У 2022 році ми писали, що слухати світову музику було важко, як ніколи. Це почуття перенеслось разом із нами у 2023-ий, хоча тягар відчувається трохи легше. Редакція СЛУХ відібрала світові альбоми 2023 року, які зайняли особливе місце в наших серцях.
Вмикайте плейліст із відібраними треками на улюбленій цифровій платформі:
У 2023 році я слухав більше нервової, але при цьому мелодійної музики, ніж раніше. У принципі весь рік я тяжів до важкої музики, від улюбленого нойзроку до різних видів металу. Вона заспокоювала всі види мого внутрішнього ангсту, приводила мою одвічну меланхолію у баланс. Мій особистий рейтинг найкращих альбомів складається з виконавців, у яких на стримінгах по 3,5 слухачі. Однак їм вдалося зачепити мене настільки сильно, що їхні альбоми крутилися на повторі один за одним без пауз і пропусків пісень, завжди на одному подиху.
Геній гітариста і вокаліста Брайана Кейса з не дуже відомих, але достатньо культових гуртів 90 Days Men та Disappears, виходить на новий рівень. FACS із самого початку творили музику, в якій було багато референсів, при цьому залишаючись самобутньою. Гіпнотичний сплав краутроку, постпанку, нойзроку зачаровував, дивував та інколи лякав.
На новому альбомі з життєствердною назвою гурт демонструє свою чуттєвість, сентиментальність, навіть вразливість, які прориваються через усе той же монотонний мультижанровий сплав. «Емпатія — це слоган / Я тримав її у своїх долонях», — співає Брайан у пісні Slogan. Важливі слова, особливо в час, коли, здавалося б, усередині відчуваєш себе порожнім і мертвим. Не дивно, що я розридався на цій пісні, коли вперше її почув.
У плеєр: When You Say; Slogan; New Flag
Французький англомовний гурт випустив дивовижний альбом, на якому в рівних пропорціях змішані построк і нойзрок. Уже з першої пісні Crazy Horse тріо забирає увагу аранжуваннями, акцентами та чудовою роботою з динамікою. Cosse інколи звучать як Sonic Youth, інколи — як Mogwai. А на пісні Evening взагалі є прямий референс до страшної композиції Good Morning, Captain культових американських мат- і построкерів Slint.
Французи зберігають баланс між хаосом і порядком, ніжністю та агресією, відчаєм і надією. Інколи вони скочуються у банальність, але це скоріше плюс, ніж мінус. Це сумний і нервовий альбом, який одночасно приводить до катарсису і занурює у темряву. Де все одно можна розгледіти вихід.
У плеєр: Crazy Horse; Braindow; Sinner God
Мультикультурне тріо з Великобританії раніше грало еклектичний гаражний рок із домішками ґранжу та ню-металу. А на новому альбомі зосереджуються саме на останньому жанрі, додаючи металкор і латиноамериканські мотиви. Жодної прохідної пісні.
Це виважений, майстерний запис. Кожна пісня — вибух енергії з чіпкими хуками. Шарму додає і потужний артистичний вокал венесуелки Джесс Алланіс, який інколи звучить так, ніби вона надихалася гіперпопом. Over The Threshold моментально вириває з буденності своїм драйвом і буквально змінює гормональний фон організму. А іспаномовна пісня Corazon — просто шедевр.
У плеєр: Corazon; Square One; Human Becoming
Колись у 1990-х існував гурт Come, який змішував блюз, ґранж і психоделіку в дивовижний коктейль із важким, прокуреним вокалом Талії Зедек. Здається, що американці Rid Of Me надихалися ним, тільки з боку панку і постхардкору.
Access To The Lonely — емоційний, по-панківськи гнівний і постхардкорно майстерний запис. Десь можна почути інтонації та мелодику Come. Десь виринають культові Helmet. Однак при цьому Rid Of Me зберігають власний голос.
Альбом не говорить нічого нового в усіх жанрах, до яких звертається. Утім, він чіпляє своєю енергією, мелодіями та хуками, своєю цілісністю і масивним саундом. І знову доводить, що punk is not dead і навряд скоро помре.
У плеєр: I’m So Lonesome, I Could Die; How You Say It Is; The Weekend
Американський квартет навіжених психопатів випустив альбом, який майже весь звучить на одній ноті, в одній тональності та ритміці. Відірватися від нього неможливо. На Dogsbody все неправильно, складно для сприйняття, душно, сиро, істерично, і після першого прослуховування його хотілося забути. Проте не виходило.
Музиканти ґвалтують свої інструменти, змушують їх видавати шизофренічні звуки та ритми. Вокаліст Коул Гейден спокенвордить у мікрофон, а інколи скочується до пронизливого співу — але тільки для того, щоб знову зірватися в істерику. І що саме він кричить та шепоче, дізнаватися не хочеться, аби не потрапити до психлікарні.
