Вийшов довгоочікуваний девʼятий студійний альбом The Ballad of Darren піонерів брит-попу та досвідчених бунтівників Blur. Це чудовий привід переслухати всі альбоми гурту і дізнатися, яке місце серед них займає остання робота британського бенду.
Невдалий дебютний альбом, програна гурту Oasis війна за титул королів брит-попу, декілька розпадів колективу, експерименти зі звучанням і врешті ностальгія за старими часами — тернистий шлях британських рокерів можна побачити у нашому рейтингу.
Нерідко дебютний альбом стає незграбною спробою музикантів влитися у сучасний музичний потік. Blur — не виняток. У своєму першому повноформатнику гурт показав мінімум новаторства та оригінальності. Вони намагаються звучати максимально подібно до популярних тоді медчестер-гуртів The Stone Roses, The Charlatans та Happy Mondays.
Утім, за невинним наслідуванням проглядається потенціал Blur. Композиції Repetition та Sing демонструють паростки зародження у юних музикантів бажання експериментувати в пошуках нового нестандартного звучання.
Єдиний альбом, записаний без участі гітариста і співзасновника гурту Ґрема Коксона, який на той час мав серйозні проблеми з алкоголем. Його можна почути тільки в останній композиції альбому Battery in Your Leg.
Відсутність Коксона відчувається, адже на цьому альбомі Деймон Албарн пускається берега і створює хаотичний різножанровий музичний коктейль. Тут можна почути EDM упереміш з роком (Crazy Beat), джаз поєднується з екзотичними мотивами африканської музики (Caravan, Moroccan Peoples Revolutionary Bowls Club). Навіть електронний музикант Fatboy Slim приклав руку до створення альбому — на піснях Crazy Beat and Gene By Gene.
Таке жанрове різноманіття весело слухати, але ненароком ловиш себе на думці, що Think Tank не вистачає цілісності. Албарн наче розривається між Gorillaz і Blur, і останні ненароком починають паразитувати на інших проєктах Деймона. Змішування і жонглювання жанрами перекочувало в цей альбом саме з віртуального гурту Gorillaz.
Цікавий факт №1: на CD альбому Think Tank була секретна пісня Me, White Noise, яка починала грати після 90-секундної тиші в останній композиції.
Перший альбом гурту після дванадцятирічної творчої паузи виник завдяки скасуванню японського музичного фестивалю. Blur довелося залишитися на чотири дні в китайському Гонконзі. Гурт не гаяв часу й сів працювати над новим альбомом.
Азійський вайб на The Magic Whip випирає звідусюди: від стилізованої обкладинки до звичної для Blur сенсової концептуальності. Пісні I Broadcast, Ice Cream Man та Pyongyang ніби занурюють в атмосферу тісних, людних, неонових вулиць Гонконгу. Проте, крім відчуття перебування у невідомому місці, музика The Magic Whip, на жаль, нічого цікавого не пропонує.
Цікавий факт №2: спеціально для японців існує бонус-трек з обнадійливою назвою Y’all Doomed («Ви всі приречені»).
Останній альбом недалеко втік від передостаннього. The Ballad of Darren — сучасна за звучанням, але дуже ностальгійна за змістом робота. У ній гурт намагається продемонструвати, наскільки він залишається музично актуальним, проте за стандартно якісним саунддизайном проглядаються банальні страждання старих рокерів у дусі «ось як раніше хотілося і моглося».
Єдині композиції, які дійсно схожі на драйвових оригінальних Blur — St. Charles Square та The Narcissist. У всьому іншому — це черговий відшліфований до дрібниць студійний рок-альбом, який так само могли б написати десятки інших рок-гуртів.
І, звичайно, пісня з назвою Russian Strings про російського біженця на альбомі у сучасного культового колективу виглядає як очевидний нонсенс.
У другому альбомі Blur починають проявляти норовливу індивідуальність та унікальний погляд на створення музики. Надихнувшись британським гітарним попом The Kinks, Small Faces та The Jam, молодий гурт пропонує свіжий погляд на низку музичних стилів у межах одного альбому.
