілька років — і «Мертвий півень» вибивається у лідери української альтернативної сцени України. Всього кілька років — і агенція «Ростислав-шоу» припиняє існування. Рок-музика в Україні поволі втрачає рентабельність.

Місько в США, негаразди зі звуком, золотий склад

Від середини 1990-х промоушен «півнів» підхоплює львівське мистецьке об’єднання «Дзиґа» та особисто її засновник, Маркіян Іващишин. Марек організовує для музикантів концерти та фінансує записи в сучасних студіях. Підтягнути звучання гурту допомагає Олександр Ксенофонтов — ексучасник львівської арт-рокової команди «Клуб шанувальників чаю», сьогодні більше відомий як продюсер і чоловік співачки Руслани.

Il Testamento (1996)

Простір для найбільш авангардних вибриків гурту. Коли б ми ще почули від «Мертвого півня» постпанк про «невинно убієнні» пляшки шампанського («Плач»)? А інфернальний прогресів-рок із референсами на King Crimson («Агов, мої маленькі чортенята»)? А як щодо панкового кавера на ранню Ірину Білик («Франсуа»)?

Не вражає? Тоді тримайте пророче дарк-кабаре про життя в умовах воєнного стану («Бомба») і «Заповіт» Тараса Шевченка іспанською (Il Testamento). Народний хіт альбому — «Пісня 551» на рядки Олега Лишеги. Народний, бо здобуває популярність завдяки не FM-радіо, а радіо сарафанному.

І тут рок-корона починає тиснути Міську на мізки. Музикант кидає все і їде до Америки, де наймається на будівництво. Про свій буремний 1997-й Барбара згадувати не любив. Але коли у нього все ж запитували, що це взагалі було — пояснював: «Тоді мені здавалося, що я вже типу зірка, а це трохи приземлило і заспокоїло ймовірні паростки зіркової хвороби. Ей, камон, ти людина, працюй руками», — Місько Барбара в інтерв’ю виданню «Локальна Історія».

Робота над наступним студійником «Мертвого півня» у самому розпалі. Хто замінить харизматичного Міська? Хто, як не Любко Футорський!

«Міський бог Ерос» (1997)

«Футор» влаштовує високолобим «півням» рок-руханку. У піснях на вірші Віктора Неборака з’являється фанковий грув («Іль-Алла-Улла»), качовий речитатив («Міський бог Ерос») та ламаний ритм у стилі мат-року («Поїдання яблука»).

Єдиний, але суттєвий недолік альбому — погана якість запису. Через обмежений бюджет «Міський бог Ерос» вийшов лише на касетах. Більше того, в останній момент на плівці «накрився» звук. Але міняти щось було пізно — реліз вже пішов у друк. Зате на наступному альбомі «Мертвий півень» реабілітується за факап сповна.

«Шабадабада» (1998)

Символічний підсумок десятирічної історії гурту. Напередодні ювілею у студії зустрілися аж троє з чотирьох «півнівських» голосів — Любко Футорський, Місько Барбара і Ярина Якуб’як. На «Шабадабада» гурт постає у своїй найкращій формі, вправно балансуючи між інтелектуальністю та мейнстримом.

Тарас Григорович чудово уживається із Red Hot Chili Peppers («Садок вишневий», «Реветастогне»). «Над морем», переспів раннього Володимира Івасюка, спойлерить небайдужість музикантів до естради. А під «Ластівки» за Максимом Рильським чи кавер на «Старенький трамвай» від «Піккардійської терції» можна скільки завгодно слемитися і бити гітари. У пісні «Холодно» Місько зазирає на двадцять п’ять років уперед, цитуючи Кузьму Скрябіна, який каже «буде війна». Фінальні кадри кліпу, де учасники гурту врізаються в колону солдатів, сьогодні виглядають пророчими.

«Мертвий півень» зіграв свою найвищу ноту на прощання зі століттям, що минало. У 2000-х ми їх такими вже не почуємо.

