Нова музика

Нове ім’я: Sera Sheer — дивовижний інді-поп від арт-директорки Banda

Данило Панімаш
1173

Наша редакція завжди шукає українську музику будь-яких жанрів, яка варта того, щоб про неї говорили.

Сьогодні в рубриці «Нове ім’я» розповідаємо про проєкт Sera Sheer від арт-директорки рекламної агенції Banda Олександри Щербакової.

Дебютний міні-альбом Sera Sheer під назвою Capable Reasons — це чудова суміш тріп-хопу, інді-попу і фольку, якої хочеться послухати більше.

Про що співає? 

Дуже абстрактні, але мальовничі англомовні тексти про речі, важливі та зрозумілі тільки самій співачці.

На що схоже? 
Місцями — на дуже спокійну і ранню Фіону Еппл. Місцями — на пізню Кейт Буш, особливо її альбом 2011 року 50 Words for Snow.

Плюси

Крутий продакшн, кожну нотку кожного інструменту чудово чутно. Еклектика, намішано багато чого — електроніка, тріп-хоп, інді-поп, трохи фолку і всюди неочевидні референси до Фіони Еппл і Кейт Буш.

Мінуси

Дуже короткий альбом — усього чотири пісні та дві інтерлюдії. Хочеться більше. Тексти аж надто абстрактні. 

Оцінка
8 незадоволених тривалістю альбома смайликів з 10

Атмосферний альбом. Спокійна, красива і впевнена заявка на перспективу в інді-музиці.

Що радимо послухати

Альбом невеликий, можна послухати все і покайфувати: Apple Music, Spotify, YouTube Music, Deezer.

ЦИТАТИ:
Bug in a system
This doesn’t work right
Train on the aerodrome Can’t fly 
(Розлад у системі
Ця штука не працює
Трамвай на аеродромі Не злітає)
From the better decisions
To the same old land
All the capable reasons
Don’t stick to the sand
(Від кращих рішень
До старої знайомої землі
Усі нормальні рішення
Не прилипають до піску)

ПРЯМА МОВА

— Розкажи про себе. Звідки ти, де навчалася / вчишся?

Я з Миколаєва, вже 7 років живу в Києві. Переїхала сюди вчитися: поступала у НАУ на архітекторку. На третьому курсі зрозуміла, що для архітекторки мені не вистачає посидючості, тому пішла з університету в напрямку маркетингу. З того моменту була різними людьми: копірайтеркою у ​​PR, дизайнеркою. А зараз працюю арт-директоркою у Banda. Мені подобається.

— Як ти почала займатися музикою?

Я не вчилася в музичній школі, тому займатися почала у 12 років, коли батьки подарували мені синтезатор YAMAHA. Це був мій перший інструмент, і я чесно намагалася вчити ноти, але в підсумку просто включала дефолтний біт і настукувала мелодії різними інструментами. 

У 15 років я почала слухати музику. І, це дуже смішно, але двома моїми улюбленими групами були The Beatles і Arctic Monkeys. Щоб якісно любити і тих, і інших, мені потрібна була гітара. Так батьки подарували мені напівакустичний Cort.

 Вчила акорди і табулатури, щоб грати Hey Jude і Four Out of Five. І на цих же акордах поступово почала писати свої пісні. Гітара пережила зі мною переїзди і навіть гуртожиток, поки у 2019 я не купила свій перший усвідомлений інструмент — напівакустику Ibanez.

— Хто або що вплинуло на твій музичний смак?

У мене дуже кльові батьки. І у них цікавий музичний смак. Мій смак формувався між мамою, яка грала на гітарі пісні Умки і Янки Дягілєвої, і татом, який любить Korn. Жартую, що якось так мене і збалансувало на те, що я слухаю і роблю зараз.

— У яких музичних проєктах ти береш або брала участь?

А виступи з «Дикими танцями» в образі Руслани в четвертому класі рахуються? Зовсім недавно музикант з Blake Maloka, Serge Kuzkov, запросив заспівати куплет для свого сольного проєкту kmglv. Нещодавно у нього був класний і дуже атмосферний реліз.

Є ще один не повністю музичний, але проєкт: на карантині Banda робили ролики для додатка Better Me, і ми з моєю копірайтеркою Олесею Бондар писали для них пісні. Олеська написала текст, а я — чотири коротких треки, кожен на 15 секунд. Ось тут можна подивитися.

