Інтерв'ю

Нове ім’я: «Ера Лаш» — криза середнього віку міленіала і любов до чесності

Данило Панімаш
896

Наша редакція завжди шукає українську музику будь-яких жанрів, яка варта того, щоб про неї говорили. Сьогодні це київський проєкт однієї людини «Ера Лаш».

Його альбом «Выпуск первый» — це еклектична і депресивна електроніка з присмаком панку і текстами від людини, яка опинилася на дні життя.

Спочатку здається, що це наївна і хаотична музика. Однак якщо пробитися через хаос і шум, то можна знайти відчайдушно-екзистенційну сповідь розгубленої та кинутої напризволяще людини, що намагається знайти вихід в алкоголі.

Про що співає? 

Про алкоголь, рутину, сірість та відсутність майбутнього. Про чесність, самотність і пошук щастя. Про життя навколо. Про п’янство.

На що схоже? 
На музику Дельфіна середини 2000-х. Ще є відголоски проєктів Євгена Альохіна «Макулатура» і особливо альбому гурту «Ночные грузчики»«о, человек».

Плюси

Атмосферність. Від музики буквально тхне перегаром, бухлом, відчаєм і антидепресантами. Упорядкований хаос — купа ламаних ритмів та різноманітних звуків, які, здається, накидані, аби було. Згодом стає зрозуміло, що там усе на своєму місці. Є дуже круті рядки, які навіть хочеться наспівувати. Відчувається щирість.

Мінуси

Альбом хочеться вимкнути вже на першій пісні «Каждому по труду», особливо після в’ялого проспівування літери «аааААААА».

Оцінка
7 алкогольних депресій з 10

Цікавий сторітелінг, є дуже вдалі місця в музиці й текстах, а є досить крінжові. Чим далі слухаєш, тим стає краще. Атмосфера і щирість рішають.

Що радимо послухати

«Не видно ни черта», «Не спим». «Один бокал» — топовий трек.

ЦИТАТИ:
«Но сколько любви за тебя дадут?»
«Тут люди с широкой улыбкой, полной белых зубов,
Которые не были никогда в сырых кабинетах ментов»
«Ты не отвечаешь мне, просто недостаточно пьяна,
От твоего слова до меня расстояние в один бокал»
«Ты — как мое государство.
Я тебя ненавижу, я тебе не обязан»

ПРЯМА МОВА

— Розкажи про себе. Звідки ти, де навчався/вчишся, ким працював/працюєш?

Мене звуть Ілля, я з Києва. Закінчив Могилянку. Після неї якийсь час думав піти в армію або просто їбашити на будівництві, тому що не знав, чим займатися. Хотілося працювати руками.

В останній день прийому документів мені подзвонили з економічного університету і сказали, що я пройшов на бюджет на спеціальність під смішною назвою «Підприємництво». Якщо закінчу, буду дипломованим підприємцем, що забавно.

Раніше трохи працював у журналістиці, займався шахрайством, продавав повітря в інтернеті, але це все абсолютно не сприяє творчому розвитку, хоч і приносить гроші.

Мені дуже складно розпорошуватися на кілька діяльностей одночасно.

Літо 2020-го прожив у кредитний ліміт, який мені люб’язно надав один з українських банків, за що йому спасибі. Як його віддавати? Я поки що не знаю, але впевнений, що впораюся. Результат цієї невеликої авантюри — два музичні альбоми (гурту «Мужики» та «Ера Лаш») і кліп («Мужики»).

— Хто або що вплинуло на твій музичний смак?

Моє захоплення музикою з’явилося з тематичних пабліків у соціальній мережі «ВКонтакте». Тоді ти гортав стрічку і слухав пісні: що сподобалося — додавав, що ні — пропускав. Тіндер для музиканта!

Тривіально, але так і сформувався мій музичний смак. Мені завжди було куди цікавіше слухати музику російською та українською.

— У яких проєктах ще граєш або грав?

Каталізатором моєї музичної діяльності став наш із другом гурт «Мужики». Ми буквально змусили один одного робити музику. Самостійно ми б навряд зрушили з місця, роботи в команді дійсно не вистачало.

Після виходу альбому «Мужиків» усе почало відбуватися швидше. Зараз можна сказати, що я роблю реп у рок-гурті «Мужики» і поц-панк у проєкті «Ера Лаш».