Неопсиходелія (Chemical World) і панк-рок (Advert) контрастує на фоні брит-попових композицій Star Shaped або Turn It Up. Але цей контраст виходить абсолютно органічним і гармонійним.
У текстах пісень Modern Life is Rubbish зʼявляється фірмовий албарнівський гумор, сповнений іронії та сатири, який часом доходить до бурлеску. Для цього в піснях Colin Zeal та Pressure on Julian він використовує образи вигаданих персонажів.
Тут Blur востаннє видають якісний, унікальний, викристалізований брит-поп. Після The Great Escape вони відійдуть від звичного для себе звучання, але на цьому альбомі демонструють усі вміння, яких набули за чотири роки роботи в жанрі брит-поп.
Саме вихід The Great Escape став кульмінацією «Битви за брит-поп», яку вели Blur проти Oasis. Пісня Country House авторства Blur змагалася в британських чартах із композицією Roll with It Ноеля Галлагера. Битву виграли Blur, (274 тисяч копій проти 216 тисяч в Oasis), втім війну таки перемогли скандальні брати. Чотири мільйони копій у Великобританії купили (What’s the Story) Morning Glory? (1995), тоді як The Great Escape — тільки один мільйон.
Програш добряче хитнув Албарна. Басист Blur Алекс Джонс в одному з інтервʼю сказав: «Після того, як Деймон був народним героєм, він на короткий час став народним придурком… По суті, перетворився на публічного невдаху».
У однойменному альбомі можна почути різку зміну звучання Blur. Гітарист Коксон, наслухавшись інді-року на кшталт Pavement та Beck, вирішив підбити Албарна на запис лоуфайного андерграундного альбому.
Зібравши всю злість від нещодавнього програшу у «Битві за брит-поп», Blur видали брудний, пригнічений, агресивний запис. Можна навіть не розповідати про розривний вʼїдливий риф у Song 2, який грав у рекламі пива нульових. Саме ця, абсолютно американська за характером пісня, принесла популярність альбому в США.
Цікавий факт №3: Девід Бові та Браян Іно брали участь у записі пісні M.O.R.
Шостий альбом дався гурту особливо тяжко. Його сміливо можна назвати поворотним у дискографії Blur. На «13» гурт повністю відмовляється від брит-попу й впадає у музичні експерименти. Вони змінюють свого постійного саундпродюсера Стівена Стріта на електронного музиканта Вільяма Орбіта. За словами Албарна, що тоді переживав болючий розрив із вокалісткою гурту Elastica Джастін Фрішман, робота з Орбітом стала для нього своєрідною терапією.
Гурт на межі розпаду завершив роботу над альбомом. «13» — компроміс між палким бажанням Албарна поекспериментувати у звучанні та прагненням Коксона продовжити рух у складнішому панковому напрямку. Через таке творче протистояння ми можемо насолодитися еклектичними композиціями Battle, Trailerpark та No Distance Left to Run.
Деймон Албарн в одному з ранніх інтервʼю передбачив успіх Parklife. «Коли вийде наш третій альбом, нам буде забезпечене місце найкращого англійського гурту 90-х. Це проста констатація факту. Я маю намір написати його в 1994 році», — скромно заявив Албарн журналу Mojo. Сталося як гадалося: цей бадьорий, свіжий і вигадливий запис визначив напрям розвитку брит-попу девʼяностих.
Альбом вміло поєднує різні настрої та інтонації. На одному записі спокійно вживаються тривожна Trouble in the Message Centre, близька до диско Girls and Boys та комедійна кінцева інтерлюдія Lot 105, від якої неможливо не всміхнутися.
Parklife — самоіронічна, в міру несерйозна і розхлябана робота, яка при цьому презентувала унікальний і самобутній гурт Blur.
Слухайте також нову добірку української музики — цього тижня багато цікавого.
Слухайте також нову добірку української музики — цього тижня багато цікавого.
