Нова музика

Знайомимося: Nick Tow — вишуканий харківський інді-рок з чудовими аранжуваннями

Даня Панімаш
814

Nick Tow — харківський гурт, що складається з досвідчених музикантів, серед яких учасники Pur:Pur та «Оркестр Че». Nick Tow грає інді-рок з джазовими елементами і яскравими аранжуваннями. Однак цей псевдонім належить фронтмену гурту та його ідеологу — Микиті Осьмачку.

Cлухайте міні-альбом Nick Tow

Cлухайте минулорічний альбом feat. і знайомтеся з музикантом

— Розкажи про себе. Звідки ти, де навчався/вчишся, ким працюєш?

Я народився у Харківській області, в Ковшарівці. Батько — футболіст, мама — фотограф. Сім’я переїхала до Харкова, коли мені було чотири. Спочатку планувалося, що я стану футболістом (і я дійсно став на цей шлях, поки не отримав травму коліна), але природна тяга до музики, яка з’явилася в найперші роки мого життя, з віком ставала все сильнішою.

У школі я був ледачим, і підходив до навчання дуже вибірково (вчив тільки мови й літературу). Потім був університет. Я продовжив вивчати мови, але недовго. Кинув на початку другого курсу.

Потім був період зруйнованих ілюзій (зрозумів, що рок-зіркою стати не так просто) і трешовий досвід. Я працював офіціантом, пекарем, продавцем морозива, баристою, а у вільний час вивчав веб-програмування. Навіть продав свою єдину гітару, щоб оплатити курси.

Отримавши достатню кількість досвіду і знань, зараз я вільний домашній розробник-фрилансер.

— Як ти почав займатися музикою?

Коли мама з татом розлучилися, з’явився вітчим. Він барабанщик, і я став ще ближчим до музики. З другого класу я почав писати пісні англійською, ще не вміючи грати ні на чому. Відчував таку потребу. Батьки вже думали, як зробити з мене крутого джазмена, і відправити грати на кораблях, але в музикалку я відмовлявся йти.

На дванадцятиріччя батьки подарували першу класичну гітару Yamaha C40. Я знав, як брати квінту на двох струнах, і все. Цього було достатньо, щоб скласти купу пісень.

Приблизно в той же час я почав грати в театрі й там зустрів друзів, що поділяли любов до музики. За час у театрі я непогано освоїв гітарку, і з часом з’явилося бажання грати на піаніно. Поєднуючи приємне з корисним, я прогулював школу на театральній репетиційній базі, сідав з гітарою за піаніно і конвертував акорди з гітарних у клавішні. Так я вивчив усе, і з’явилася можливість акомпанувати собі самостійно. Співати я теж ніде не вчився, мені пощастило, — я просто багато співав.

— Хто (або що) вплинув на твій музичний смак?

Почнемо з самого смаку. Це дуже важливий аспект для творчої людини. Моя мама прищепила мені любов до хорошого кіно, книг, музики і мистецтва в принципі. Я дуже вибірковий до будь-якого з перерахованого вище, і іноді проявляю снобські симптоми.

Насправді я ставлюся до музики так само, як до будь-якого іншого виду мистецтва. Не можу сказати, що у мене є саме «музичний» смак. Швидше, просто смак. Що вплинуло? Та все: друзі, батьки, досвід, власні роздуми. Я з повагою ставлюся до будь-якої музики, але для себе створив певні межі. Є музика для розуму, є духопідйомна, для тусовок, для прослуховування у навушниках дорогою кудись, і так далі.

Найбільш значущі для мене виконавці: Massive Attack, «Аукцыон», Деймон Албарн, Джонні Грінвуд, Bjork, Portishead, Glass Animals, Джефф Баклі, Віктор Цой.

— У яких музичних проєктах ти береш/брав участь, крім основного?

Після шести років гастролей, вистав і фестивалів ми з друзями кинули театр і створили свій гурт — UNNEWSUAL. Ми грали англомовне брітіш-музло — по духу щось між психоделік-роком і брит-попом. Був період, коли я грав в експериментальному гурті To No Effect у якості гітариста, клавішника і частково композитора.

Мені хотілося потрапити в який-небудь цікавий для мене музичний проєкт, де я не буду фронтменом. Але взагалі до мого відходу в сольну творчість в пріоритеті завжди був гурт.

— Чим надихаєшся? Не тільки в плані музики.

Здебільшого я надихаюся людськими творіннями. Науковими відкриттями, історією мистецтва, східною філософією. Дуже люблю архітектуру і її історію. У дитинстві мене найбільше цікавили космос і океан — дві громадини, все ще не підкорені людиною. Часто мене цікавлять мало вивчені й загадкові феномени, в яких поки що є місце для фантазій, міркувань і припущень.

— Хто твої герої, героїні? Хто тебе надихає з живих або мертвих, і чому?

Мене завжди цікавили біографії. Якщо я слухаю нову музику, то обов’язково прочитаю про неї в Вікіпедії або пару статей про виконавця і його шлях. Те саме з письменниками, поетами і художниками. Мені цікаво, що на них вплинуло, як склалося їхнє життя і чому вони прийшли саме до того, що роблять. Героїв або героїнь у мене немає, є тільки люди з найрізніших сфер, якими захоплююся. І живі, і мертві.

— Що передає твій псевдонім?

Скажімо так, в ньому є основний і кілька додаткових смислів, але в процесі створення ми найбільше уваги приділили грі з фонемою. Наше головне завдання була придумати універсальну назву проєкту, що буде вдало звучати в будь-якій точці світу.

— Nick Tow — це одна людина чи команда? Як ви зібралися? З ким ти граєш?

Майже в усіх сольних проєктах є усталений колектив або «кістяк». Усередині цього проєкту ми— гурт, але сам проєкт позиціонується як «одна людина».

Почалося все з того, що я зайнявся записом сольного демоальбому, і записав його вдома за півтора року. Мою роботу помітив Артем Алтунін (ChikChik), ми зустрілися і вирішили попрацювати разом. Артем створив усі умови, набрав музикантів, зайнявся аранжуваннями і саундпродакшном. На даний момент основний склад Nick Tow такий:

Стас Кононов (Сергій Бабкін, 5’nizza, Pur:pur, «Оркестр Че», Sophie Villy) — гітара;
Дмитро Зінченко (Pur:pur, «Оркестр Че», Stoned Jesus, Sophie Villy) — ударні;
Іван Кондратов (Pur:pur, «Оркестр Че») — бас.

— Твоя музика — це хобі чи щось більше?

Поки я тут і поки можу, я даруватиму світові красу. У моєму житті це головне завдання. Оскільки я маю можливість, умови, талант і, тим більше, потребу, то музика завжди буде на першому місці в моїх пріоритетах.

— Очікування і реальність. Яким би ти хотів бачити своє майбутнє в якості артиста? І яким воно буде, як думаєш?

Я намагаюся багато про це не думати. Моє завдання — писати пісні, це у мене виходить найкраще. І я не бачу себе артистом, я просто людина, яка висловлюється зі сцени і якій такий спосіб висловлювання підходить найбільше. Я досить скромний, мовчазний і замислений у компаніях, але на сцені почуваюся як вдома, так уже вийшло. А щодо мого майбутнього — думаю, що все буде добре.

Познайомтеся також з Promsonya — чудовою співачкою і любителькою літератури з Костянтинівки