Паліндром став героєм нового випуску шоу Originals, який ми запустили разом із брендом Becherovka. У ньому нові музичні герої виступають наживо у неочікуваному звучанні.

Експерименти у звучанні, рефлексія на дитинство, ностальгійні переживання та фокус на локальному житті — всього за два роки Паліндрому вдалося стати одним із найцікавіших музичних проєктів Україні, який не сплутаєш ні з ким.

Паліндром, він же Степан Бурбан, у шоу виконав дві свої пісні, «Райдуга» та «Пластик», і зіграв кавер на «Зошит» із ранньої творчості гурту «Скрябін». Сцену з ним розділив львівський музикант Ігор Монтеск’є.

«Мені було 12, я ховався під ковдру і не міг дивитися у вікно на блискавку»

Пісня «Райдуга» — про конкретний момент із дитинства, коли мені було років 9–10 і я ще не займався футболом. Власне, на небі збиралася гроза, ми з хлопцями пішли за дім і це був кримінал — гратися можна було тільки у дворі, дідусі та бабусі з батьками спостерігають з вікон будинків. І ось ми за домом, адреналін б’є, а тут ще й гроза, небо нагадує суміш сливового варення з чимось ще і воно починає блистіти.

Пам’ятаю, я дивлюся на небо, і чутно грім вдалині, і я відчуваю якийсь такий спокій, коли воно проходить повз мене. Перед тим був страх, що зараз я буду стикатися з цим явищем, а він пройшов повз. Ось цей спогад відклався.

Пізніше я почав боятися грози, це нагадувало фобію. Мені було 12, я ховався під ковдру, не міг дивитися у вікно на блискавку. Власне, коли я писав альбом «Стіни мають вуха», то звертався до тригерів дитинства, знайшов цей і вирішив його замузикувати та, можливо, відпустити цей страх перед грозою.

Дитинство як джерело натхнення для перших альбомів

У мене навіть знайомі люди, які займаються психологією, робили психоаналіз у сторіках. Я читав і розумів, що щось у цьому є.

Мої перші два альбоми про дитинство — це психотерапія. У мене в дитинстві було щось таке, що я пропустив, не доробив, не договорив, не довідчував, не договорив близьким. І я вирішив сказати це їм і собі самому через музику.

Коли я записав останній альбом «Стіни мають вуха», я відчув спустошення, наче початок депресивного стану. Пам’ятаю, завершив останню пісню і пішов у бар напитися, щоб загасити це відчуття. Але воно нікуди не дівалося кілька тижнів. Я зрозумів, що перейшов бар’єр і відпустив оці речі з дитинства, відчув, що в мене з’явився широкий спектр речей, про які можу писати, про теперішнє та майбутнє.

Про натхнення для кліпів і перший фільм, який сподобався Степану

У дитинстві мій топ був «Термінатор 2» і музика до нього. Там усе драматично. Я коли роблю музику, розумію, що мене тягне в цю естетику, що мої пісні теж мають бути драматичними. Саме тому в мене мало мажорних пісень.

Кіно мені полюбилося в університеті, я поступав на режисуру кіно. На парах ми дивилися фільми. Там я познайомився з українським кіно, Дзигою Вертовим, документалістом, який започаткував візуальні прийоми, якими зараз користуються у світі, також Довженко. У нас хороше кіно знімають Лозниця, Слабошпицький.

Зі світової класики в моєму топі кіно, яке змушує тебе вийти з дому і більше не повертатися до перегляду. Міхаель Ганеке, Девід Кроненберг, Гаспар Ное… Колись я дуже любив Романа Поланскі, бачив у нього все. Звичайно, Френсіс Форд Коппола і його «Апокаліпсис сьогодні» та «Хрещений батько». Я загалом кіногурман. Десь я щось позичаю, краду як художник і як злодій, але це не всі помічають, бо не знайомі з референсами.

Чому ранній «Скрябін» — це круто, і як він вплинув на Паліндрома

Усі ми знаємо, що було в 90-их: «Територія А», де крутили гурти «Табула Раса», «ВВ», «Океан Ельзи», «Скрябін». Мої батьки слухали цю музику на касеті в машині, я лежав на задньому сидінні, слухав і дивився, як за вікном змінюються тролейбусні дроти. Ця музика в мене залишилася і «Скрябін» заходив найбільше, а ще гурт «Ван Гог». Я ставав перед дзеркалом з мікрофоном і уявляв концерт.

Ранній «Скрябін» — десь невмілий, правдивий, щирий. Сам Кузьма у ранніх інтерв’ю говорив, що перша «Мова риб» — це їхній найкращий і найдушевніший альбом, тому що вони тоді не знали, як робити музику. І я роблю так само.