Тексти

Чому Паліндром — важливий культурний герой України прямо зараз

Даня Панімаш
2546

4-го червня відбувся перший сольний виступ Паліндрома у київському арт-просторі Closer. Як для дебюту наживо це було вражаюче — солдаут, повна зала людей, які голосно і хором співають пісні, а це безумовне визнання артиста.

На сцені Степан у костюмі під радянські 60-ті — як поет-дисидент, і Ігор Хоркавий з проєкту «Монтеск’є», його давній друг і музикант.

Паліндром вийшов на новий рівень. Хвиля пішла, шляху назад немає. А взагалі склалося відчуття, що нарешті з’явився голос покоління, який займе унікальне місце в історії української музики. У чому полягає феномен Паліндрому і в чому його сила?

Паліндром

Паліндром — визначення для слова або фрази-перевертня, які однаково читаються в обох напрямках. Репер у минулому і митець у сьогоденні Степан Бурбан вибрав його в якості артистичного псевдоніма, проте після двох повноформатних альбомів і сольного дебюту, коли Паліндром остаточно вийшов в офлайн і зібрав повний Closer, можна говорити, що це ім’я йому вже не підходить — не фонетично, а за смисловим навантаженням.

Чому? Тому що сьогодні Паліндром як артист і як явище не читається однаково з усіх сторін. У ньому немає однозначності, а сьогодні це для інді-артиста є, мабуть, однією з найголовніших цінностей. Крім музики і смислів, які він собою несе.

Множинні особистості Степана Бурбана

Видатний португальський письменник і драматург ХХ століття Фернандо Пессоа, крім своїх творів, увійшов у світову літературу ще й як людина, яка активно використовувала гетероніми. Гетеронім — це псевдонім, яким автор підписує частину своїх творів за певною ознакою.

Пессоа мав близько 136 гетеронімов — окремих літературних особистостей із біографіями, детально прописаною зовнішністю, власними стилями письма і темами. Можна подумати, що це такий прояв шизофренії у мистецтві, проте будь-яке мистецтво, як і життя, є цікавою грою без правил. Точніше, це гра, в якій правила для себе визначає сам гравець і ніхто більше.

Степану Бурбану далеко до 136 гетеронімов Фернандо Пессоа, однак паралель напрошується. Три його альтер-его — бітмейкер Stuk, репер Кашляючий Ед і поет Паліндром — це три різних емоційних, смислових і жанрово-стилістичних стани. І якщо від бітмейкера Stuk’a давно не було творчості, то Кашляючий Ед і Паліндром живі й активні.

Степан почав свою кар’єру музиканта в культовому львівському хіп-хоп-дуеті «Глава 94», назву якого він позичив у 94-му вірші Псалтиря — там ідеться про прийдешній апокаліпсис і покарання людства. Хіп-хоп «Глави 94» дійсно гнівний і лютий: і в артистів щодо самих себе, і щодо навколишнього світу.

Я зав’язав витрачати слова на піздаболів,
зав’язав палити, харкати, почав заново,
завтра знов зав’яжу і почну з задоволенням

— «Глава 94»

…і Він їхню силу на них повернув, і злом їхнім їх нищить, їх нищить Господь, Бог наш!

— Псалтир, глава 94

Кашляючий Ед наразі — це найтриваліший гетеронім Степана, уже класичний образ депресивного розгніваного репера в капюшоні. Це ім’я було взяте на честь персонажа мультсеріалу «Гей, Арнольде!» — примари гангстера, що, за легендою, охороняє свої скарби на острові.

Кашляючий Ед проявляється рідко, коли лірику і поету Паліндрому необхідно виплеснути соціальне та внутрішнє незадоволення.

Радикальні зміни

У 2019 році зі Степаном сталася чудова трансформація — він відкрив у собі Паліндрома, людину, якій стало тісно в рамках хіп-хопу. І він почав експериментувати з лірикою, музикою і самим собою.

Дебютний альбом «Про сьогодні, завтра і вчора» наповнений сумними ностальгійними переживаннями і присвячений матері Степана, яка страждала від психічного розладу.

Так склалося, що після розлучення батьків я опинився у бабці. Батько був під боком, а мама зайнялась своїм життям. У неї були певні проблеми зі здоров’ям. У двох словах, у неї був психічний розлад, і через це ми не спілкувалися — половина її життя пройшла по лікарнях.

У році 2016-му ми відновили стосунки. Були такі відчуття, що спілкуєшся з чужою людиною. Мусиш допомогти, але не відчуваєш цього тепла.

Кінець історії взагалі трешовий: її знайшли у Винниках (район Львова — прим. ред.) у лісі. Навколо неї дуже багато порожніх пачок ліків, і вона не стянула. Це було таке фатальне закінчення того всього

— з інтерв’ю Паліндрома в програмі «Чоткий Кач»

Від прямолінійності хіп-хопу не залишилося сліду. Весь альбом — цілісна суміш пост-панку, джанглу, брейкбіту, тріп-хопу, колдвейву і ретровейву в обгортці сирого глухуватого саунду «під 1980-ті» з проникливими, егоцентричним текстами.

Практично миттєво проявилася спадкоємність покійного Кузьми Скрябіна, про що сам Паліндром однозначно висловився в інтерв’ю.

Я думав зробити мерч і написати: «Нагадує раннього Скрябіна». Нагадує, так. Я в певний час переслухав фактично все, що робив Скрябін до переїзду в Київ.

