Це 20 альбомів, яким виповнюється 30 років у 2023

У 1992 році Blur повернулися із туру по США страшенно розчарованими й стривоженими через популярність гранжу, що наростала, й гурту Nirvana. Фронтмена Blur Деймона Албарна відверто дратувало «проникнення американщини» в британську культуру, тож у наступних роботах гурт вирішив повертатися до тематики й звучання, притаманних виключно культурному й соціальному середовищу їхньої країни. 

Надихнувшись британською музикою попередніх десятиліть, Blur записали альбом Modern Life Is Rubbish (1993), який не став їхньою найуспішнішою роботою, але разом із першими роботами гуртів Suede, Oasis і Pulp поклав початок бритпопу.

Останній для класичного складу Depeche Mode альбом, що іноді губиться у тіні суперуспішного Violator (1990). Насправді ж історія запису, випуску та промоції Songs of Faith And Devotion (1993) заслуговує повноцінного байопіку — вийшов би непоганий сценарій про втому від всесвітньої слави, особисті образи, постійні суперечки в студії (часом музиканти не могли знаходитися разом у одному приміщенні), і найграндіозніший на той момент світовий тур цього гурту. Тим більше, що все це спричинило подальший відхід з Depeche Mode Алана Вайлдера, одного з найважливіших його учасників.

Музично на альбомі відчутні впливи популярних на той час гранжу та альтернативи — живі гітари та барабани є важливою частиною темного й щільного звуку Songs of Faith And Devotion. А пісню Condemnation фронтмен Девід Гаан визнає своєю найкращою вокальною роботою.

Цей альбом Smashing Pumpkins визначив звучання популярного року на ціле десятиліття — вслухаючись у мелодику та гітарні рифи Siamese Dream (1993) сьогодні, можна подумати, що запис вийшов на одній хвилі з альтернативою 00-х. Цікаво, що він також заслуговує на звання альбому з чи не найбожевільнішими умовами запису в історії музики. 

Під час роботи над лонгплеєм фронтмен Біллі Корган страждав на депресію і думав про самогубство. Крім того, він бажав досягти унікального глибокого звучання без використання додаткових ефектів, тож записував десятки гітарних партій для кожної пісні. Поки у музичній пресі ходили чутки про його надмірний перфекціонізм, Біллі разом із продюсером Батчем Віґом ще й вирішили, що він самостійно запише для Siamese Dream усі інструменти, крім ударних. 

Другий гітарист Джеймс Айха і басистка Дарсі Врецкі, яких позбавили можливості повноцінно працювати над альбомом, в той же час переживали розрив романтичних стосунків. А ударник Джиммі Чемберлен взагалі серйозно підсів на наркотики, постійно зникаючи зі студії — коли Корган нарешті зловив його й примусив записувати партії, той під контролем фронтмена стер руки до крові.

Перший повноформатник Бйорк Гудмундсдотір після того, як вона покинула ісландський рок-гурт The Sugarcubes. Співачка переїхала до Лондона, слухала багато електронної музики й надихалася андеграундною культурою міста. Як наслідок — жвавий альбом Debut (1993), де Bjork за допомогою саундпродюсера Неллі Гоппера вперше постала у своїй дивакуватій красі. З шаленою вокальною подачею, сюрреалістичними текстами й ексцентричною музикою на перетині техно, тріп-хопу й джазу.

Останній альбом культового гурту перед смертю Курта Кобейна, на якому Nirvana свідомо відійшли від комерційного звучання. Місцями вони звучали так, наче грають правдивий нойз-рок — сирий і агресивний запис зробили під керівництвом Стіва Альбіні, талановитого панк-продюсера, який вміє знаходити прекрасне в грубому й шумному звучанні. До In Utero (1993) він запам’ятався роботою із Pixies, The Jesus Lizard i PJ Harvey.

Після того, як Альбіні усе записав та звів, Nirvana надіслали альбом на перевірку лейблу. Там були шоковані сирим звучанням In Utero, назвавши його неслухабельним, і почали натякати гурту, що повноформатник варто перезаписати. 

Зрештою, Nirvana теж почали сумніватися у звучанні альбому й попрохали Альбіні звести його наново. Той відмовився, але компромісу досягли, коли Скотт Літ, який раніше спродюсував кілька альбомів R.E.M., адаптував до радіоформату звучання пісень Heart-Shaped Box i All Apologies.

Контроверсійний, але важливий альбом для американського хіп-хопу 90-х. Сьогодні Doggystyle (1993) звинувачують у гламуризації мізогінії, вуличного насильства й вживання наркотиків, але вплив дебютного альбому Snoop Dogg на хіп-хоп західного узбережжя США важко заперечити.