Панк, інтернет, скандал із «Партією регіонів»

У новій шоу-бізнесовій реальності для «Мертвого півня» не залишається місця, учасники гурту заробляють на хліб чим завгодно, але не музикою. Місько Барбара грає у харківському театрі «Арабески», а Роман Чайка веде політичні ток-шоу на «5-му каналі»

Юрій Чопик разом із дружиною, письменницею Мар’яною Савкою, засновує «Видавництво Старого Лева». Ярина Якуб’як емігрує за океан. Олег «Джон» Сук відкладає бас-гітару і влаштовується клавішником до молодого інді-гурту «Горгішелі»

Та попри все, «Мертвий півень» продовжує грати концерти і працювати в студії. Першим релізом гурту в 2000-х стає спільний концертний альбом із Віктором Морозовим. Ви можете знати цього чоловіка як перекладача книжок про Гаррі Поттера українською, та мало хто пам’ятає, що в 1970–80-х Віктор грав у найпопулярніших вокально-інструментальних ансамблях України: «Арніка», «Ватра», «Смерічка».

«Афродизіяки» (2003)

Арт-рокові викрутаси «півнів» на диво органічно поєднуються із акустичними баладами Віктора Морозова. Маючи досвід виступів у музично-сатиричному театрі «Не журись!», Віктор Євгенович вміло підхоплює «шизу» Міська, на той момент уже досвідченого харківського театрала.

Шкода, що на «Афродизіяках» музиканти обмежилися переспівами і не показали нічого нового. З альтернативного року та української естради вийшла б цікава суміш. І «півні» приготують її, але аж вісім років потому.

У 2007 році в гурту з’являється новий менеджер — журналіст, засновник культурного інтернет-порталу «Сумно?» Богдан Логвиненко (нині керує проєктом Ukraїner). З його подачі «Мертвий півень» інтегрується в онлайн, і музиканти запускають офіційний сайт та сторінку в LiveJournal. Тоді ж презентують нові пісні в новому неочікуваному іміджі.

«Пісні Мертвого Півня» (2006)

Гурт покидає вежу зі слонової кістки та йде грати панк-рок у народ. Під новий стиль підлаштовується і постійний співавтор, Юрій Андрухович. Барокові рими в його текстах витісняються верлібрами безжального українського реалізму.

«Пісні Мертвого Півня» — альбом злободенних тем і гостросоціальних меседжів. «Піво кончілось», «телебачення, курва, преса» нещадно забиває баки наївному електорату, а найпростіший вихід із Матриці — там, де «100 баксів на місяць, і всі тебе трахають»

Щоправда, подекуди соціологічні дослідження «півнів» заходять неприпустимо далеко. Пісня про «бомбардування Нью-Йорка» після 11 вересня 2001 року — сарказм на межі з цинізмом. А за рядок «Тебе не зґвалтувати не можна» у 2023-му Андрухович вкупі з музикантами могли б відгребти по повній.

Ось так вчорашні інтелектуали-ескапісти стають бунтівниками та революціонерами. З того часу без виступу «Мертвого півня» не обходиться жоден важливий мітинг чи протест в Україні.

Соціальна гіперактивність навіть втягує колектив у політичний скандал. У 2010-му Вадим Колесніченко, депутат «Партії регіонів», звинувачує музикантів у фашизмі, приписуючи їм неіснуючу пісню «А я гуляю по Москві» з лірикою про тризуб на Кремлі. У відповідь «півні» подають на політика до суду за наклеп.

«Сонети», «народ», кавери на естраду

Стосунки між «півнями» та Юрієм Андруховичем переходять на новий етап. Від середини 2000-х літератор не тільки ділиться із музикантами текстами, а й бере безпосередню участь у спільних рок-вакханаліях. 

«Кримінальні сонети» (2008)

Концептуальна збірка кабаретного «шансону для розумних». Вступом до пісень слугують короткі інтерлюдії, начитані голосом поета. Мафія, перестрілки, каземати, бійки на ножах і справжні почуття — чорнуха й романтика в творчості «Мертвого півня» ще ніколи не були так близько.

«Кримінальні сонети» звучать як цілісний реліз. А от пісні з нього ви навряд згадаєте поза контекстом.