Альбом запам’ятовується своїм дискомфортом. І до нього хочеться повертатися. Це неймовірний досвід для шанувальників атональної, дисгармонійної музики. Якщо хочете відчути себе жертвою маніяка, Dogsbody гарантовано подарує цей досвід.
У плеєр: Mosquito; Crossing Guard; Slate
Цього року я добряче підсіла на дарквейв. Цей жанр, далекий електронний нащадок постпанку, який теж ніжно й сумно люблю, дуже допоміг мені переживати подію 2023 року, що безповоротно розбила моє серце, — підрив Каховської ГЕС у моїй рідній Новій Каховці. Під дарквейв ти ніби сумуєш і сидиш у неоновому світлі й сексуально куриш — і от уже втома від життя й війни набуває гламурних рис, а ти — героїня власного артгаусного фільму. Страшна реальність стає менш реальною.
Також я відкрила для себе шуґейз і слоукор і потішилась виходу еклектичного альбому Джеймса Блейка і нав’язливо життєрадісного альбому Jungle, під який можна витанцювати тривожність.
Перший повноформатний альбом Аріана Аштані з Лос-Анджелеса, США, — це концентрована сумна сексуальність. Половину пісень він випускав до офіційного релізу, тому робота не була абсолютною новинкою.
Увесь альбом складається з рефлексій баритоном Mareux під похмурий гітарний дарквейв. Часом лірика настільки відверта, що перестаєш соромитися власних щоденникових записів — якщо Аріан може зізнатися, що «все, що ти для мене — це похмура одержимість», то не варто соромитися ніяких своїх прихованих бажань. І просто слухати цей альбом по колу.
У плеєр: Night Vision; Diosa; Lovers From the Past
Натрапила на цей дивакуватий альбом у пошуках дарквейву в Spotify. 21 трек — це музичний вінегрет від виконавця, що не розкриває своє ім’я. Основна увага xójira, судячи з його вебсайту, зосереджена на пошуку ментальної рівноваги для «нейровідмінних створінь», він закликає берегти себе й свою «прекрасну душу».
У майже годинну роботу виконавець вклав даркґейз, експериментальний слоукор, шуґейз і навіть трошки металу (rip winona). Послухати повністю альбом із першого разу мені не вдалося — так багато емоцій він викликає, що треба перепочивати й повертатися з новим ресурсом. Але me & the other personalities точно вартий уваги.
У плеєр: blood moon; social anxiety; the shikyo dreamcatcher
Чіно Морено, вокаліст ню-метал-гурту Deftones, випустив цього року похмуро спокусливий альбом у проєкті ✝✝✝ (Crosses), який робить разом із Шоном Лопезом, гітаристом Far. Частина назви альбому — це фраза, якою бажали доброї ночі в сім’ї Чіно за його дитинства, і це завжди приносить йому комфорт.
Це наче вповільнений дарквейв, де ліричні герої прагнуть злитися з об’єктом любові, шукають порожнечу, просять потримати їх за руки — всіляко провокують тілесність і розкриття своєї душі. Композиція Girls Float † Boys Cry заспівана разом із Робертом Смітом, вокалістом легендарних The Cure. Як поціновувачка R’n’B, рекомендую альбом усім, хто стомився від солодкості R’n’B й хоче жорсткішої, але знайомої музики.
У плеєр: Runner; Ghost Ride; Girls Float † Boys Cry
Люблю Блейка за його стражденні популярні соул-композиції, і почала слухати новий альбом із сподіванням, що зараз як занурюся в меланхолію, ух! Але на альбомі 2023 року він ніби згадує своє раннє звучання і вкладає в нього нові сенси, додаючи качового UK-ґеріджу, знайомого соулу, альтернативного R’n’B.
Альбом, попри еклектичність і складний саунддизайн, слухається на одному диханні й може виступити гарним робочим фоном, якщо ви любите працювати під електронну музику.
У плеєр: Fall Back; I Want You to Know; Tell Me
Що б не траплялося в житті, завжди можна бути певною у одному — альбоми Jungle принесуть сонечко і літепло навіть у найпохмуріший день. Не сказала б, що щось запам’ятовується у роботі 2023 року — це альбом для вечірки, що звучить як діджей-сет і слухається легкостравно. Саме такої музики іноді хочеться, щоб розслабитися — фанкового качу, диско й соулу, які ніколи не набридають.