— Ким / чим надихаєшся? Не тільки в плані музики

Я люблю людей. Всі просто супер різні, і від кожного — своя енергія. І те, що виникає на стику різних енергій — це просто кайф.

Наприклад, мене дуже сильно надихає Shine On You Crazy Diamond. Але мене надихає не стільки музика (хоча вона грандіозна), скільки ставлення Роджера Вотерса і всіх Pink Floyd до Сіда Барретта. Тобто, це вже не музика, а більше історія і діалог. Напевно, емпатія — ось що надихає найсильніше. Не тільки в плані музики.

— Хто твої герої / героїні?

У мене є такі, їх троє.

 Кейт Буш. Від її музики мені хочеться танцювати, дриґати руками, ногами, головою, бути абсолютно божевільною. Надихають емоційність і артистизм. Її шаманський альбом The Dreaming — це для мене шедевр.

 Деймон Албарн. Людина, яка дійсно любить музику. Нескінченно експериментує і пробує різні жанри. Чорт, більше восьми проєктів! Від брит-попа до афрофанка. І всі класні, з любові. А ще, одна з улюблених його рис — вміння придумувати абсолютно безглузді та прості мотиви, які практично неможливо придумати. Наприклад, Revolving Doors. Цей басовий риф на приспіві — шедевр, але який же він дурний, і який же класний.

 Фіона Еппл. Чуттєва, тривожна і смілива — Фіона це raw cut. Сильно подобається її чесність, те, як вона переживає свою музику, і музика від цього виходить сирою, неограненною, різкою і дуже щирою.

— Що означає Sera Sheer?

Шукала таке ім’я, яке буде схоже на ім’я живої людини. Sera — я знайшла, що це як «Саша», тільки іншою мовою. Sheer — кльово фонетично звучить з Sera, плюс схоже на просте англійське прізвище. А ще в перекладі — «чистий», «прозорий». Мені подобається така асоціація з проєктом.

До останнього збиралася назватися Rio Owls Seek For Evil — як наш з подругою паблік з жартами, який ми вели на першому курсі. Але за два тижні до релізу усвідомила, що воно дуже довге, і називати мене, скоріше, будуть ROSE або ROSFE. А ось така асоціація з проєктом мені не подобається.

Але цю назву все ще вважаю класною, хочу назвати так трек або альбом.

— Ти написала у прес-релізі, що тебе турбує циклічність, повторюваність усього. Що ти маєш на увазі і чому тебе це турбує?

Усе повторюється, у всього є цикл, маленький або великий. Начебто природа так працює. Навіть Великий Вибух — якщо він був природним явищем, то теж повториться, або повторюється постійно. Історія про мультивсесвіт.

Моя тривога почалася не з таких глобальних речей. Одного разу в школі я сильно захворіла. У мене була дуже висока температура і галюцинації. Я лежала на спині, дивилася в стелю, але не бачила нічого, крім яскравих фрактальних візерунків. Картинка була такою ж, як тріп головного героя під DMT у фільмі Гаспара Ное «Вхід в порожнечу». 

Фрактали розкривалися і повторювали один і той самий візерунок. Я намагалася їх зупинити, але вони взагалі від мене ніяк не залежали. Було відчуття, що це демоверсія того, як працює світ. Неначе шматочок матерії зрізали, і там таке кишить. 

Тоді я не була до цього готова, тому винесла з цього досвіду почуття безвиході: щось вкрай велике, живе і поїдає саме себе, а я нічого не можу з цим зробити.

Згодом моє ставлення змінилося. Я зрозуміла, що боятися нема чого, тому що я не спостерігаю за цією великою кольоровою штукою, я — її частина. З’явилося натхненне почуття цілісності. Як сказала Фіона Еппл у пісні I Want You To Love Me: «and I know, when I go, all my particles dispense and disperse and I’ll be back in a pulse».

— Що для тебе важливіше — музика чи кар’єра?

Мені важливо робити те, що приносить щиру радість. Я точно знаю, що не можу не займатися музикою, тому що як мені тоді витягувати з себе ці яскраві згустки?

Але я отримую кайф від реклами. Тому я не загадую, а розраховую на себе: якщо я коли-небудь відчую, що пора зробити вибір, все буде щиро і по любові.

Читайте також про проєкт «Ера Лаш» — чесну і депресивну електроніку з Києва.