Українська музична культура багато чим завдячує майстрам, що роками виготовляли музичні інструменти та передавали технології наступним поколінням. Завдяки їм ми й досі знаємо та вчимось грати на сопілках, бандурах, цимбалах.
У ХХ столітті про музичні інструменти українського виробництва дізнався весь світ завдяки Чернігівській фабриці музичних інструментів. Далі читайте про те, як утворилось та чому припинило роботу найбільше виробництво музичних інструментів у Європі.
Відновлення фабрики місцева влада почала після звільнення Чернігова. Розбудовою та перезапуском тоді займалися переважно жінки. Першою післявоєнною продукцією в 1944 році стали іграшки з папʼє-маше. А за шість років виробництво відродилось повністю і почало розширятися — у Чернігові почали створювати піаніно «Україна».
У перших партіях інструмент був чорним, з різьбленим орнаментом на передній стінці. Саме в такому вигляді він став візитівкою Чернігівської фабрики. Невдовзі виробництво модернізували, запустивши перший у Європі конвеєрний випуск піаніно — довжина лінії становила 102 метри та вміщувала 52 інструменти одночасно. Така технологія дозволяла випускати 29 інструментів на день, які постачали по всьому СРСР, а також у 20 країн світу. «Україну» побачили в Нідерландах, Франції, Іспанії, Португалії та Китаї.
Водночас щороку з конвеєра сходили 111 000 щипкових інструментів, зокрема й автентичні бандури, домри та цимбали. У той час Чернігівська фабрика була єдиним серійним виробником народних інструментів в Україні.
Після розширення виробництва продукцію Чернігівської фабрики почали експонувати на виставках в СРСР і за кордоном. Завдяки своїй якості інструменти отримували безліч нагород, а деякі музиканти замовляли у чернігівських майстрів для себе окремі екземпляри. Так, якщо радянські барди (іноді й американські музиканти) хотіли унікальну гітару — вони звертались до Миколи Єщенка, що працював в експериментальному цеху фабрики. Єщенко створював й інші струнні інструменти, саме його гітари вважались витворами мистецтва.
Виготовлення бандур на фабриці почалось завдяки майстру Олександру Корнієвському. Він створив конструкцію сучасної концертної бандури, яку й передав у експериментальний цех підприємства у 1950-х. Час від часу він перевіряв технологію, навідуючись на фабрику, давав підказки для удосконалення інструменту. На найкращих зразках бандур Корнієвський та інші майстри зазвичай залишали автографи.
Найексклюзивніші народні інструменти виробляв майстер Олександр Шльончик. Своє життя він присвятив відродженню й вдосконаленню фольклорних музичних надбань Чернігівщини та всієї України. Шльончик пропрацював на фабриці 30 років, за цей час створив безліч сопілок, флояр, домр, окарин і гусел. Олександр надихнув на музичну творчість свою онучку Нату Жижченко, що згодом утворила електро-фольковий колектив ONUKA. На своїх виступах Ната часто використовує інструменти дідового виробництва.
З 1970-х років фабрика працювала в найбільших своїх масштабах — за день робітники створювали 100 піаніно, а до 1991 року випустили 30 тисяч бандур. У кінці 1980-х у Чернігові виробляли 40 видів інструментів — серійно й на замовлення — музичні іграшки та комплектуючі до піаніно.
Попри сумний кінець для фабрики, все ж маємо надію на її відродження. Про цю ідею в інтерв’ю часто розповідає Ната Жижченко, наприклад, для Ukraïner:
У мене є мрія: відновити Чернігівську фабрику музичних інструментів, але на це потрібні величезні інвестиції. Коли в мене є якась ідея, я можу з нею довго йти, але певним чином вплинути на те, щоб вона втілилася, навіть не моїми руками. Мені здається, фабрика музичних інструментів — це щось магічне та чарівне.