— Паліндром

Степан заспівав, і заспівав непогано. Не ідеально, але живо і справжньо, а деякі моменти, коли він не влучає в ноти, надають темній музиці яскравих емоційних відтінків — так могла би співати свою останню пісню людина на межі зриву або перед стратою.

Різка зміна естетики й переосмислення себе виявилися потрібною і в якомусь сенсі пророчою частиною творчості. Альбом вийшов у вересні 2019 року: до пандемії, локдауну і незворотньої зміни світу залишалося всього кілька місяців. А Степан уже перебував наодинці з собою, на власному внутрішньому комфортному карантині.

Темна, холодна енергія альбому, музичний мінімалізм при багатстві жанрової палітри, депресивна лірика — Скрябін, може, і проглядався десь, але Паліндром виявився не настільки іронічним, як Кузьма. І Степанова безвихідь виявилася свіжим ковтком в українській музиці, а сам Паліндром знайшов впізнаваний почерк і стиль, на які звернув увагу Іван Клименко, менеджер і продюсер alyona alyona та Kalush. Однак Степан відмовився від співпраці.

Страхи за Паліндрома і як Степан Бурбан зміцнив свої позиції

У мене як у музичного журналіста, якому необхідно відслуховувати всі релізи українських музикантів, що приходять до редакції, часто виникає необгрунтований страх втрати — у моменти, коли серед 150–170 послуханих і побачених за місяць кліпів, пісень і альбомів українських артистів я знаходжу щось, що дійсно резонує на абсолютно різних рівнях — естетичному, музичному, звуковому, текстуальному.

Це рідкісні цілісні й самодостатні речі, в яких хочеться розбиратися і копатися, яких хочеться більше. І страх втрати виникає через те, що здається, ніби такі альбоми — це  одноразова акція, випадкове потрапляння в нерв, а після нього виразний артист пропаде в рутині або взагалі піде з музики. Так вийшло з житомирським музикантом Андрієм Собичем, який завів відеоблог про те, як за 100 тижнів перетворитися з ноунейма на рок-зірку, але на 56-му тижні здався і почав продавати мариновані буряки.

Такі ж відчуття були з Паліндромом. А якщо це просто тимчасовий спалах, один крутий альбом, який загубиться в архіві Bandcamp або на просторах стримінгових платформ?

На щастя, цього не сталося. Відгук на Паліндрома як нове явище в українській музиці виявився напрочуд сильним, але таки у вузьких хіп-хопових і інді-колах. А в липні 2020 року виходить другий альбом Паліндрома «Стіни мають вуха», який тільки зміцнив його позиції як артиста, що стрімко розвивається.

Він виявився не таким надривним, як дебют, а повільнішим, меланхолійнішим, синт-поповим, з більшим ухилом у дослідження людської природи та взаємодії людини зі світом.

У жовтні 2020 року вийшла пісня «Не дожив», саундтрек до документального фільму про Василя Стуса, і Паліндром вийшов на нову сходинку. Про нього зробив сюжет Майкл Щур в YouTube-шоу «#@)₴?$0». У лютому 2021 року Паліндром переміг у спеціальній номінації Aprize від СЛУХ і «Радіо Аристократи» та отримав масивну медіапідтримку. У березні вийшов випуск програми «Чьоткий Кач» з ним, а журналіст Сергій Іванов запросив Степана на серйозну навколополітичну розмову до своєї програми «Антиподи».

А далі цілком логічний крок — перший невеликий тур: Київ, Дніпро, Івано-Франківськ, Чернівці та Ужгород. Хвиля пішла, назад дороги немає.

У чому сила Паліндрома

Паліндром — один із рідкісних артистів, які виходять за рамки самої музики, створюючи з себе переконливу легенду. Сам Степан називає себе не музикантом, а митцем, і це правда. Різниця в тому, що музикант грає музику, а митець створює власний світ з різних частин і використовує різні інструменти — світ, у який хочеться занурюватися і досліджувати, розгадувати загадки, складати пазли.

Паліндром синтезує музику минулого, насичує її українським культурним контекстом — тут поруч співіснують і естрадний співак Іван Попович, і поет Василь Стус, і урбаністичні західноукраїнські пейзажі, і гнівна соціальна критика української дійсності, і сумна, ностальгійна атмосфера, і дослідження себе, свого ставлення до реальності й життя у всіх проявах.

Паліндром створює великий культурний контекст України з минулого і сьогодення.

Звичайно, цього недостатньо, щоб зібрати «Олімпійський» або Палац Спорту. Але Паліндрому це й не потрібно. Його сцена — замкнуті простори невеликих клубів, його слухачі — витончені українські інтелектуали-декаденти, які зможуть вловити почуття і думки Паліндрома, полічити його культурні відсилки — тобто почути його і зрозуміти.

Дивним чином Степан Бурбан наповнив собою і своїми переживаннями простір української музики і зайняв власну нішу, показавши, що саме такого акту музичного мистецтва в українській культурній сфері дуже не вистачало.

І сьогодні Паліндром поступово перетворюється на помітного українського культурного героя і цілком зможе через кілька років претендувати на культовий статус. Навіть попри те, що в епоху інформаційного шуму, стримінгів та знецінення музики поняття культовості давно затерлося.

Фото: Оля Климук

Читайте також велике інтерв’ю з Паліндромом, яке ми взяли ще на початку його шляху.