Будучи спродюсованим Dr.Dre на легендарній Death Row Records, альбом популяризував стиль джі-фанку серед масового слухача. Неймовірної якості продакшн, глибокі й текстуровані біти, впізнавана легка, але сфокусована читка Снупа Доґґа — альбом Doggystyle є нетлінною класикою хіп-хопу.

Ще одна класика — легендарний дебютний альбом гурту Wu-Tang Clan зі східного узбережжя США. Сире андеграундне звучання, багато агресії й «вуличних» тем — музичні критики прогнозували, що Enter The Wu-Tang не стане комерційно успішним, але цей альбом допоміг сформулювати міф хіп-хопу, який цілком успішно продався на широку аудиторію, ставши пізніше частиною масової культури.

У записі Enter The Wu-Tang брало участь аж дев’ять МС, кожен — зі своїм впізнаваним стилем, унікальними римами і подачею. Найважливішими для Wu-Tang Clan, безперечно, є RZA, який повністю спродюсував дебютний альбом і розробив стратегію його просування, Method Man, який запам’ятався винятковим флоу й харизмою, а також Ghostface Killah, якого вважають майстром сторітелінгу.

Souvlaki (1993) почесно займає місце другого найважливішого для шугейзу альбому після My Bloody Valentine — Loveless (1991). Окрім мрійливих звукових пасажів та експериментів з ембіентом, що обгортають інді-рокові композиції британського гурту, це ще й печальна історія створення пісень та їх запису. 

Роботу над Souvlaki почали тоді, коли учасники Slowdive Ніл Голстед і Рейчел Ґосвелл закінчили свої романтичні стосунки, але вирішили продовжувати разом займатися гуртом. Емоції від розриву змотивували Ніла написати до кожної композиції трепетну й гірку лірику про розставання і плинність речей, а Рейчел заспівала її у ролі другої вокалістки. 

Реліз альбому припав на стрімкий розвиток гучного й амбіційного бритпопу, тож музична преса Об’єднаного Королівства не була готовою уважно розслуховувати мрійливий шугейз із тихими особистими історіями. Souvlaki пройшов повз слухача, здобувши звання культового й важливого набагато пізніше.

Перший повноформатник прогресивних металістів Tool, що заклав фундамент для інтелектуального, але лаконічного звучання американського гурту. Undertow вважають найагресивнішим альбомом Tool: до того, як знайти мудрість і спокій на альбомах Lateralus i 10,000 Days, у вокаліста Мейнарда Джеймса Кінана було ще багато праведного гніву через непросте дитинство, тож він сповна виплеснув його на цьому брудному, тяжкому й прямолінійному записі.

«Табула Раса» завжди знали, що роблять — колись вони взяли звучання західної нової хвилі й обережно відтворили його в українських умовах. 

Їхній другий студійний альбом «Подорож до Паленке» (1993) із перших секунд викликає асоціації із The Police чи навіть King Crimson періоду 80-х: фронтмен Олег Лапоногов заливається співом у запозиченій від Стінга вокальній манері, а експериментальні нойзові гітарні партії з великою кількістю хорусу нагадують те, що грав Едріан Белью у King Crimson.

Між іншим, лірику до однієї з небагатьох українськомовних пісень «Табула Раса» «Молитва» написав Олександр Євтушенко, головний редактор першого серйозного українського журналу про музику «Галаs».

Поки «Табула Раса» захоплювалися ню-вейвом на батьківщині, українська діаспора по всій Європі із захопленням слухала постпанк із народними мотивами від британського гурту The Ukrainians.

Петро Соловка, вихідець із інді-гурту The Wedding Present, зібрав The Ukrainians у 1990 році, де на той момент був єдиним українцем. З розпадом Радянського Союзу гурт почав їздити на виступи до України, де учасники набиралися натхнення для нового пісенного матеріалу. У 1993 The Ukrainians випустили альбом Vorony зі здебільшого авторськими піснями гурту на фольклорну тематику та українськомовним кавером на пісню The Queen Is Dead від The Smiths (Koroleva Ne Pomerla).

Музично The Ukrainians не схожі на жоден інший наш фольк-гурт — замість сопілки чи бандури у них мандоліна, скрипка й баян, а вокаліст Лен Ліґінс, який вивчав слов’янську філологію, співає українською з британським акцентом. Феномен української діаспорянської музики.

Легендарних «Вій» інколи називають засновниками українського дарк-фольку. Насправді ж їхня музика схожа до Death In June чи Sol Invictus лише по настрою, а музично й естетично український гурт завжди грав щось абсолютно самодостатнє — темний акустичний рок із атмосферою українського язичництва. 

Вперше доторкнутися до містичної музики гурту та їхньої культової композиції «Очі відьми» можна було на дебютному однойменному альбомі, що вийшов 1993 року на польському лейблі Koka Records (заснований етнічним українцем Володимиром Наконечним, серед артистів — «Цукор Біла Смерть», Ігор Цимбровський, Ivanov Down та інші).

