Часом в українських думерських плейлістах натрапляєш на гурт з виразною назвою «Мертвий півень». Той, хто побачить її вперше, скаже, що це класна назва для м’ясного бренду. Хтось згадає пісню про те, що «ми помрем не в Парижі», яку крутив на магнітофоні старший брат. Дехто перепитає: «Це ті, що ранню Білик тролили?».
Проте ті, хто пам’ятає «Територію А», прибульця Альфа та долар по дві гривні, впевнено скажуть, що «Мертвий півень» — культовий гурт львівської альтернативної сцени 1990-х. Меланхолійні балади, саркастичний панк, постмодерний шансон, естрадні шлягери — «півні» дуже вправно стрибали між стилями. При цьому мелодії гурту лягали на вірші Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Віктора Неборака та інших класиків сучасної української літератури.
На початку 2010-х гурт розпався через конфлікт між вокалістом і рештою учасників. Прихильники мріяли про возз’єднання роками. Місько Барбара, Роман Чайка, Юрій Чопик, Олег «Джон» Сук та інші терпляче тримали інтригу, не говорячи однозначного «Ні».
Здавалося, після смерті Міська та засновника гурту Любомира Футорського у 2021 та 2023 роках відповідно про повернення «Мертвого півня» годі було й думати. Так лише здавалося. Цього травня музиканти вперше вийшли на сцену після більше десяти років перерви й представили публіці нового вокаліста Юрія Рокецького.
Розповідаємо про феномен гурту та чому саме час із ним познайомитися, якщо ви ще ні.