Того ж 2008 року «Мертвому півню» виповнюється двадцять. Ідеальний час для збірки найкращих хітів. Як справжні демократи, музиканти довіряють обрати їх слухачам на офіційному сайті. Гурт виконує народний трекліст на святковому концерті в Києві, а запис із нього випускає окремим релізом.

«Ми зрозуміли, що не можна зібрати усі ці речі, склеїти і видати диск, а що це має бути якась така спеціальна подія, акція. Звідти ж виникла ідея влаштувати концерт і записати всі ці речі наживо. Саме тому, що вони вибрані народом — і записати їх з народом», Місько Барбара про збірку «Вибраний народом».

Спочивати на лаврах гурт не збирається. Уже за рік Місько запрошує музикантів і особисто Юрія Андруховича до себе в Харків, щоб попрацювати над продовженням музично-поетичної колаборації. Прихильники чекають на «Кримінальні сонети , але отримують дещо глибше і чуттєвіше.

«Made In ЮА» (2009)

Альбом-присвята тим, хто відійшов у вічність на рубежі століть. Альбом-спомин про те, що минуло і більше не повториться. Про контркультурну молодість в совєцьких реаліях («Ми так жили, немов співали джаз»).

Про забутих героїв богемних тусівок із ликами ікон (Calling Dem). Про річку-привид, дзюрчання якої досі можна почути «в опівнічних пустелях дворів» («Липи»). «Made In ЮА» догоджає як олдскульним фанам, так і тим, хто слухає «півнів» віднедавна. Сумуєте за камерною лірикою з ранніх альбомів? Вмикайте «Амалія Неборака» чи «Пастух Пустай». Не вистачає вогню? На цей випадок є «Пам’ятник» або Seven Eleven.

Бонус наприкінці: Юрій Андрухович самостійно переспівує «Етюд з воронами».

І куди ж авторитетним музикантам без альбому каверів? Над власним таким «Мертвий півень» працює безпрецедентно довго — три роки. Місько Барбара заспокоює слухачів: студійник пишеться і навіть має назву, запозичену в підпільної радіостанції УПА.

Процес затягується ще й через непоступливість українських лейблів. Менеджери переконують музикантів, що такий реліз ніколи не окупиться. Врешті «Мертвий півень» вивантажує всі 10 композицій у мережу.

«Радіо Афродита» (2011)

Може здатися, що це триб’ют українським повстанським пісням ХХ століття. Проте «півні» також струшують пил із призабутих шлягерів української естради.

Там, де у 1970-х безтурботно квітла романтика, у 2010-х тупцяє брудними чобітьми бородатий хард-рок («А ми удвох»). Де була любовна мелодрама, нині — декадентський реп («Минає день, минає ніч»). Навіть вірш Жадана кружляє у вінтажному вальсі («Я помру від застуди»). І тільки старомодний мотив танго не зникає нікуди, лише підсвічується яскравішим сяйвом безсмертної любові («Гуцулка Ксеня»).

Фейковий «Півень», конфлікт і розпад

Планів на майбутнє у колективу вистачало. До кінця 2011-го музиканти мали відіграти тур на підтримку «Радіо Афродита», а ще презентувати збірку ранніх невиданих пісень «Рідкісна птаха». Однак влітку історія гурту обривається — різко й зі скандалом.

«Мертвий півень» — хедлайнер фестивалю «Захід». І ось на сцені з’являється улюбленець публіки, Місько Барбара, але поруч із ним — зовсім інші музиканти! Фани в шоці, як і учасники оригінального складу. Вони стверджують, що конфліктів із Міськом не мали, а про зміну музикантів він нікого не попереджав. «Півні» називають дії фронтмена «рейдерським захопленням гурту».

Сам Барбара, за словами учасників, ігнорує будь-які спроби вийти з ним на зв’язок. Пресі каже, що «почувається психологічно зле» і не коментуватиме ситуацію, бо «не хоче засмічувати інформаційний простір».