— Ким/чим надихаєшся? Загалом, не тільки в плані музики?

Рутина і мій побут; життя звичайної людини; відносини з людьми; література. Чарльз Буковскі, Віктор Єрофєєв, Павло Коробчук, Євген Альохін, Джек Керуак, Луї-Фердінан Селін. Багато епізодів з власного життя я записую в замітки, а потім вибудовую з цього вірші та пісні. Герої моїх пісень — моє оточення і я сам.

— Що тебе найбільше хвилює у світі навколо?

Мене хвилює ситуація моральної та матеріальної несвободи. З останнього, я переживаю за хлопців з Білорусі. У мене багато друзів звідти і я думав поїхати до Мінська на другий день протестів, але зрозумів, що зараз — не найкращий час.

У своєму маленькому світі я переживаю через те, що можу втратити час, що можу десь не встигнути. Я переживаю, що стану зразковим сім’янином. Я переживаю, що через пару років я прокинусь іншою людиною в іншому місті.

— Що ти любиш?

Людей, музику і Київ. Люблю бути чесним.

— Що ти ненавидиш?

Останнім часом я намагаюся приймати все, як є, але раз уже поставили таке питання, то перерахую деякі речі, з якими змиритися мені складно.

Держава, як інститут; менти; стукачі; дізнавачі; гопники; консерватори; високі паркани; Чак Паланік; устриці; нав’язування поглядів; офіси; музичні жанри; неправда, довідки.

— Здатність, якою б ти хотів володіти?

Я б хотів, щоб у мене була можливість моментально абстрагуватися від будь-яких зовнішніх подразників і зосереджуватися на собі. Мені здається, що в нашому світі це просто неможливо. Тобі потрібно бути асоціальним аскетом, або не вийобуватися і намагатися прожити в мирі з самим собою.

— Чому ти назвався «Ера Лаш»?

Я хотів назватися «Ералаш», але подумав, що назва у вигляді імені та прізвища (Ера Лаш) буде цікавіше. Особисто я думав, що «Ералаш» — це власна назва серіалу, що це слово нічого не означає.

Потім я дізнався, що насправді значення цього слова — «плутанина». Це добре описує даний етап мого життя і одночасно викликає приємні спогади з дитинства.

Мені здається, що і дитячий журнал може в чомусь перетинатися з моєю творчістю. Можливо, йому властива частка максималізму і навіть іронії, від чого я хотів би відійти у своїх подальших роботах.

— Ти написав нам, що у тебе була екзистенційна криза. В чому вона виражалася і як ти її пережив?

Я закінчив університет. У мене не було роботи в звичному розумінні цього слова. З моєю спеціальністю соціолога я не розумів, куди мені потрібно йти. З іншого боку, я хотів займатися музикою з самого з дитинства, хоч і розумів, що на цьому не заробиш. У підсумку отримав депресивний епізод життя, небажання що-небудь робити взагалі, потонув у випадкових відносинах і алкоголізмі.

Я навіть не користувався транквілізаторами, які мені подарувала подружка в період, коли було зовсім лайново. Цікавий факт: якщо спілкуватися зі мною наживо, то складається враження, що я завжди під транквілізаторами.

Коли вирішилися побутові проблеми і почало щось виходити з музикою — стало легше. Виходом з кризи послужив запис альбому «Выпуск первый». Іноді виговоритися, обрамити свої думки в якусь форму дійсно допомагає.

— Як ти почуваєшся зараз?

Зараз усе добре, хоч я і пережив невдалу можливість почати відносини з бабою всього мого життя. Зараз ось складаю резюме, може, знайду роботу.

— Що далі? Яке майбутнє?

Якщо є «Выпуск первый», буде і другий. Мені складно говорити про майбутнє, але свої роботи хотілося б робити на іншому рівні. Цей альбом був повністю записаний і зведений мною у моїй спальні за пару тижнів.

Я впевнений, що можу зробити краще і здивувати слухачів музикою, яку буду робити надалі. Зараз хочу спробувати себе в техно. Також у планах створити творче музичне об’єднання в Києві, однак про це пізніше.

Слухайте альбом на цифрових платформах: Apple Music, Spotify, YouTube Music, Deezer.

Читайте також про ідеальний пост-рок від гурту We Don’t Eat Humans, яких хочеться переслуховувати.