У плеєр: I’ve Been In Love; Problemz; Back on 74
Після початку повномасштабного вторгнення інтерес до світової музики значно знизився. Натомість плейліст систематично поповнювався новими іменами української сцени. Проте у серці завжди залишалося місце для улюбленців з-за кордону. У 2023-му до топу зарубіжних альбомів увійшли ті, хто почесно живе у моїй музичній бібліотеці вже багато років і вкотре не розчаровує. Хочеться також згадати артистів, які випустили не менш достойні роботи, але які, на жаль, не потрапили у шортліст: Лана Дель Рей, Mitski, Kelela, Yves Tumor, underscores, Midwife та Genesis Owusu.
Крістін Гайтер нарешті скинула з себе кайдани Lingua Ignota і перетворилася з голосного карателя на всепрощаючого пастора. У 2021 році виконавиця звинуватила свого колишнього хлопця Алексіса Маршалла (фронтмен нойз-рок-гурту Daughters) у психологічному, сексуальному та фізичному насильстві. Lingua Ignota — це інфернальна сповідь щодо усіх чоловіків, які коли-небудь чинили щодо артистки абʼюз, й історія з Маршаллом стала останньою краплею в існуванні проєкту.
SAVED! — це біблійне переродження у Reverend Kristin Michael Hayter і відречення від минулого. Якщо раніше вона лякала своїм індастріал-шумом і дикими криками, то тепер Крістін це робить за допомогою піднесених госпелів і мінімалістичного інструменталу. Артистка шукає спасіння у християнстві та намагається наблизитися до Бога, адже «його безмежна любов зробить тебе цілим». Альбом-досвід, який потрібно проживати — як би дискомфортно це не було.
У плеєр: I’m Getting Out While I Can; All Of My Friends Are Going To Hell; I Will Be With You Always
Дуету Лори Лес та Ділана Брейді знадобилося чотири роки, щоб випустити свій другий альбом — і він виправдав затяжне очікування. 10,000 gecs можна вважати тріумфальним поверненням (і неважливо, що робота триває всього 27 хвилин). Є відчуття, ніби гіперпоп-ікони вирішили перевершити самих себе у скаженості. Від ґлітчу, абияк зліплених між собою семплів і bleep-bloop-звуків вони перейшли до розривних криків, ню-металу в окремих піснях і навіть ска-панку.
Творчість 100 gecs — як модний напій матча-лате: або ви в захваті й вам хочеться ще, або ви кривитесь, як від смороду брудних шкарпеток. Якими б незрозумілими, демонічними і метапостіронічними вони не були, ясно одне — вони завжди роблять свято.
У плеєр: Dumbest Girl Alive; Hollywood Baby; mememe
Є відчуття, що The Beggar може стати останнім у дискографії гурту, тому ним треба насолоджуватись навіть з більшою віддачею. Майкл Джира постійно звертається до самого себе і говорить, що втомився. «Кому яка різниця і хто знає, де я був чи куди піду?» — без натяку на сум чи тривогу співає він у Unforming. Джира ніби перебуває на стадії прийняття: чого саме — кожен може трактувати, як хоче. Красива робота, що складається з гармонійних музичних візерунків — хоч інколи вони і викликають легку тривогу.
У плеєр: Paradise Is Mine; Michael Is Done; The Beggar Lover (Three)
Після виходу спільного з JPEGMAFIA вибухово-ґлітчевого альбому SCARING THE HOES репер сповільнився і випустив ретроспективний повноформатник. Із італійської «quaranta» перекладається як «сорок» — Денні Брауну 2023 року виповнилось 42. Паралель тут можна провести із його XXX (2011), на якому виконавець так само підбивав підсумки останніх декад. У першому треці з нового альбому репер робить вступ-синопсис того, що чекатиме нас далі:
A lot changed since triple X came out
Bought a few cars and a house
Almost had a spouse, got caught up, she was out
Now I’m sitting here, questioning what life is about
Багато змінилося з моменту виходу XXX
Купив кілька машин і будинок
Майже одружився, але попався, вона пішла
Тепер я сиджу тут, думаючи про життя
Як Тоні Сопрано в серіалі «Клан Сопрано», він сповідається перед терапевтом, яким виступає його аудиторія. І хоч репер уже не такий динамічний у своїй подачі, як на Atrocity Exhibition (2016), це все ще старий добрий Денні Браун: прямолінійний і відвертий.
У плеєр: Tantor; Down Wit It; Celibate (feat. Mike)
Slowdive — невтомні мрійники, здатні загіпнотузувати з перших секунд. Так сталося і з everything is alive. Культовий гурт, імʼя якого тісно повʼязано з виникненням і розвитком шуґейзу, створив ніжний альбом, на якому кожна пісня закутує слухача у щільну ковдру. І куди ж без ностальгії. Розмиті гітари, приглушений звук, місцями елементи індітроніки змушують виринати спогади, які давно вважалися втраченими. Пʼятий повноформатник не схожий на раніші Souvlaki чи Just For A Day, на ньому тим не менше відчуваються меланхолійність і теплота, так знайомі фанатам шуґейзерів.