Пізніше друзі «півнів» припускатимуть, що суперечку спровокувала Світлана Олешко, тодішня менеджерка гурту і дружина Міська. Вона буцімто переконала вокаліста, що «Мертвий півень» — його особистий гурт, з яким він може робити все, що вважає за потрібне. Зокрема і наймати нових музикантів, які «працюватимуть на бренд», не питаючи про гонорари.

«Для більшості фанів саме він є обличчям гурту. Це сильно живить амбіції, і деколи вони зашкалюють», — Юрій Чопик про вчинок Міська.

Остання надія на мирне вирішення ситуації помирає 30 жовтня 2011. Того дня на інтернет-сторінках гурту з’являється допис зі всього двох слів: «До побачення».

Смерті та воскресіння

Чи є майбутнє у «Мертвого півня»? Музиканти завжди відповідали на це запитання розпливчасто, але з позитивним натяком.

«Я не маю авторського права на назву “Мертвий півень” чи на колектив та пісні. Ми все це спільно робили. Я зараз не хочу цього. Але ніколи не кажи ніколи»,Місько Барбара про можливість повернення гурту, 2018.

Як виявилося, останню фразу ексфронтмен «півнів» підкинув журналістам не випадково і в правильний час. Роман Чайка пригадує, що «десь у 2019-му» музиканти начебто примирилися з Міськом і готові були зібратися знову. Але через завантаженість фронтмена сольними проєктами ідею довелося відкласти.

А потім настало 11 жовтня 2021 року. Як розповідає дружина Барбари, чоловік нічим не хворів, але увечері напередодні йому раптом стало зле. Швидка надала йому першу медичну допомогу. Однак на ранок його серце зупинилося. Причина смерті музиканта досі не розголошується.

«Усе, як було у нього в житті — все вибухово […] Отак і пішов […] Це як спалах у кімнаті, де, здавалось, була одна людина, а насправді їх так багато», Роман Чайка про смерть Міська Барбари.

Після втрати фронтмена «півні» не відмовилися від свого наміру. Навіть навпаки, сприйняли трагічну подію як вирішальний сигнал. Якщо хочеться зібратися знову, треба діяти тут і зараз. 

Замінити Міська в ролі вокаліста вже вдруге погоджується Любомир «Футор» Футорський. На літо 2022 року «Мертвий півень» планували грандіозний концерт-повернення на «Арені Львів». 20 лютого 2023 року Україну облітає печальна новина: Любомир Футорський помер від інфаркту.

Травень, 2023. Сергій Жадан збирає друзів-музикантів на ювілейному концерті у Львові. Спеціальний гість програми — легендарний «Мертвий півень», і разом із музикантами на сцену виходить кучерявий брюнет. Це Юрій Рокецький, учасник львівського гурту Green Silence та новий вокаліст «півнів». З кумирами юності він познайомився майже випадково.

«Здається, Андрій Альфавіцький (перкусіоніст гурту — ред.) сказав, що є такий Юрко “Леннон”, він наші всі пісні знає. Саме в цей момент Юрко підходить і каже: “Привіт!”. Виявляється, в нього поряд була репетиція», Роман Чайка про знайомство з Юрієм.

Та чи розуміє Юрко, що приречений на порівняння з Міськом? І як він до цього ставиться?

«Я не Місько Барбара, я самодостатній музикант, в мене є свій досвід і свої амбіції. Я не хочу бути копією чи клоном. Це буде інша історія», Юрко Рокецький про співпрацю з гуртом.

На початку серпня оновлений «Мертвий півень» зіграв концерт у рідному Львові. Невдовзі гурт презентував осучаснені версії старих хітів, перезаписані з зірковими гостями: «Гобелен» (із Христиною Соловій) та «Переваги окупаційного режиму»«Жаданом і Собаками»). 22 жовтня гурт «Мертвий півень» зіграє знані та нові композиції на великому концерті в Києві. 

Отже, Півень мертвий. Хай живе Півень!

У матеріалі використані фото з матеріалу «Радіо Свобода»

Читайте також про родоначальників української готики колектив «Цукор — біла смерть».

Читайте також про родоначальників української готики колектив «Цукор — біла смерть».