Коли в 1993 році українські гурти тільки ставали на ноги й дебютували з першими професійними записами, культовий київський авант-фольк-гурт «Цукор Біла Смерть» уже записав у Польщі останній перед розпадом альбом. Тоді їх знали й розуміли здебільшого європейські поціновувачі авангардної музики, але у наш час «Цукор Біла Смерть» нарешті отримують від молодого покоління українських слухачів належну оцінку.

«Село» — це дивакувата барокова музика з гоголівською атмосферою, камерними партіями клавесина й віолончелі під мінімалістичні біти, а також до моторошного ангельським співом Світлани Няньо. Мабуть, саме так би звучали Gentle Giant, якби відвідали покинутий козацький цвинтар у вимерлому українському селі.

Якщо на «Цукор Біла Смерть» вплинула європейська барокова музика, то гурт Yarn, що теж належав до київського андеграундного руху 90-х, звучав майже середньовічно. 

Цимбали, акордеон, флейта, струнні та ритуальні ударні — альбом Verbna Nedilya (1993) віддалено нагадує «середньовічний» The Marble Index від німецької співачки Nico, однак вигадливу музику київського гурту з особливим «весняним» звучанням важко внести в рамки будь-якого жанру. Вона завжди існувала наче у власній системі координат, уникаючи багатьох музичних впливів того часу, а експерименти композитора Олександра Юрченка з саморобними інструментами заслуговують окремого дослідження.

До речі, Yarn дав українській музиці Dj Derbastler, першопрохідця української клубної музики. Одним із учасників гурту певний час також був Сергій «Фома» Фоменко, засновник «Мандрів».

Неофіційний альбом того самого раннього «Скрябіна», який вперше записали 1993 року, а дошліфували й повноцінно видали у 1999-му. Перший «Технофайт» умістив аж 26 пісень під впливом Depeche Mode, The Cure і берлінського техно, а також ранні версії шлягерних «Танцю пінгвіна» і «То моє море». 

Модні на той час біти й синтезаторні пасажі, «к’юрівські» бас-лінії, простодушний і водночас глибокий вокал — золотий склад «Скрябіна» є одним із найкращих зразків української музики 1990-х.

Не раннім «Скрябіном» єдиним — на початку 90-х у Києві існував синті-поп-гурт «The Хостільня», що виконував романтичну музику з глибоким низьким вокалом і філософськими текстами. Музику створювали на передових синтезаторах і драм-машинах того часу, а рівень аранжувань і виконання був захмарним. Альбом «Непри100совані» (1993) не вдалося видати через непорозуміння з лейблом «Аудіо Україна», і наступного року The Хостільня припинили існування.

Цікаво, що учасник гурту Василь Ткач (вокал, музика, тексти) пізніше став одним із головних композиторів фестивалю «Червона Рута», писав і аранжував пісні для української естради (ВУЗВ, Оля Полякова, Green Grey та інші), багато років створював музику до української реклами. Зараз Василь продюсує саундтреки для провідних американських телешоу й серіалів — його портфоліо можна переглянути тут.

Другий альбом культового арт-рок-колективу, де жваві блюз-рокові треки перемежовуються акустично-ліричними, а серед авторів лірики — стовпи української літератури 90-х Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Юрко Позаяк та інші.

Щось невловимо «львівське» є у піснях «Мертвого Півня» — на альбомі «Мертвий Півень’93» ця естетика лише починає розправляти крила, але музична майстерність учасників арт-рок-гурту не викликає жодних сумнівів.

За успіхом пісні «Вона» більшість втрачає справжній «Плач Єремії» із вигадливими аранжуваннями, неймовірною технічністю музикантів і глибокими текстами. Їхній дебютник «Двері, котрі насправді є» (1993) може стати чудовим провідником до багатої дискографії львівського арт-рок-гурту. 

Ще зовсім молодий, але амбітний Тарас Чубай із мелодичними акустичними партіями, блюзові гітарні соло Олега Білого-Шевченка (пізніше — засновника львівського гурту W.H.I.T.E), майстерний басовий слеп Всеволода Дячишина, технічні ударні Мирослава Калитовського — «Двері, котрі насправді є» є інтелігентною й витонченою музикою, яку варто слухати лише з келихом вина у руці.

Початково метою гурту було поєднати клоунаду з рок-музикою, але пізніше творчість «Жаби в дирижаблі» перетворилася на щось абсолютно унікальне — з дуже постмодерністськими виступами, креативними аранжуваннями й кумедними текстами. Гурт активно виступав в Україні та Європі, був лауреатом «Червоної Рути», але з часом припинив існування, ставши ще одним забутим гуртом в історії української музики.