Тексти

Музика проти індивідуальності: чому гурт [O] досі не став відомим?

Данило Панімаш
1224

Український електр[O]нний гурт [O] випустив альб[O]м «Суперінтр[O]верт», який вартий п[O]вн[O]цінн[O]ї та дуже п[O]зитивн[O]ї рецензії. Ми вирішили р[O]зібратися, чим же був гурт [O], на щ[O] він перетв[O]рився і куди рахується. Та п[O]бачили [O]дну маленьку, [O]днак дуже важливу пр[O]блему, яка значн[O] відрізняє звичайних музикантів від артистів.

У 2017 році [O] вистрілює з дебютником «Самий сок», отримує нагороду Jagermeister Music Awards у номінації «Свіжа кров» і починає активно виступати на літніх фестивалях. Місцями беземоційний (або навіть безособистісний) futurepop із складними аранжуваннями, зовнішній вигляд музикантів — це все приваблювало, хоча схожу естетику вже демонструвала ONUKA. Здавалося, що [O] — концептуальний гурт із тяжінням до футуристичної або навіть кіберпанківської тематики. Однак якщо Ната Жижченко виглядає як людина майбутнього, під’єднана до ноосфери, то [O] виглядають як прибульці. Такі собі повстанці проти систем контролю — вони оголошують війну суспільству споживання і машинізації.

Так, на початку головного хіта [O]«Мушечки», звучать слова «забагато машин, забагато магазинів», а в кліпі на цю пісню ще був позов до спротиву, втеча від нечутливої цивілізації зовнішньої реклами у джунглі. І здавалося, що це частина маніфесту, який розгорнеться у щось більше. Однак цього не виходить.

Цікаві соціальні підтексти про вплив технологій на людей, чипізацію та машинізацію особистості [О] створюють лише на двох піснях —  «Мушечки» і «Машина». Далі концепція втрачається в океані любовних переживань у цифровому світі. Залишаються лише талановиті музиканти-аранжувальники без ідеї та образу. І під образом мається на увазі не музика, костюм і тіло в ньому, а здатність запам’ятатися, що формує інтерес для слухача.

Артист — це не лише музика. Це також манера поведінки на сцені та поза нею, у медійному просторі та взагалі спроможність рефлексувати про світ навколо.

Українські артисти часто замикаються лише на власних переживаннях, які вже нагадують конвеєр з клішованих фраз. «Я роблю музику, яка залишиться після мене», «я відчуваю, що мені є що сказати», «я не можу не творити», «в цій пісні кожен знайде себе» — знайомі фрази, чи не так? Абстракції і поверхневі бажання.

Артист — це про болісний вихід з зони комфорту, чого, на жаль, з гуртом [O] не відбувається

Інколи здається, що українські артисти можуть говорити тільки про одну річ — про самих себе і свої почуття. Та все ж світ значно ширший і цікавіший, ніж досвід невдалого кохання або ж якась хороша давня історія. Що це — тендітна, егоцентрична гіперчутливість до себе чи просто відсутність інтересу до будь-чого, крім нот і саунду?

21-го березня вийшов 10-хвилинний фільм-щоденник про запис їхнього нового альбому «Суперінтроверт», який, найпевніше, навіть не може зіграти колективу на користь. У фільмі музиканти висловлюють повністю клішовані думки і демонструють відсутність особистості. А артист — це, повторимося, історія не тільки про себе і свій глибокий внутрішній світ. Це про сміливість і бажання підкорювати реальність, створювати діалог зі слухачем, а не лише демонструвати йому свій складний внутрішній світ. Артист — це про болісний вихід з зони комфорту, чого, на жаль, з гуртом [O] не відбувається.

Здається, що [O] зручніше бути музичними ремісниками — продумувати складні ритми і незвичні гармонії, експериментувати із саундом і аранжуваннями, ніж проявляти свої особистості. [O] — це флагмани інді-попу, вони продумують кожну деталь своїх композицій, використовують несподівані й незвичні ходи. Їхня майстерність повністю проявляється на альбомі «Суперінтроверт». Це яскрава і збалансована робота, в якій чути творчий прогрес. Тут є і повільні, ніжні пісні («Вода», «Нічого, крім краси»), і танцювальні хіти («Чим я не така»), і загравання з джазом і фольктронікою («Поясни»). І Оля Чернишова співає жвавіше і запальніше, ніж раніше.

Однак, з огляду на минулі роботи, на ньому немає нічого незвичайного в контексті творчості самого гурту. [O] демонструють приклад того, як потрібно робити кришталеву чисту, цікаву і емоційну музику, як експериментувати з жанрами і органічно вписувати незвичні елементи в тіло поп-музики і змінювати її. Однак цього недостатньо для того, щоб зватися артистом — тобто помітною фігурою, яку хочеться обговорювати і за якою хочеться стежити.

І це стосується всіх музикантів, які хочуть, щоб їх помітили. Інакше є ризик лишитися з кількома альбомами на bandcamp чи soundcloud і згадками в українських музичних ЗМІ. Талановита музика — круто, клас, але може, є ще щось цікаве?

Колеги [O] за лейблом Masterskaya, гурт YUKO, не стримують себе в інтерв’ю у відеоблозі виданню Katakult, повністю потрапляючи у свою аудиторію. Оля Полякова після свого тріумфу в «Палаці спорту» розповіла, що вона в той вечір «обслужила» 10000 клієнтів. Dakooka підкупає своєю наївністю і закритістю, а Даніела Заюшкіна з Vivienne Mort виглядає як прибулиця з іншого світу, загадку якої хочеться розгадати. Кирило Блєдний з гурту «Пошлая Молли» взагалі поводиться як відморозок (а може, таким і є), і не дивно, що він бісить ледь не все покоління 30+. Однак це цікаво, це запам’ятовується і цих артистів та артисток хочеться обговорювати.

Без уваги слухача артист перестає існувати. Особливо в сьогоднішньому світі, в якому інтерес до музики змінюється по кілька разів на добу. Артист не боїться виглядати дивакувато, смішно або нахабно, і висловлювати думки, іноді безглузді. І для того, щоб сьогодні бути артистом, потрібно виходити на зовсім інші рівні. Для початку — принаймні створити діалог зі слухачами замість нескінченної прокламації своїх почуттів.

Бездоганність — це відсутність конфлікту, причому не з собою, а зі світом

Українські артисти і музиканти — люди полохливі та дуже ввічливі. Вони бояться, що про них скажуть на хуторі під назвою «Українська Музична Індустрія» і тремтять над бездоганною репутацією. Однак бездоганність — це відсутність конфлікту, причому не з собою, а зі світом. А відсутність конфлікту світові не цікава, як не цікаві й клішовані та мільйони разів зґвалтовані слова про «почуття», «чесність» і бажання «залишатись собою». НЕ-ЦІ-КА-ВО.

Гурт [О] — це той приклад, коли дійсно талановитим людям не вистачає себе. Однак коли артистам більше нічого сказати, вони перетворюються на ремісників-музикантів — тобто талановитих людей, які завжди залишаються в тіні своїх більш сміливих колег.

Як співалося в пісні [O] «Машина» — «доведи, що ти живий».

Читайте також, чому Валерій Меладзе буде завжди актуальним.