У плеєр: shanty; kisses; the slab
Специфіка роботи на СЛУХ вимагає уважно слідкувати за українською музикою, тож я не люблю гнатися за тим, щоб прослухати якомога більше світових альбомів. Надолужую зазвичай наприкінці року, коли стають зрозумілими основні фаворити іноземної музичної спільноти. Обираю поміж них улюблених артистів, із якими давно знайомий, а нові імена, які відкриваю для себе у процесі, надовго залишаються у бібліотеці Spotify. Нижче — мій цьогорічний улов.
That! Feels Good! змусить рухатися у ритм, навіть якщо ви не звикли танцювати під музику. Джессі бере спадщину диско 1970-х й перетворює її у дофаміновий тріп, перенасичений хуками, сексуальною лірикою і відчуттям нестримного екстазу. Музично це звична для жанру формула із фанкових гітар і клавішних, басового груву та колючих струнних аранжувань, однак альбом не був би настільки захопливим без виняткової харизми співачки.
Free Yourself та однойменна That! Feels Good! входять у мій особистий пантеон найкращих поп-пісень року. Проте навіть на танцювальному записі співачка знаходить місце для фірмової меланхолії — під треки Pearls й These Lips хочеться налити вина й замислено дивитися на зимову феєрію за вікном.
У плеєр: Free Yourself; That! Feels Good!; Pearls
Важко знайти хоч один недолік у цьогорічному альбомі Керолайн Полачек. Блискучий запис, натхненний «ексцентричним попом» у дусі Кейт Буш, базується навколо пристрасного вокалу співачки. Бездоганна робота над аранжуваннями робить Desire, I Want To Turn Into You найтехнічнішим альбомом року в мейнстримній музиці.
Лірично альбом досліджує тему кохання, але робить це з фанатичним бажанням розчинитися у почуттях. Керолайн від початку до кінця не дає слухачу розслабитися і бомбардує вокальними й інструментальними хуками — видихнути можливо лише після останніх секунд пісні Billions.
У плеєр: Welcome To My Island; Sunset; Bunny Is A Rider
У 2015 році Суф’ян Стівенс записав пронизливий альбом Carrie & Lowell. Співак присвятив його покійній матері, що страждала від шизофренії і мала складні стосунки з сином. Світлий біль — так можна описати запис у кількох словах.
Цього року артист пережив чергову втрату, адже помер його романтичний партнер Еван. Суф’ян не вперше перетворював страждання у щось прекрасне, і після електронних експериментів повернувся до сінґер-сонґрайтерського амплуа. Здається, саме воно найкраще допомагає йому сублімувати все, що випадає на долю. Javelin — піковий для артиста альбом із його найкращими мелодіями та найпронизливішою лірикою. Прекрасний і водночас страшний запис, після якого хочеться міцно обійняти кохану людину.
У плеєр: Will Anybody Ever Love Me?; My Red Little Fox; Javelin (To Have And To Hold)
Цьогорічний альбом корейців Parannoul захвалили західні музичні критики. Побачивши теги «шуґейз, інді-рок», я засумнівався, що з таким жанровим набором ще можливо зіграти щось справді вражаюче. Ввімкнув першу пісню — і з динаміків полився райдужний потік щастя, суму, пристрасті, самотності, сентиментальності й гіркоти.
After The Magic потрібно слухати саме зараз, у цю зиму. Його наче лікар прописав — прийшов із морозної вулиці, ввімкнув альбом і зігрівся нестримним калейдоскопом емоцій. Той випадок, коли не потрібно довго описувати музику, а просто порадити послухати. Ви самі все відчуєте і зрозумієте.
У плеєр: Polaris; We Shine At Night; Sound Inside Me, Waves Inside You
У 2013 році Sigur Rós презентували колекцію пісень під впливом індастріалу і нойз-музики — альбом Kveikur перевинайшов звучання ісландського гурту. Десять років потому вони випускають ÁTTA, що повертає замислений настрій культового альбому ( ) (1999).
Їхня музика знову туманна і невагома, а ті, кому не сподобалися прямолінійні зміни десятирічної давності, належно оцінять, як ÁTTA тримає баланс між построком, ембіентом і сучасною класикою. Фронтмен Йонсі Бірґісон казав, що альбом писали на фоні війни в Україні, змін клімату та інших катастроф — цьогорічний запис звучить так, наче ісландці вже змирилися з апокаліпсисом навколо.
У плеєр: Gold; Blóðberg; Glóð
Читайте і слухайте також 35 найкращих українських альбомів 2023 року за версією СЛУХ.
Читайте і слухайте також 35 найкращих українських альбомів 2023 року за версією СЛУХ.
